Ерцгерцог Йоганн Австрійський (), повне ім'я Йоганн Баптист Йозеф Фабіан Себастьян (; 20 січня 1782, Флоренція — , Грац) — ерцгерцог Австрійський, австрійський фельдмаршал, російський генерал-фельдмаршал, син імператора Леопольда II і іспанської інфанти Марії-Луїзи, брат Франца II.

Біографія З дитинства вивчав військову справу, вважався найталановитішим серед братів. З 1795 року шеф 1-го драгунського полку. Неодноразово брав участь у наполеонівських війнах. Попри визначну особисту хоробрість, не раз зазнавав поразок від французьких генералів (в 1800 році — при Гогенліндені).

На початку кампанії 1809 року захопив зненацька війська Ежена Богарне і завдав їм поразки при Сачіле. Але після звістки про поразку австрійців у Німеччині та підході до Богарне підкріплення на чолі з Е. Макдональдом відступив у Піаве і Тальменто, а потім був відкинутий за Норичські Альпи. Відступивши до Раабу, він зайняв неприступну позицію, але 14 червня був вибитий з неї Богарне. Під час битви при Ваграмі знаходився в районі Маршега і прибув на поле бою, коли основні сили австрійців були вже розбиті.

Головним центром його діяльності був Тіроль, де він готував народ до повстання проти французів. У 1815 році, командуючи австрійською резервною армією, взяв фортецю Гюнінген. Після закінчення військових дій був призначений головним директором інженерної частини. Займався історією і природознавством, об'їхав з кінця в кінець Тіроль, Штирію, Каринтію, зібрав багаті природно-історичні та археологічні колекції, якими збагатив Інсбрукський університет і дав можливість фахівцям, які його супроводжували весь цей край в історичному, етнографічному та економічному відношеннях. Він дбав також про поліпшення системи укріплень і про доцільне будівництво мережі сухопутних і водяних шляхів.

29 серпня 1835 року був нагороджений орденом Св. Андрія ПервозванногоКарабанов П. Ф. Списки замечательных лиц русских / [Доп.: П. В. Долгоруков]. — : Унив. тип., 1860. — 112 с. — (Из 1-й кн. «Чтений в О-ве истории и древностей рос. при Моск. ун-те. 1860»).

У 1823 році ерцгерцог Йоганн не зважаючи на незадоволення родичів взяв морганатичний шлюб з простолюдинкою — дочкою тірольського поштмейстера Ганні Плохль (1804—1885), якій було дозволено прийняти спочатку титул баронеси фон Брандхофен (4 липня 1834 р.), а потім графині фон Меран (29 квітня 1844 р.). Цей титул носив і їх син Франц Людвіг, потомство якого продовжується і до тепер (серед них — диригент Ніколаус Арнонкур). Після опали, викликаної цим шлюбом, ерцгерцог знову висунувся на політичну арену з початком революційних подій 1848 року. Імператор Фердинанд, залишивши Відень, призначив його своїм намісником; Франкфуртські національні збори обрали його імперським вікарієм; на цій посаді він залишався до 20 грудня 1849 року.

У Граці йому в 1878 році поставлений пам'ятник. Зображений на австрійських поштових марках 1959 і 1984 року.

Нагороди

Орден Золотого руна (1792) Військовий орден Марії Терезії, великий хрест (1809) Військовий орден Марії Терезії, командорський хрест (1805) Королівський угорський орден Святого Стефана, великий хрест Австрійський орден Леопольда, великий хрест (1809) Орден Святого Губерта (Баварське королівство) Орден Вірності (Велике герцогство Баденське) Орден Леопольда I, великий хрест (Бельгія) Орден «За військові заслуги», великий хрест (Вюртемберзьке королівство) Орден Людвига, великий хрест (Велике герцогство Гессенське) Орден Спасителя, великий хрест (Грецьке королівство) Орден Нідерландського лева, великий хрест (Нідерланди) Орден Заслуг герцога Петра-Фрідріха-Людвига, великий хрест (Велике герцогство Ольденбурзьке) Орден Чорного орла (Пруссія) Орден Червоного орла, 1-го класу (Пруссія) Орден Андрія Первозванного (Росія, 29.08(10.09).1835) Орден Святого Олександра Невського (Росія, 29.08(10.09).1835) Орден Білого орла (Росія, 29.08(10.09).1835) Орден Святої Анни 1-го ступеня (Росія, 29.08(10.09).1835) Орден дому Саксен-Ернестіне, великий хрест (Герцогства Саксен-Альтенбург, Саксен-Кобург-Гота, Саксен-Майнінген) Орден Рутової корони (Саксонське королівство)

Примітки

Посилання

(рос.) Зотов А. В. Забутий Моро. — СПб.: ЗНАК, 2009. .