Нікола Ракітін (; 6 червня 1885, Трудовець — 2 травня 1934, Реброво, Болгарія) — болгарський поет.
Біографія
Народився 6 червня 1885 року в селі Лажане поблизу Софії. Закінчив слов'янську філологію в Софійському університеті (1908). Брав участь у Першій світовій війні.
Працював учителем у Плевені (1908-1933). Директор Музею військово-історичного мистецтва у Плевені (1933–1934). Невдовзі його несправедливо звинувачують у зникненні цінностей з музею, Ракітін наклав на себе руки 2 травня 1934 року, кинувшись з поїзда в тунелі.
Самогубство Ракітіна широко висвітлювалось в пресі, так як в усьому звинувачували керівництво Міністерства оборони. Ця подія також пов'язана зі звільненням міністра оборони Александра Кісьова кілька днів по тому.
Творчість
Вперше був надрукований в 1906 році в журналі . Поезія Ракитіна в основному пейзажна. Його колекція віршів «Размирни години» — це протест проти війни та насильства над людиною. Співпрацював з журналами «Българска сбирка», «Просвета», «Съвременна мисъл», «Листопад», «Златорог», «Българска мисъл» та газетою «Светлоструй».
«Под цъфналите вишни» (1909) «Животът може би е сън» (1911) «Беглец» (1914) «Размирни години» (1919) «Преди да съмне» (1920) «Златни нишки» (1922) «Родното село» (1922) «В тишината на далечния град» (1923) «Васил Левски» (1923) «Жената и морето» (1923) «Мургаш» (1923) «На една струна» «Освободеният Прометей» (1923) «Лес» (1924) «Дарове на Балкана» (1932) «Капят листата» (1933) «Русалска поляна» (розповіді, 1938)
Посилання
От и за Никола Ракитин в Своден каталог НАБИС — национален каталог на академичните библиотеки в България
Джерела
Тази статия се основава на материал от Словото, използван с разрешение.