Зведення законів Хаммура́пі або Кодекс Хаммурапі — один з найдавніших і найкраще збережених законодавчих кодексів стародавнього Вавилону, створений близько 1750 року до н. е. за наказом вавилонського царя Хаммурапі.

Короткі відомості Закони Хаммурапі були знайдені французькими археологами в ході розкопок в 1901–1902 роках в Сузах (територія стародавньої Месопотамії). Зведення Хаммурапі містилося на чорній діоритовій стелі з вирізьбленими на ній по обидва боки 282 законами.

Закони вибиті клинописом на класичному вавилонському діалекті аккадської мови. У верхній частині стели зображений сам Хаммурапі, що одержує закони з рук бога сонця Шамаша. Частина тексту законів була збита й може бути частково відновлена з інших джерел, наприклад, цитат законів на глиняних табличках.

Закони Хаммурапі безпосередньо випливають із шумерської правової традиції і є одним з найважливіших джерел для вивчення права й соціально-економічного устрою Месопотамії того часу. У центрі уваги законів господарські, економічні й сімейні відносини. Обмежуються й регламентуються приватновласницькі відносини, затверджується державний контроль над господарським життям.

Основна увага приділена опису покарань за різні правопорушення. Закони передбачають сувору систему покарань: практично будь-яка крадіжка карається смертною карою.

Поділ суспільства на верстви Закони Хаммурапі поділяють вавилонське суспільство на три соціальні класи (або чини): авілум (awīlum), мушкенум (muškēnum) та вардум (wardum), причому покарання за певні злочини варіювалося залежно від статусу злочинця та жертви. Характер цього тричастинного поділу та його соціальні наслідки досі є предметом дискусій серед вчених, особливо тому, що ці терміни полісемічні і їхні значення змінюються залежно від контексту, в якому вони з'являютьсяReculeau, H. (2012). Awīlum, muškēnum, and wardum. The Encyclopedia of Ancient History..

Термін, що описує найнижчий статус — вардум, означає «підлеглий» і може застосовуватися до вільних людей стосовно їхніх господарів (особливо царя та богів). Однак, коли йдеться про соціальний клас, він позначає фактичних рабів, будь то chattel slave (раб як рухоме майно) чи поневолені боржники. До chattel slave відносили як народжених рабами, так і військовополонених. Вони носили відмінні знаки та завжди залишалися рабами, доки не були звільнені або викуплені, тоді як поневолені боржники могли бути звільнені або шляхом сплати боргу, або за царським указом «андурарум».

З іншого боку соціальних сходів розташовувалися авілум, що позначає «людину» і часто використовується в цьому загальному значенні, наприклад, у вступній частині законів або подібних формулюваннях (šumma awīlum = «якщо хтось»). Однак, воно також використовується в вужчому сенсі. Коли воно протиставляється двом іншим термінам або використовується як кличний відмінок (у вітальних листах), воно описує членів еліти і може бути перекладене як «пан», з конотаціями соціального статусу та моральної переваги. Протягом більшої частини месопотамської історії, включаючи старовавилонський період, члени еліти займалися як власними, приватними справами, так і справами палацу чи храмів, де вони виступають як високопоставлені адміністратори.

Між цими двома класами знаходився мушкенум, що етимологічно означає «той, хто вклоняється». Його протиставляли авілуму як простолюдина дворянину. Вважалося скандальним, що представник цього класу став царем, як це насправді сталося у XVIII ст. до н. е. в Ешнунна (Еснунна), коли під час смути царем було обрано військового офіцера Сіллі-Сіна. З іншого боку, мушкенум також протиставлявся палацу, особливо щодо статусу землі: палацова адміністрація не мала права захоплювати їхні землі, але часто намагалася це зробити, особливо тому, що статус землі часто був невизначеним. Тоді мушкенум мав звертатися до царського правосуддя, щоб гарантувати свої права на «землю свого батька». З документації, що стосується завойованої території Ларса за Хаммурапі, це управління часто зустрічало суперечки з боку царя. Більше того, один текстСТ 8 1c показує, що для того, щоб стати торговцем шкур, потрібно було позбавитися статусу мушкенума, — завдання, яке в іншому листіAbB 7 51 описується як «ількум» (служба перед палацом). Таким чином, мушкенум був «простолюдином», нижчим за статусом, ніж авілум (звідси менші покарання в Законах, коли він є жертвою), але також економічно незалежним, або як землероб, або як містянин нижчого рангу.

Структура Зведення законів Хаммурапі

Збірка законів складається із прологу, 282 законів і епілогу. У законах Хаммурапі регулюються цивільні, зобов'язальні, трудові, шлюбно-сімейні, кримінальні та кримінально-процесуальні відносини. Цей збірник не має чіткої системи викладу матеріалу, проте певна внутрішня система у кодексі простежується:

ст. 1 — 5 — Правопорушення проти адміністрації закону: спрямовані проти свавілля та тяганини у судах, встановлюється відповідальність недобросовісних суддів; ст. 6 — 126 — Торгівля: питання власності, її захист, встановлюється покарання за зазіхання на неї; ст. 127—195 — Шлюб, сім'я та майно: розглядаються питання про форми й умови укладання шлюбу, можливі умови багатоженства, розлучення, майнові та особисті відносини подружжя, передбачені різні злочини проти сім'ї, врегульовуються питання спадкування майна померлих; ст. 196—214 — Напади: на батьків, на чоловіків класу авілум та напади, що викликають викидень. ст. 215—240 — Професійні люди: регулювання діяльності лікарів, будівельників, кораблебудівників та човнярів. ст. 241—273 — Агрокультура: крадіжка великої рогатої худоби, крадіжка корму орендарями, найм сільськогосподарських робітників, крадіжка сільськогосподарського знаряддя, найм пастухів, обов'язки пастухів, найм худоби та возів та найм сезонних робітників. ст. 274—277 — Ціна найму: заробітна плата ремісників та оренда човнів. ст. 278—282 — Раби: гарантії продажу рабів, купівля рабів за кордоном, заперечення права господарювання.

Перелік законів § 1. Якщо людина почне, клянучись, звинувачувати іншу людину у вбивстві, а цього не доведе, то її треба вбити.

§ 2. Якщо людина звинуватить іншу людину в чаклунстві, але не доведе цього, то звинувачений має піти до Річки і кинутись у воду. Якщо Річка поглине його, то звинувачувач може забрати його дім; коли ж Річка цю людину очистить і вона залишиться неушкодженою, то того, хто звинувачував її у чаклунстві, треба вбити; той, хто скакав у Річку, одержує дім того, хто його звинувачував.

§ 3. Якщо людина виступить у судовій справі свідком звинувачення, але не доведе його, і якщо ця судова справа стосувалася життя, то цю людину треба вбити.

§ 4. Якщо ж вона виступила свідком у судовій справі стосовно хліба або срібла, то вона повинна зазнати кари, що застосовується у такій судовій справі.

§ 5. Якщо суддя буде розглядати судову справу, прийме рішення, виготовить документи з печаткою, а потім своє рішення змінить, то цього суддю треба викрити у зміні рішення, і він повинен сплатити суму позову у цій судовій справі у 12-кратному розмірі, а також має бути на зібранні піднятий із свого судового місця і не повинен повертатися і засідати із суддями у суді.

§ 6. Якщо людина вкраде надбання бога або палацу, то цю людину треба вбити; а також того, хто прийме із її рук вкрадене, треба вбити.

§ 7. Якщо людина купить з руки сина людини або із руки раба людини без свідків і договору або візьме на зберігання срібло, або золото, або раба, або рабиню, або вола, або вівцю, або віслюка, або що-небудь інше, то ця людина — злодій, її треба вбити.

§ 8. Якщо людина вкраде або вола, або вівцю, або віслюка, або свиню, або човна, то, коли це боже або палацове, вона може віддати його у 30-кратному розмірі, а якщо воно належить мушкенуму, — вона може відшкодувати у 10-кратному розмірі; якщо ж злодію нічим віддати, то його треба вбити.

§ 9. Якщо людина, у якої щось пропало, виявить цю річ у руках іншої людини, і той, у чиїх руках буде захоплена пропала річ, скаже: «Мені, мовляв, продав продавець, я купив, мовляв, при свідках», — а господар пропалої речі скаже: «Я, мовляв, представлю свідків, що знають мою пропалу річ», — то покупець повинен привести продавця, що продав йому річ, і свідків, при яких він купив; також і господар пропалої речі повинен привести свідків, що знають його пропалу річ. Судді мають розглянути їх справу, а свідки, при яких було здійснено покупку, і свідки, що знають пропалу річ, повинні розповісти перед богом те, що вони знають, і тоді продавець — злодій, і його треба вбити; господар пропалої речі має одержати свою пропалу річ назад; покупець має взяти відважене ним срібло із дому продавця.

§ 10. Якщо покупець не приведе продавця, що продав йому, і свідків, при яких він купив, а лише господар пропалої речі приведе свідків, що знають його пропалу річ, то покупець — злодій, його треба вбити; господар пропалої речі має одержати свою пропалу річ.

§ 11. Якщо господар пропалої речі не приведе свідків, які знають його пропалу річ, то він брехун, зводить наклеп; його треба вбити.

§ 12. Якщо продавець чужої речі пішов до долі (помер), то покупець одержує у п'ятикратному розмірі позов, поданий у цій справі, із дому продавця.

§ 13. Якщо свідків цієї людини немає поблизу, то судді призначають їй термін до закінчення шостого місяця. Якщо на шостий місяць своїх свідків вона не приведе, то вона брехун, повинна зазнати кари, що накладається у такій судовій справі.

§ 14. Якщо людина вкраде чийогось малолітнього сина, то її треба вбити.

§ 15. Якщо людина виведе за міські ворота раба палацу, або рабиню палацу, або мушкенума, або рабиню мушкенума, то її треба вбити.

§ 16. Якщо людина сховає у своєму домі раба-втікача або рабиню, що належать палацу або мушкенуму, і не приведе їх на клич глашатая, то цього господаря будинку треба вбити.

§ 17. Якщо людина спіймає у степу раба-втікача або рабиню і доставить його господарю його, то господар раба повинен дати їй два сиклі (сикль (1/60 міни) — одиниця ваги, що дорівнює 8,4 г) срібла.

§ 18. Якщо цей раб не назве свого господаря, то мають привести його у палац, вивчити його справу і повернути його господарю його.

§ 19. Якщо вона залишить цього раба у своєму домі, а потім раб буде схоплений у її руках, то цю людину треба вбити.

§ 20. Якщо раб втече з рук того, хто його вловив, то ця людина повинна поклястися перед богом панові раба і буде вільною від відповідальності.

§ 21. Якщо людина зробить пролом у домі, то перед цим проломом її треба вбити і зарити.

§ 22. Якщо людина пограбує і буде схоплена, то її треба вбити.

§ 23. Якщо грабіжника не буде схоплено, то пограбована людина повинна, клянучись, показати перед богом все, що у неї пропало, а громада і рабіанум (рабіанум — староста громади), на землі і у межах яких здійснено грабунок, повинні відшкодувати їй, що у неї пропало.

§ 25. Якщо у домі людини спалахне вогонь і людина, що прийшла гасити його, зверне свій погляд на пожитки господаря дому і візьме щось із пожитків господаря дому, то цю людину треба кинути у цей вогонь.

§ 26. Якщо редум або баїрум (редум і баїрум — воїни, що відбували службу у царя і які одержували за це земельну ділянку та інше майно у користування), якому наказано виступити у царський похід, не піде або, найнявши найманця, пошле його замість себе, то цього редума або баїрума треба вбити; найнятий ним може забрати його дім.

§ 27. Якщо редум або баїрум потрапить до полону, знаходячись на царській службі, а після нього його поле і сад будуть віддані іншому і той буде відбувати його військову повинність, то якщо він повернеться і досягне свого поселення, треба повернути йому його поле і сад, і він буде сам відбувати свою повинність.

§ 28. Якщо редум або баїрум потрапить до полону, перебуваючи на царській службі, а його син може відбувати повинність, то треба віддати йому поле і сад і він буде відбувати повинність свого батька.