Еніджевардарська битва () — битва між грецькою та османською арміями, що відбулася 20 жовтня 1912 року і в силу геополітичних наслідків стала однією з найважливіших битв Першої Балканської війни. Перемога грецької армії в цій битві відкрила їй дорогу до столиці Македонії — Фессалоніки.

Передісторія

На початку Першої Балканської війни грецька армія з провінції Фессалія пробилася з боями (Битва при Сарантапоро) в Західну Македонію. Відступаюча турецька армія 10 жовтня спалила містечко Сервіа, у яке в той же день ввечері увійшли грецькі війська. Через 40 годин грецька кавалерійська бригада увійшла без бою в місто Козані, де її зустріло радісне грецьке населення. Головнокомандувач грецькою армією наслідний принц Костянтин І мав намір розвинути наступ на північний захід у напрямку до міста Монастір, що мало тоді значну частину грецького населення.

Конфронтація прем'єр-міністра і головнокомандувача

Ще до початку війни грецький прем'єр-міністр Венізелос заявив начальнику штабу Данглісу, що головним завданням і напрямком для армії повинно стати місто Салоніки. Це означало, що армія повинна була наступати на схід від гори Олімп уздовж узбережжя Егейського моря. Замість цього і всупереч вказівкам Венізелоса майже вся Фессалійска армія — 6 дивізій, кавалерійська бригада і королівська гвардія — увійшла в Македонію, обійшовши Олімп із заходу, віддалившись від поставленого першочергового завдання. На узбережжі була залишена лише щойно сформована в місті Лариса 7-а дивізія, яка не могла самотужки виконати це завдання. Отримавши інформацію про те, що Костянтин має намір розвинути наступ в північно-західному напрямку, Венізелос обмінявся кількома телеграмами з наслідним принцом, однак Костянтин не виконав вимогу прем'єр-міністра розвернути армію на схід. Нарешті, в останній телеграмі Константина, головнокомандувач говорив, що має намір йти до Монастір, «хіба що Ви мені забороните це». Надійшла негайна відповідь Венізелоса: «Я вам забороняю!». Факт цієї конфронтації не викликає сумніву, однак грецькі історики заперечують факт існування цієї останньої телеграми.

На схід

14 жовтня, 1-ша, 2-га, 3-тя, 4-та і 6-та грецькі дивізії розвернулися на схід. 5-та дивізія і кавалерійська бригада продовжували просуватися в північно-західному напрямку, але тепер основним завданням для них стало прикриття лівого флангу грецької армії на випадок атаки турецьких сил з північного заходу. Пройшовши гору Верміон і зламавши турецьку оборону на перевалі Кастаніа, грецька армія 16 жовтня звільнила місто Верія.

Янниця

Турецьким угрупованням Фессалоніки командував Хасан Тахсин-паша. Не маючи можливості одночасно протистояти грецькому наступу із заходу і болгарському зі сходу, Тахсин-паша ухвалив рішення по черзі сконцентрувати свої сили, спочатку проти грецької загрози, а потім проти болгар, для чого перекинув на грецький фронт з Серрес, Східна Македонія, 14-ту дивізію. Чисельність турецького угруповання, що встало перед грецькою армією, досягла 25 000 солдатів. Але Тахсин-паша свідомо зайняв оборону нема за повноводною в цю пору року рікою Аксіос, а перед нею, у міста Янниця. Значною мірою це було обумовлено тим, що Янниця була практично повністю турецьким містом, а також священним містом для балканських мусульман. Тахсин-паша вважав, що ці чинники підвищать моральний дух його військ.

Бій

Атака 5-ти грецьких дивізій на турецькі позиції, розташовані на висотах перед містом, почалася опівдні 19 жовтня і тривала до ранку наступного дня. Турки завзято оборонялися проти супротивника, що перевершував їх сили у два рази, але зупинити атаку грецької армії не змогли. Героєм битви став командир гвардійського полку Діонісіос Пападопулос, який захопив турецьку батарею в 14 знарядь. До кінця бою 6-та грецька дивізія обійшла турецькі позиції з флангу. Турки в паніці тікали. Грецькі джерела кажуть, що турки залишили на полі бою 3 000 убитих. Дорога на Фессалоніки практично була відкрита, проте Костянтин не скористався панікою і не переслідував турків, що дало їм можливість зруйнувати мости на річці.

Ця битва мала величезне військово-політичне значення. Салоніки знову стало грецьким містом. Незадоволеність Болгарії результатами Першої Балканської війни і, зокрема, болгарські претензії на Фессалоніки, послужила причиною Другої Балканської війни 1913 року, в якій Сербія і Греція протистояли Болгарії.

Джерела

An Index of events in the military history of the Greek nation. — Athens: Hellenic Army General Staff, Army History Directorate, 1998. — ISBN 960-7897-27-7. Richard C. Hall. The Balkan Wars 1912—1913. Prelude to the First World War. — New York: Routledge, 2000. — ISBN 041-5229-46-4. Ιστορία του Ελληνικού Έθνους. Εκδοτική Αθηνών. Τόμος ΙΔ'. Αθήνα 1980. Γενικόν Επιτελείον Στρατού. Ο Ελληνικός στρατός κατά τους Βαλκανικούς πολέμους 1912-13. Τόμοι Α'-Γ'. Малые войны первой половины XX века. Балканы = Рябинин А. А. Балканская война. СПб., 1913. — М.: ACT, 2003. — 542 с. — (Военно-историческая библиотека). — 5000 экз. — ISBN 5170196253. Defeat in detail: the Ottoman Army in the Balkans, 1912—1913, Greenwood Publishing Group, 2003, ISBN 9780275978884, p. 222. Erickson, Ibid., p. 222., The author gives 30 officers killed or wounded, plus 250 men killed and 1000 wounded Σόλων Γρηγοριάδης,Οί Βαλκανικοί Πόλεμοι 1912-13,Φυτράκης,σελ.243-246 Γενικόν Επιτελείον Στρατού. Ο Ελληνικός στρατός κατά τους Βαλκανικούς πολέμους 1912-13. Τόμ.Α' Σόλων Γρηγοριάδης,Οί Βαλκανικοί Πόλεμοι 1912-13,Φυτράκης,σελ.246-249 Σόλων Γρηγοριάδης,Οί Βαλκανικοί Πόλεμοι 1912-13,Φυτράκης,σελ.249-251 Σόλων Γρηγοριάδης,Οί Βαλκανικοί Πόλεμοι 1912-13,Φυτράκης,σελ.33 Σόλων Γρηγοριάδης,Οί Βαλκανικοί Πόλεμοι 1912-13,Φυτράκης,σελ.35