Хи́жня — село в Україні, у Жашківській міській громаді Уманського району Черкаської області. Розташоване на обох берегах річки Тива (притока Гірського Тікичу) за 25 км на південний схід від міста Жашків. Населення становить 540 осіб (2019р.).
Історія
Археологічні знахідки На південно-східній околиці села виявлено залишки поселення черняхівської культури, за межами села виявлено залишки трипільської культури. В одному кілометрі на схід — скіфська могила скіфо-сарматської епохи VII ст. до н. е. — III ст. н. е . Загалом біля Хижні зареєстровано 5 курганів.
Так, в урочищі «Вила» у південно-східному напрямі від села в сторону с. Кищенці знайдено сліди трипільського поселення. Сліди другого поселення знайдено на схід від села на відстані 1 км, у «Коров'ячому яру» – поселення доби бронзи та черняхівської культури. Там виявлено шість глинобитних майданчиків і фрагменти кераміки. В урочищі Вила, на схилах Сухої Балки — поселення доби бронзи та черняхівської культури.
Походження назви Згідно з місцевими переказами назву село отримало від слова «хижа», в якій жив лісник. Ймовірно, свого часу переважна частина села була розташована на землях, котрі обіймав ліс. З цього місця й почалося будівництво та заселення території.
Назва села походить від староукраїнського слова «хижа» (тобто «невелика убога хатка, халупа»), що правдоподібно вказує на реалії життя перших поселенців.
XVIII століття Власне село (точніше — слобода) було засноване в часи панування на Уманщині коронного крайчого Франца-Салезія Потоцького, приблизно між 1745—1748 роками (перша історична згадка датована 1748 роком).
В 1748 році була збудована Св.-Троїцька церква. Першим священиком новозбудованої церкви став дворянин Шимон Якубовський. Власник села граф Ф. С. Потоцький для цього звільнив його від усіх податків, дозволив збудувати житло у будь-якому місці села, наділив землею та надав різні пільги.
Упродовж всього періоду парафіяльною була Троїцька церква. Церква була віднесена до 5-го класу, мала чисельну парафію і чималий земельний наділ.
Станом на 1768 рік село Хижня належало до Брацлавського воєводства Речі Посполитої та належало вельможному Ґінавському.
Пізніше у Хижні була утворена Хижнянська волость Уманського повіту Київської губернії, яка існувала аж до 1922-23 рр.
У 1793 році Уманщина перейшла під владу Російської Імперії і розпочався масовий перехід уніатського духовенства та парафій Уманщини до православ'я. У 1794 р. в лоно РПЦ навертаються церкви також і Хижні.
В 1796 році в «Алфавітному реєстрі про поселення Уманського повіту та їх власників» вказано, що Хижня належить його сіятельству пану генералу аншефу і різних орденів кавалеру графу Потоцькому. Населення Хижні: 530 чоловіків, 556 жінок (разом 1086 осіб).
В часи Російської Імперії село було центром волості Уманського повіту Київської губернії.
XIX століття У 1801 році на території парафії Св.-Троїцької церкви в Хижні налічувалось 150 дворів, в яких мешкало 964 особи (501 чол. і 463 жін.). Штатний церковний причт складали 2 священники, псаломник і наказний псаломник:
священник Тарасій Гордієвич (62 роки), за походженням був сином шляхтича. В Хижнянську церкву його висвятив єпископ Переяславський 26 серпня 1772 року. священник Георгій Гедзович (40 років), за походженням був із священницької родини. 14 березня 1787 року греко-католицьким Митрополитом Ясоном Смогожевським був висвячений на ієрейське місце в Хижні. 30 серпня 1794 року православним протоіреєм Іоанном Радзімовським був пересвячений з уніатства у православ‘я. 24 квітня 1798 року Митрополитом Київським і Галицьким Преосвященним Дорофеєм було вручено Гедзовичу грамоту на хижнянську парафію. псаломник Сава Фізміновський (37 років). Його було призначено єпископом Катеринославським Преосвященним Гавриїлом 14 грудня 1796 року. псаломник Василій Гедзович (24 роки), син священника Георгія Гедзовича. Був висвячений на псаломника Митрополитом Київським і Галицьким 24 квітня 1798 року — тоді ж, коли батька призначили в Хижню.
15 вересня 1817 р. в с. Хижня прийняв священство Дорофій Тарасович Гордєєв (він був сином колишнього священника з Хижні Тарасія Гордієвича). Проте через кілька років, а саме 14 липня 1822 р. його було переведено у Красноставку.
За даними на 1824 рік поміщиком в Хижні є один зі спадкоємців Софії Потоцької, ім'я якого не вказано. У володінні 156 дворів.
Станом на 1830 рік в Хижні проживав поміщик Михайло Боровський.
У 1833—1834 роках у документах Уманської повітової контори Київської казенної палати згадується справа про задоволення священника с. Хижні Уманського повіту за захоплення церковного сінокосу посесором Хижнянського маєтку гр. Потоцьких Пржигодським.
У 1836 році в Хижні проживало: 636 чоловіків та 657 жінок (разом 1293), дворів було 159.
В Хижні також проживали чумаки та їздові. На 1848 рік у їх власності налічувалось 6 коней, 24 воли, 15 возів.
За результатами 9 ревізії, за указом від 11 січня 1850 року, було отримано дані різних категорій представників духовного стану, зокрема в Хижні. Усього духовенства було 18 осіб: четверо штатних кліриків та 14 членів їх сімей:
священником був Василій Петрович Цареградський (23 роки). Очолив хижнянський причт в 1848 році. Мав дружину Марію Павлівну (20 років) та дочку Олену (2 роки). псаломником був диякон Іоанн Полікарпович Хмілевський (31 рік). Його дружиною була Параскева Іванівна. Разом мали вони трьох дітей: Тимофія (3 роки), Романа (1 рік) та Олександру (6 років). паламарем був псаломник Симеон Йосифович Кібилковський (або Кобилковський). Зі своєю дружиною Іуліанією виховув сина Фотія (11 років) і доньок Анну та Марію. просфорня Домініка Григорівна Березовська (50 років) була четвертим членом штатного причту. Вона проживала разом з донькою Марфою. Гликерія Симеонівна із сином Лесем, вдова покійного паламаря Никифора Ольшевського. священницька вдова Євгенія Антонівна Хмілевська (50 років), мати диякона Іоанна Хмілевського.
У березні 1855 року, в часи селянського руху, почалися розрухи в Уманському повіті, зокрема в Хижні. Селяни записувались в козаки та писали скарги на поміщиків, здебільшого на російських, оскільки панщина в них була важча за польську. Різких форм розрухи не набули.
У 1857 році в селі Хижня, а у 1858 році уже й в інших селах Уманського повіту, поширювались чутки про звільнення від кріпацтва. Цьому передували чутки про вбивство пана.
За результатами 10 ревізії (за указом від 26 серпня 1856 року), яка проводилась у 1857—1859 рр., було отримано дані різних категорій представників духовного стану станом на 1858 рік, зокрема в Хижні. На цей час чисельність хижнянського духовенства становила 13 осіб:
священником служив Павло Павлович Вишинський (69 років). На той час він був вдівцем. При церкві рахувались також його четверо дітей: Василій (23 роки), Капітон (18 років), Ілля (16 років) та Єлисавета (17 років). дияконом був Федір Петрович Лагозинський (32 роки). Зі своєю дружиною Домнікією Іоаннівною (20 років) мав 2-річну доньку Єлисавету. наказним паламарем був Василій Макарович Майбродський, якому на той час було 19 років. просфорнею була Олександра Федорівна (41 рік). Вона була вдовою покійного псаломника Йосифа Івановича Станевича. Разом з нею проживало троє її дітей: Марія (17 років), Анна (14 років) та Ольга (11 років).
Також у 1858 році у Хижні була відкрита церковно-парафіяльна школа.
В журналі «Київська минувшина» № 1 1905 року є розповідь священника Северіана Вишинського від 1868 року. Він розповідає зокрема про те, як його батька, священника Павла Вишинського, через те, що він записував селян в козаки, перевели з Федюківки до Хижні. В Багві Северіан Вишинський був священиком Миколаївської церкви. Це також вказано в даних 9 та 10 ревізій, відповідно 1850 (коли йому виповнилось 32 роки) і 1858 років. Також з липня 1862 року він був там учителем.
Коли ж батько за старістю вийшов за штат Северіан і сам переїхав із Багви до Хижні, оскільки вважав, що Хижня — це незрівнянно кращий прихід.
Павло Павлович Вишинський помер років через десять після виходу за штат у селі Новоселиці Звенигородського повіту, де проживав та був священником його інший син Роман Вишинський. Там же біля Новоселицької церкви Павло Вишинський був похований.
Наступником о. Павла став Северіан Вишинський.
Станом на 1 липня 1862 року вчителем в Хижнянській церковно-приходській школі був Северіан Вишинський, де навчав 18 учнів, в тому числі жін. — 2. Такі ж самі дані вказані на 16 грудня 1866 року та 1 червня 1870 року.
Про Хижню згадується в книзі 1864 року Л. Похилевича «Сказання про населені місцевості Київської губернії»Историко-генеалогическая база данных Украины «Бекет»:
Названий вище «безіменний струмок» є малою річкою під назвою ТиваЗерняткоВолости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя. СанктПетербургъ. 1885. — V + 178 с..
Коли кріпацтво було скасовано, було розпочато формування нового волосного устрою. На цей час селяни мали лише незначний інтерес до формування місцевих органів влади. Невисокий рівень освіти, патріархальна культура та підвищена активність поляків, які масово займали посади у волосних правліннях — можливі причини такої низької активності селян. Вони не асоціювали нову владу з чимось своїм.
Станом на 1864 рік старшиною Хижнянської волості був Юхим Черниш. На той час у волості очевидно бракувало писаря, без якого працювати було значно важче. Тому у січні 1864 року за підтримки громади волості старшина запросив зайняти посаду писаря (як вказують джерела — свого приятеля) 49-річного Миколу Жугу. Служивши 20 років у війську, Жуга був нагороджений різними медалями (також одною срібною) та мав також досвід писаря. Черниш також запропонував Жузі самому встановити собі зарплатню. Жуга ймовірно погодився, проте пізніше був заарештований в Червоному Куті разом з іншими селянами за побиття поміщика П'ясецького. Після арешту Жуги наступником став Андрій Зеленько. 15 липня 1864 року в нього теж проводили обшук, знайшли книгу Т. Г. Шевченка «Гайдамаки». Хоча вона не була заборонена, слідчі все одно склали акт вилучивши книгуАндрій Касян. Ставлення селянства Правобережної України до формування нового волосного устрою у другій половині ХІХ ст. Журнал «Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка». 2014..
У 1864 р. хижнянський волосний старшина скаржився уманському повітовому справнику, що тутешні селяни відмовилися платити податки й викупні платежі, мотивувавши це тим, що в інших повітах подібні платежі відсутні. Пізніше стало відомо, що декілька односельців підбурювали мешканців с. Червоний Кут, а також мешканців сусідніх сіл в Таращанському та Звенигородському повітах. У святкові дні вони збирали селян та показували їм якусь грамоту.
20 жовтня 1866 року Северіана Вишинського нагородили набедреником.
В 1868—1869 роках 2-м псаломником в с. Хижні був Григорій Павлович Рубан. який походив із духовного стану. У 1864—1868 роках він був послушником в Києво-Печерській Лаврі.
1 червня 1870 року Северіан Вишинський був нагороджений скуфією, а 16 квітня 1877 року він отримав камилавку.
Згадка про Хижню в географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, виданого в 1880 роціSłownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich:
Вказаний вище завод (або ж гуральня) також належала самому Парфьонову. Завод був заснований у 1880 році.
Також на той час у Хижні проживало 1814 жителів, 336 дворів. Було волосне правління (повітове місто за 43 версти). У Хижні функціонували: православна церква, школа, постоялий двір, 4 лавки, паровий і вітряний млини. За 3 версти — гуральня з паровим млином.
За іншими даними на 1885 рік у Хижні проживало 2194.