Бишки

Би́шки — село в Україні, у Козівській селищній громаді Тернопільського району, Тернопільської області. Розташоване на річці Ценівка, на заході району. До 2020 року — адміністративний центр колишньої Бишківської сільської ради Козівського району.

Населення — 567 осіб (2003).

Географія

Село Бишки розташоване за 12 км на північний схід від міста Бережан. Простягається вздовж берега річки Ценівки та вздовж обох берегів її притоки — річки Конюхи.

Доріччя Ценівки від села Баранівки аж до східного кінця села Бишок, а відтак доріччя річки Корсівки, творять межу між Поділлям та Опіллям. На захід згаданої лінії простягається смуга великих лісів, що тягнуться від Карпат до Волині; на схід і північний схід — починається Подільська височина — розлогі степові рівнини, розчленовані глибокими каньйонами приток Дністра.

У селі Бишки є такі кутки, від заходу на схід:

Цвяхи, Могилки, Вороняки, Середина, Хоботи, Загребля, Кінець.

Назва

Існує 3 основні теорії щодо походження назви та початки заселення Бишок:

Перша теорія побудована на переказах старожилів і пов'язує назву села зі словом біси. У цьому переказі оповідається, що давним-давно, долину річки Ценівки було перегороджено великою греблею між долішнім кінцем Бишок і горішнім кінцем села Куропатник. В цей спосіб постало велике озеро-став, що залляло цілу долину річки Ценівки і частину Корсівки, відгороджуючи лісову смугу від степової на віддалі б км. На північ від ставу-озера простягались недоступні густі ліси, де мовляв, лише «біси» мешкали. Під час нападів різних кочових орд на українські землі, люди ховались у тих лісах, де частина населення оставалась постійно жити. Так постали перші оселі на території сьогоднішнього села під назвою «Біски». Друга теорія-легенда походить з часу, як жителі прокопали греблю, щоб витекла вода і на тому місці виростали розкішні трави до сьогоднішніх часів. На тих розлогих сіножатях-болотах, мешканці села випасали багато рогатої худоби, у тому чимало самців-биків, від цього, мовляв, й походить назва села «Бички» а згодом «Бишки». Саме ж слово бишки в українській мові означає вигук, яким кличуть телятСловарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко: в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 1, ст. 59.. Третя теорія пов'язує назву села з місцевим поміщиком Бишем. На узгір'ї, недалеко греблі, стояв з твердого каменю побудований замок з численними будинками та довгою алеєю розлогих лип, що росли там до 1944 року. Власником замку в старину був землевласник, на прізвище Биш. В руїнах замку знайдено погруддя чоловіка з підписом латинським письмом — «Биш».

Історія

Польський період

Перша писемна згадка — 1450.

1626 року внаслідок нападу татар село було повністю зруйнованеMaurycy Horn. Skutki ekonomiczne najazdów tatarskich z lat 1605—1633 na Ruś Czerwoną. — ст. 22-29, 45, 183.

Австрійський період Дідичем був, зокрема, граф Станіслав Потоцький.Byszki, pow. brzeżański… S. 515.

Перша світова війна, Українська революція

У 1916–1917 роках село було цілковито знищене, а посередині села були окопи австрійських військ. Всі жителі села були евакуйовані до інших сіл поза фронтом. У тому часі була спалена стара дерев'яна церква з усіми старовинними її скарбами. Фронтова лінія між австрійськими та російськими військами проходила селами: Куропатники, Потік, Ценів, Вибудів і ці села контролювали російській війська; австрійські війська стояли на другій стороні, а саме в Баранівці. Бишках-Цвяхів та Конюхах-Звіринець.

У період перших Визвольних Змагань у 1918 році більшість молоді села зголосилася воювати в лавах Української Галицької Армії та Українських Січових Стрільців.

Міжвоєнний період

Під час пацифікації у 1930 році, поляки знищили читальню місцевої «Просвіти», з якої зробили катівню, здемолювали(???) кооперативу і її майно, закатували в домівці читальні «Просвіти» кількох українців. Це викликало масове обурення селян, що у наступне десятиліття вилилося у напруження українсько-польського протистояння та активізації українських громадських та політичних організацій, зокрема УВО та ОУН.

Польська окупаційна влада за підозру у тому, що активні працівники у вихованні селянської молоді дістають директиви від УВО, а згодом від ОУН, заарештовували та тримали довгими місяцями в слідстві, пізніше судили на довгорічні кари у в'язницях корінної Польщі. Серед іншого, ув'язнення відбували у Березі Картузькій. Під закидом приналежності до УВО, польська окупаційна влада спочатку заарештувала, а потім закатувала колишнього сотника УГА Кирила Ґемзюка, голову товариства «Луг». Селяни, особливо молодь, проходили військові вишколи в навколишніх лісах. Навчаннями керував сержант польської армії Гриць Ґоляш.

Друга світова війна

До 1939 діяло товариство «Просвіта».

У 1943 в Бишках була штаб-квартира генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича.

У червні 1946 в селі відбулася Конференція ОУНР. На ній було вирішено перейти від повстанської до підпільної тактики боротьби, основою якої стала політично-пропагандистська діяльність. Відділи УПА мали бути розчленовані на самостійні підвідділи з 11-50 осіб. При переході на підпільну тактику боротьби ОУН і УПА фактично об'єднувались в одну організацію — збройне підпілля ОУН-УПА. Перейшовши в глибоке підпілля, український визвольно-революційний рух своїх збройних акцій не припинив, змінився тільки їх характер. Це були вже не бої сотень і куренів УПА, а сутички з ворогом розчленованих, але керованих із одного центру підпільних груп.

Повоєнний період

З липня 1944 — під радянською окупацією. Протягом 1944-1950 років селяни зазнали репресій з боку радянської влади. До кінця 1950-х в навколишніх лісах тривали бої між відділами УПА та енкаведистами.

У боях загинули: член краєвого проводу ОУН і УПА Арсенич Михайло, Кінґа, командир Творковський, командир сотні «Чорноморці» Сич, Зенон Голубок, Токар, Арон, член краєвого проводу ОУН — УПА Степовий, обласний а згодом краєвий провідник Арпад, Вогун, та командири і бойвики уродженці села: Іван Костів, колишній війт села, Ілля Урбанський, Гриць Безкоровайний, Степан Безкоровайний, Теодор Гірняк, Василь Івашків, Мирон Федечко, Іван Антоляк, Микола Левицький, Василь Ґоляш та інші, що були в лавах УПА в різних теренах Бережанського повіту.

Незалежна Україна У 2017 році в селі, де у 1943-1945 роках діяла штаб-квартира УПА, створили музей повстанців. Як повідомили УНІАН в прес-службі облдержадміністрації, музей облаштували в будинку Лихолатів, в якому функціонувала підпільна криївка. Зокрема в цьому будинку перебували генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич та весь крайовий провід, керівник Служби безпеки УПА Микола Арсенич, керівник бойової референтури Дмитро Грицай і член ОУН Ярослав Старух, Ярослав Бусел. Також біля 17 помешкань, де у часи визвольних змагань знаходилися криївки УПА, молодь встановила пам’ятні знаки.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Козівської селищної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Козівського району, село увійшло до складу Тернопільського району.

15 жовтня 2023 року у селі Бишки Козівської громади відбулося відкриття пам’ятників Степану Бандері та Роману Шухевичу. Присвячено захід 80-ій річниці розташування у селі Головного штабу ОУН-УПА.

Населення

Населення села в минуломуВолодимир Бемко. Статистика населення, Статистика громад повіту Бережани // Бережанська земля. Історико-мемуарний збірник. — С. 49-56:

+РікЧисло осібУкраїнцівгреко-католиківПоляків таримо-католиківЄвреїв 1900 1236 1098 107 31 1939 1380 1340 40 0+

Мова За даними перепису населення 2001 року у селі мешкало 580 осіб . Мовний склад населення села був таким :

+МоваЧисло ос.Відсоток українська 577 99,48 російська 3 0,52+

Місцева говірка належить до наддністрянського говору південно-західного наріччя української мови. До «Наддністрянського регіонального словника» внесено такі слова та фразеологізми, вживані у Бишках: анцуґ (у значенні «костюм»), а-псика (уживають, щоб відігнати кота), байтура («духовка»), барлаки («сукняні чохли, які натягають на чоботи взимку»), баська («вербові котики»), батішкє («ситник»), біґа («кайло, кирка»), бімбати («повільно йти»), біндюги («сани, що складаються із двох частин»), біс (у значенні «смужка шкіри, пришита до халяви чобота»), бомки вити («нічого не робити»), бомок («шпилька для волосся»), бормашина («свердел для сверління отвору в металі»), бохонок («круглий хліб»), буква (у значенні «насіння бука»), бумкати («говорити невиразно»), бурачинка («гичка буряків»), верхниця («верхня частина печі»), в'єз («поперечка в санях, що з'єднує копила»), викрижовуватися («танцювати викручуючись»), вікнина («озерце»), вінкіль («косинець для вимірювання прямих кутів»), віхтуватисі («харчуватися»), вобаринок («бублик»), вогірчанка («огірковий суп»), взєти вочі в руки («пильно дивитися»), вивалити вочі («витріщитися»), звести до вока («влаштувати зустріч віч-на-віч»), одно воку на нас, а друге за нас («про косооку людину»), воковита («горілка, оковита»), вопцас («каблук», також «пояс штанів»), вурвитіль («бешкетник, розбишака», пох. з ), гаманове вухо («тісто у формі трикутника, посередині якого покладено повидло, а кінці загнуто доверху»), гіляґа («гілляка»), гливи («сивий гриб, що росте у грабині»), глоєна, глоїна («глід»), гнені сани («спеціально гнуті сани»), гольник («подушечка для голок»), грисік, ґрисік («манна крупа»), ґлянк («частина підошви від каблука до основи великого пальця»), ґумовці («ґумові чоботи»), дубільтак («рубанок із двома ножами»), заклатка («шматок шкіри, вставлений у задню частину халяви чобота»), залубні («виїзні сани з кузовом»), засипанці («страва з рідкої каші та порізаної картоплі»), кайстра («великий дерев'яний ящик, у якому гасять вапно»), калиніник («посудина, у якій розробляють білу глину»), карлякати («погано, неохайно писати»), карніші («карнизи»), квасниці («сорт кислих яблук»), квач («намотане на кінець палиці клоччя, яким змазують долівку в хаті»), кидра («смужка твердої шкіри між підошвою і пришвою»), кишка («ковбаса, начинена гречаною кашею з кров'ю; кров'янка»), клиниц («трикутна жіноча хустка; косинка»), кобильоха («сорт великих слив»), копаниця («полоз у санях»), коп'єк («малий круглий стіжок»), копило («короткий брусок, який з'єднує полози саней; копил»), корсо («планка, що з'єднує перед полозів»), косатинс («ірис»), кривулити («кутильгати»), крижилец («малий яструб»), крілє («крілик»), крілице («кролиха»), кубашка, кубашок («отвір, через який вибирають попіл із попільника»), куртина («плащ із домотканого сукна без підкладки, вишитий кольоровими нитками»), кухонька («мала кухня»), куць-куць (уживають, щоб підкликати свиней), лабец («клапан на кишені»), лате («довгі жердини або дошки, які кладуть упоперек кроков»), лєте тісто («рідке тісто на яйцях, яке ложкою вливають в окріп»), либидє («лебедя»), либидиха («лебідка»), майзиль, майзіль («долото, яким пробивають дірки в залізі», пох. від ), матечка («монахиня»), матийолі («матіоли»), маченка («густа маса зі зварених і розтертих грушок (подають, зазвичай, на весіллі)»), мізерія («порізані огірки, заправлені сметаною»), морелі («сорт великих червоних вишень»), наморжні, намуржні («паралельні полозам, поздовжні бруски ходової частини в санях»), насторція («настурція»), нудгибель («рубанок, яким вирізують рівчик для скла у віконних рамах»), нюнька («неговірка людина»), пакованс («плечики для верхнього одягу, зроблені з вати»), пампух («пончик»), пантрувати («стерегти»), пасічниско («пасіка»), песик («гачок на кінці дишля (у возі, санях)»), пикарнина («кухня, де печуть хліб»), пикильний п'єц («піч, у якій печуть хліб»), пипкати («курити»), півкругла гладилка («молоток із півкруглим обухом, яким заокруглюють осі або круглі валики»),