Право інтелектуальної власності в Україні — це підгалузь цивільного права України, що становить сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо створення, використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності та засобів індивідуалізації.

Згідно зі ст. 54 Конституції України, кожному громадянину гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Базовим нормативно-правовим актом у цій сфері є Книга IV Цивільного кодексу України (ЦКУ). Згідно із ЦКУ, право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Історія

За часів Великого князівства Литовського та Речі Посполитої на українських землях почала зароджуватися система «привілеїв» — монарших грамот, які надавали виключне право на друкування книг або виробництво певних товарів. Історичним прикладом на українських теренах є королівські привілеї на друкарську діяльність, що видавалися друкарні Львівського Успенського братства (зокрема, привілеї Сигізмунда III 1592 року та Владислава IV 1633 року).

У Російській імперії, до складу якої входила Наддніпрянщина, першим патентним законом став Маніфест Олександра I від 17 червня 1812 року «Про привілеї на різні винаходи і відкриття в мистецтвах і ремеслах». Авторське право вперше отримало нормативне закріплення у «Положенні про права творителів» (додаток до Цензурного статуту 1828 року), яке визнавало право автора на винагороду та забороняло самовільний передрук.ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ. Підручник. Колектив авторів: За загальною редакцією доктора юридичних наук, доцента Т. В. Ярошевської (19 сторіка)

На Галичині, Буковині та Закарпатті діяли закони Австро-Угорщини. Зокрема, тут застосовувався австрійський Закон про авторське право 1895 року та Патентний закон 1897 року, які базувалися на європейських правових традиціях.

У 1918 році у складі Народного міністерства торгу і промисловості, що було складовою уряду Української Народної Республіки, входило 10 департаментів, серед яких були Департамент винаходів та Департамент з охорони промисловості.ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ. Підручник. Колектив авторів: За загальною редакцією доктора юридичних наук, доцента Т. В. Ярошевської (26 сторіка)

В Українській Державі часів гетьмана Скоропадського замість вищезазначеного міністерства діяло Міністерство торгу і промисловості, до якого входив Департамент фабрично-заводський. У складі цього департаменту працював відділ винаходів, що «завідував справами по виданню патентів на винаходи, реєстрував товарні знаки, фабричні рисунки і зразки».

У системі права УРСР інтелектуальна власність мала специфічний характер, зумовлений соціалістичною плановою економікою. Держава фактично монополізувала право на винаходи. Замість патентів винахідникам переважно видавалися авторські свідоцтва — документ, який закріплював авторство, але виключне майнове право на використання винаходу належало державі. Винахідник мав право лише на одноразову фінансову винагороду.

У Цивільному кодексі УРСР 1963 року питанням інтелектуальної творчості були присвячені окремі розділи: Розділ IV («Авторське право»), Розділ V («Право на відкриття») та Розділ VI («Право на винахід, раціоналізаторську пропозицію і промисловий зразок»). Самого терміну «інтелектуальна власність» у радянському праві тривалий час уникали, оскільки він суперечив ідеології скасування приватної власності.

Україна Після відновлення незалежності Україна почала формувати власну систему охорони ІВ, орієнтовану на ринкову економіку. У 1992 році було створено Державне патентне відомство України (пізніше — Держпатент, Укрпатент).

У 1993 році Верховна Рада прийняла пакет спеціальних законів, які діяли майже 30 років: Закон «Про авторське право і суміжні права» (від 23.12.1993), Законів про охорону прав на винаходи і корисні моделі, на промислові зразки, на знаки для товарів і послуг (торговельні марки) тощо. У 2003 році було прийнято Цивільний кодекс України (набув чинності у 2004 р.), Книга IV якого повністю присвячена праву інтелектуальної власності. Це стало фундаментальним кроком у систематизації законодавства.

Сучасний етап

У зв'язку з набуттям Україною статусу кандидата на вступ до ЄС, у 2022–2023 роках відбулася наймасштабніша реформа сфери ІВ за часи незалежності. Замість ліквідованого «Укрпатенту» функції Національного органу інтелектуальної власності (НОІВ) було передано державній організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (УКРНОІВІ, або IP Офіс).

1 грудня 2022 року було ухвалено цілком новий Закон України «Про авторське право і суміжні права» (№ 2811-IX), який скасував старий закон 1993 року. Новий закон врегулював питання комп'ютерних програм, баз даних, сирітських творів та вперше в Україні ввів поняття sui generis (своєрідного) права на неоригінальні об'єкти, згенеровані комп'ютерною програмою (штучним інтелектом).

Відповідно до Національної програми адаптації законодавства України до права Європейського Союзу (acquis ЄС), ухваленої Кабінетом Міністрів України 1 квітня 2026 року, Україна офіційно закріпила курс на приєднання до Європейської патентної конвенції. Як ключовий етап підготовки уряд визначив необхідність розробити інституційний план для адаптації національної системи до стандартів Європейської патентної організації.

Об'єкти права інтелектуальної власності Вичерпний і актуальний перелік об'єктів права інтелектуальної власності закріплено у статті 420 Цивільного кодексу України. До них належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання, фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування напівпровідникових виробів; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Суб'єкти права інтелектуальної власності Згідно зі статтею 421 ЦК України, суб'єктами права інтелектуальної власності є: Творець (автор, виконавець, винахідник) — людина, творчою працею якої створено об'єкт. Творцем за українським законодавством може бути виключно фізична особа. Інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права відповідно до закону чи договору (спадкоємці, роботодавці, юридичні особи, продюсери, видавництва тощо).

Зміст права інтелектуальної власності В Україні право інтелектуальної власності поділяється на дві великі категорії (ст. 418 ЦКУ): Особисті немайнові права — право на визнання творцем (право авторства), право на недоторканність твору, право перешкоджати будь-якому посяганню на об'єкт, що може завдати шкоди честі чи репутації творця. Ці права є невідчужуваними і діють безстроково. Майнові права — право на використання об'єкта, право виключної заборони використання іншими особами, право передавати (відчужувати) майнові права іншим особам. Майнові права мають обмежений строк дії (наприклад, авторське право діє все життя автора і 70 років після його смерті; патент на винахід — 20 років).

Система державного управління сферою ІВ в Україні Державне регулювання сфери інтелектуальної власності в Україні здійснюють: Міністерство економіки України — головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері ІВ. УКРНОІВІ (Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій) — державна організація, яка виконує функції Національного органу інтелектуальної власності (приймає заявки на реєстрацію, проводить експертизи, видає патенти та свідоцтва, веде державні реєстри). Вищий суд з питань інтелектуальної власності — спеціалізований суд у системі судоустрою України, створений у 2017 році (станом на 2026 рік перебуває на стадії формування суддівського корпусу та початку фактичної роботи).

Див. також

Авторське право в Україні Закон України «Про авторське право і суміжні права» (2022) Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» Закон України «Про правову охорону географічних зазначень» Закон України «Про географічні зазначення спиртних напоїв» Закон України «Про охорону прав на компонування напівпровідникових виробів» Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав»

Примітки

Література Цивільний кодекс України: Книга четверта. Право інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності : підручник / [авт. кол.: С.Б. Булеца, О.В. Верейці, Н.Т. Головацький та ін.] ; за заг. ред. С.Б. Булеци, О.І. Чепис. – Ужгород : РІК-У, 2019. – 488 с. – ISBN 617-7692-23-1. Орлюк О. П. Право інтелектуальної власності: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 696 с. Право інтелектуальної власності. Академічний курс: Підручник / За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К.: Ін Юре, 2004. — 672 с. Дробязко В. С., Дробязко Р. В. Право інтелектуальної власності: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 512 с.

Посилання Офіційний вебпортал Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ) Закон України «Про авторське право і суміжні права» (від 01.12.2022) Право інтелектуальної власності //