Джозеф Редьярд Кі́плінг (; 30 грудня 1865, Бомбей, Британська Індія — 18 січня 1936, Лондон, Велика Британія) — англійський поет, журналіст та прозаїк. Народився у Британській Індії, яка вплинула на його творчість.
Світову популярність здобув завдяки поезії про британських солдатів, що перебувають на службі в колоніях, та пригодницьким оповіданням, що стали класикою дитячої та підліткової літератури. Його вважали «співцем британського імперіалізму», проте він не відкидав культурну цінність поневолених народів. У своїх творах оспівував колоніалізм як місію білої раси, обов'язком якої вважав пропагування засад європейської цивілізації. Ця тема освітлюється в багатьох його творах, таких як: Чоловік, що буде королем (1888), Мендалай (1890), Гунда Дін (1890), Тягар білої людини (1899) та Якщо… (1910). Юність провів переважно в Індії, що стала екзотичним тлом для його найвідоміших творів з циклу Книга джунглів: роману «Кім», збірку казок Просто казки та фантастичних оповідань «Книга джунглів» та Друга книга джунглів.
Наприкінці 19-го та початку XX століття, Кіплінг був одним з найпопулярніших письменників Великої Британії. У численних статтях та виступах письменник коментував найважливіші політичні події у світі. Його найвідоміші твори отримали змішані оцінки літературних критиків. 1907 року став лауреатом Нобелівської премії з літератури «за спостережливість, яскраву фантазію, зрілість ідей і видатний талант оповідача», ставши першим англомовним письменником хто отримував цю премію, і у свої 41 роки став одним з наймолодших лауреатів цієї премії. Йому пропонували звання поета-лауреата Великої Британії та кілька разів на лицарство, однак він кожен раз відмовлявся.
Біографія Редьярд Кіплінг народився 30 грудня 1865 року в місті Бомбеї, Бомбейського президентства, Британської Індії. Його батьки Еліс Кіплінг (до шлюбу МакДональд) і Джон Локвуд Кіплінг. Батько, скульптор і художник, який у майбутньому стане ілюстратором творів сина, отримав посаду викладача Бомбайської школи витончених мистецтв, яку заснували англійці. Еліс Кіплінг (1837—1910) — одна з чотирьох вікторіанських сестер, які пов'язали своє життя з відомими чоловіками; чоловіком тітки Кіплінга, Джорджіани, став художник Едвард Берне-Джонс, іншої тітки, Агнеси — художник Едвард Пойнтер, третьої, Луїзи — консервативний політик і залізничний інженер Альфред Болдвін. Своїм ім'ям Кіплінг завдячує назві озера Редьєрд в англійському графстві Стаффордшир, де його батьки мешкали ще задовго до одруження у 1863 році. У дитинстві письменник ознайомився з мовою гіндустані, а від прислуги почув різні місцеві казки і оповідання. Вони одружились і у 1865 році переїхали до Індії після того як Джон Локвуд прийняв пропозицію професора школи мистецтва. Через красу річки Редьярд, вони назвали свою першу дитину на честь неї — Джозеф Редьярд.
Навчання в Британії Коли Редьярду виповнилося шість років, його, за звичаєм англійців, що працювали в Індії, відправили в Англію. Склала йому компанію трирічна сестра Аліса, яку в сім'ї називали Трікс (1868—1948). Діти мешкали в Саутсі у Великій Британії, де за ними доглядали сім'я Голловеїв, що приймали на виховання дітей британців, які постійно мешкали в Індії. Брат і сестра жили в їхньому домі близько шести років. У своїй автобіографії письменник згадував той час з небажанням, іронічно розмірковуючи, чи жорстокість і зневага з боку Сари Голловей, могли пришвидшити поступ його літературного таланту. У січні 1878 року Кіплінг розпочав навчання у коледжі Юнайтет Сервісес у Вестворд Го. Ця школа мала спартанські умови, створена задля того, аби приготувати юнаків до військової академії або адміністративної праці в колоніях. Кіплінг закінчив шкільну освіту у віці шістнадцяти років, але оскільки він не проявив особливої тяги до навчання й не зміг заслужити собі стипендію, а батьки не мали змоги оплатити навчання в університеті. Крім того, згодом його не прийняли до військових лав через слабкий зір. Локвуд Кіплінг знайшов синові місце праці в місцевій газеті в Лахайрі, де обіймав посаду керівника музею. У 1882—1887 роках Редьярд працював помічником видавця «Цивільної й військової газети».
Оповідання «Цивільна військова газета» виходила щотижня шість днів на тиждень. З часом видавець надав Кіплінгові велику творчу свободу та доручив йому написання оповідань. Влітку 1883 року Редьярд вперше відвідав Шімлу, літню столицю Британської Індії, куди на півроку переїхали віцекороль та члени уряду. Це місто стало тлом для багатьох оповідань, які Кіплінг написав для «Цивільної військової газети» (Винищувач мікробів — A Germ Destroyer, На підставі схожості — On the Strength of a Likeness, Реслі з департаменту закордонних справ — Wressley of the Foreign Office). У 1887—1888 роках на сторінках цієї газети вийшло близько 39 оповідань Кіплінга. Левова частка цих оповідань ввійшла до збірки «Прості оповідання з пагорбів». 1887 року письменник перейшов до значно більшої сестриної газети «Піонер» в Аллагабаді, на яку працював до 1889 року. Читачі швидко оцінили його живий стиль, спостережливість та іронічні коментарі. Плідно працюючи, упродовж наступного року письменник опублікував на сторінках серійної брошури «Бібліотека індійської залізниці» сорок один твір, від новел на декілька сторінок до обширних оповідань, зібраних під палітуркою шістьох збірок (Три солдати, Історія Гетсбая, У чорно-білих тонах, Під Деодарами, Фантом Рікша та Ві-Віллі-Вінкі), які можна було придбати у залізничних кіосках.
У своїх оповіданнях описує індусів із зичливістю та зацікавленням, хоча вважає їхню расу у всьому нижчою за європейців і здатною жити лише під суворим наглядом білих людей. Індія для нього лише мальовниче тло, на якому у сатиричному світлі зображував добре йому знайоме життя офіцерів, чиновників та колоніальних високопосадовців. З його текстів видно, що він був палким прихильником кастової системи як серед індусів, так і серед самих англійців. Попри обізнаність з поширеним стереотипами про індусів («як кожному відомо, є це край порівну поділений поміж джунглями, тиграми, кобрами і сіпаями»), сам автор у своїх творах вдовольнявся загалом досить-таки поверхневими обзерваціями. Лише деякі його ранні оповідання вирізняються оригінальністю. В оповіданні «Ліспет» (1888) головна героїня-індуска рятує пораненого англійця, після чого хоче стати його дружиною. «Ворота ста печалей» (1888) — оповідь ведеться від першої особи та розповідає про життя курців опіуму. «Місто страшної ночі» (1885), назва якого натякає на однойменний вірш Джеймса Томсона, оповідає про звичний нічний побут одного з індійських міст.
Кіплінг один із перших, хто почав описувати життя звичайних солдатів, які з огляду на своє походження з низів суспільства, в імперії часто вважалися невдахами. Не уникаючи возвеличення, письменник підкреслював їхню шляхетність, чуттєву вразливість, спонтанний гумор і здатність здійснювати героїчні вчинки. Дотепні світлини з повсякденного життя рядових солдатів стали тематичною основою збірки оповідань «Три солдати», на які Кіплінга надихнули декілька сцен з п'єси «Генріх V» Вільяма Шекспіра. Як і в п'єсі, протиставлені персонажі розмовляють один з одним рідними діалектами (лондонським, шотландським та ірландським), показуючи при цьому, наскільки британці відрізняються один від одного звичками та менталітетом. Кіплінг з однаковою емпатією та без свого типового насмішкуватого гумору ставився лише до дитячих персонажів. У «Чорний баранець» (1888) письменник, спираючись на власний досвід, описав хлопчика, якого відправили з Індії в Англію, де його виховувала фанатична опікунка, що зазнав поступового погіршення зору і отримав безповоротну емоційну травму. Високо оцінено оповідання «Барабанщики Передового Заднього», яке розповідає про мужність двох чотирнадцятирічних хлопців-барабанщиків, які загинули героїчною смертю від рук афганських племен, коли їхній полк потрапив в оточення.
Нова тематика У пізніших оповіданнях Кіплінга, поруч із морською тематикою та екзотичним тлом, появляються елементи фантастики. «Рікша привид» — оповідання про зраджену жінку, яка після смерті переслідує свого невірного коханого. «Втрачений легіон» — під час нічного походу полеглі солдати перемішуються з живими на місці стародавньої різанини. «Мадонна в окопах», у якому причиною таємничого самогубства став привид. «Найкраща у світі історія» — свідчить про зацікавлення письменника концепцією блудних душ та екстрасенсорним сприйняттям світу. «Вони» стало успішним поєднанням реалізму і жахів, у якому прагматичний продавець машин починає підозрювати, що у єлизаветському маєтку його супроводжують духи загиблих дітей. Критики стверджують, що принаймні два твори Кіплінга — «З нічною поштою. 2000 рік від Р. Х.» та «Простий як Д. В. Е. Р. І.» — можна вважати першими творами з технікою оповіді, які почали використовувати у науково-фантастичній літературі лише в 1930-х 1940-х роках. В описаному світі Кіплінга 2000 року суспільством керує організація, яка контролює сучасні форми транспорту та телекомунікації, а будь-які прояви бунту придушуються безкровно за допомогою світлової та звукової зброї. Щоб зробити вигадану реальність більш правдивою, письменник ввів до технологічної термінології численні неологізми.
У кількох творах Кіплінг також зачіпає тематику масонських ідеалів. В оповіданні «Чоловік, який хотів стати королем» (The Man Who Would Be King, 1888) описуються два авантюристи-самозванці, що проголосили свою владу серед жителів загубленої країни, яка знаходиться на важкодоступних теренах; у творі Кіплінг використав масонську символіку, яка також з'явилася у вірші «Материнська ложа» (The Mother-Lodge, 1886). Письменник став масоном 1885 року, коли в Лахорі вступив до братства, члени якого мали бути рівноправними незалежно від касти та кольору шкіри. Багато років по тому письменник сентиментально згадував, як познайомився там із мусульманами, індусами, сикхами й представниками реформаторських рухів. Чіткі посилання на масонство також з'являються в деяких оповіданнях зі збірки «Дебет і кредит» (Debits and Credits), зокрема у творах «Все для братів» (In the Interest of the Brethren), «Джейністи» (The Janeites) та «Друг сім'ї» (A Friend of the Family).
Час подорожі
1889 року Кіплінг покинув Індію і розпочав подорож по світу. Будучи кореспондентом, він писав для журналу «The Pioneer» репортажі та статті, які згодом увійшли до збірки «Від моря до моря». Спочатку завітав до Янгона, Сінгапура, Гонконга та Японії, а тоді подорожував Америкою від Сан-Франциско до Портленда і Сіетла. Згодом завітав до Канади, де побував у Вікторії та Ванкувері. Повернувшись до США, завітав до Єллоустоунського національного парку, Солт-Лейк-Сіті, Омахи, Чикаго, а потім навідався до Ніагарського водоспаду, Торонто, Вашингтона, Нью-Йорка та Бостона. Невдовзі переплив Атлантичний океан і завітав до Ліверпуля. Трохи згодом відбувся його дебют у літературному світі Лондона, де вже знали та захоплювались його індійськими оповіданнями.
Письменник спробував свої сили у написанні творів, що мали більший літературний формат. Сюжет його першого незакінченого роману «Матінка Матурін» (1885—1886) до сьогодні є предметом спекуляцій. Наступною його спробою став роман «Погасло світло» (1890), драматична історія про сліпого художника і його невзаємні почуття до амбітної, хоча позбавленої таланту дівчини, що прагне досягти мистецького успіху. Її холодне ставлення виразно протиставляється сердечній чоловічій приязні, що є наріжною темою багатьох творів Кіплінга.
Після першого видання роману у пресі з'явився також скорочений варіант. Однак, за словами власника газети, трагічна смерть художника і непохитний образ його коханої були занадто гнітючими, тому письменник ввів оптимістичний фінал, у якому вони одружилися. У наступному книжковому виданні письменник знову повернув оригінальну версію закінчення роману.