Турнір претендентів 1953 року — шаховий турнір, який став вирішальним етапом змагань за право зіграти матч за звання чемпіона світу 1954 року проти Михайла Ботвинника. Проходив у Нойгаузені та Цюриху (Швейцарія) із 30 серпня по 24 жовтня 1953 року за участю 15 гравців у два кола. У турнірі грали призери попереднього турніру претендентів (Будапешт 1950) і міжзонального турніру в Сальтшебадені 1952 року. Переможцем турніру претендентів і суперником чемпіона світу став Василь Смислов (СРСР).
Турнір зібрав усіх найсильніших гросмейстерів свого часу (за винятком чемпіона світу М. Ботвинника) — відповідно до ресурсу Chessmetrics у Цюриху грали 14 із 16 провідних гросмейстерів світу станом на серпень 1953 рокуAugust 1953 rating list (chessmetrics.com) й він входить до числа найбільш представницьких турнірів XX сторіччяWhat was the strongest tournament of all time? (en.chessbase.com, 07.12.2009) Summary: 1840—2005 (chessmetrics.com) . Змагання претендентів підтвердило беззаперечне домінування радянської шахової школи після Другої світової війни, адже в першій одинадцятці опинилося аж дев'ять представників Радянського Союзу.
Збірник партій під назвою «Міжнародний турнір гросмейстерів» () авторства Давида Бронштейна, виданий за підсумками турніру, вважають одним із найкращих турнірних збірників усіх часівThe greatest chess tournaments of all time (en.chessbase.com, 08.06.2004) Iron Tigran: Clash of the Cavalries! (en.chessbase.com, 22.03.2017) Секрет успеха доктора Нанна (chesspro.ru, 2008) . За ним удосконалювало свою майстерність декілька поколінь шахістів, книгу переклали низкою європейських мов. Кілька партій турніру стали класичними взірцями ефектних жертв, комбінацій, позиційної гри та боротьби до кінця (див. розділ «Вибрані партії»).
Місце проведення, організація У післявоєнне десятиліття міжнародні шахові турніри найвищого рівня намагалися проводити в нейтральних перед Другою світовою країнах (Нідерланди, Швеція, Швейцарія), або країнах, політично рівновіддалених від США й СРСР (Фінляндія, Югославія), оскільки в розпалі була «холодна війна», а найпотужнішою шаховою державою світу став Радянський Союз. Місце й час проведення турніру претендентів — Швейцарія, 1953 рік — визначив конгрес ФІДЕ в Копенгагені 1950 рокуW. Litmanowicz, J. Giżycki, Szachy od A do Z, Warszawa, Sport i Turystyka, 1987, t. 2, ss. 972—973. Швейцарія вже мала досвід проведення сильних міжнародних турнірів у 1930-х роках, коли тут пройшли турніри Берн-1932 і Цюрих-1934 (в обох грали А. Алехін, М. Ейве, С. Флор, Є. Боголюбов і О. Бернштейн)Berne (1932) (chessgames.com) Zurich (1934) (chessgames.com) .
Бюджет турніру становив 100 тисяч швейцарських франків (відповідник ~200-400 тис. доларів США станом на 2015 рік) із яких 5 тисяч отримав переможець, наступний призер — трішки менше, далі — за спаданням, а троє останніх учасників отримували по 500 франків. Через таку значну суму витрат організатори не мали змоги компенсувати витрати на дорогу, натомість оплачували учасникам і делегаціям проживання.
Голова організаційного комітету — Шарль ПерреChess Notes by Edward Winter: 3956. Line-up (C.N. 3852) (chesshistory.com, 6.10.2005) . Директор турніру — швейцарський шаховий композитор Алоїз Наґлер. Головний арбітр — міжнародний майстер Карел Опоченський (Чехословаччина). У суботу, 29-го серпня, проведено жеребкування, яке визначило пари на всі 30 турів. Під час укладання розкладу ігор пішли назустріч побажанню С. Решевського, який хотів не грати від заходу сонця в п'ятницю до заходу сонця в суботу з релігійних міркувань. Американський єврейський шахіст щосуботи їздив молитися до Цюриха й приїжджав аж о дев'ятій годині, після чого починалася партія за його участю.
Найбільша делегація — радянська — прилетіла літаком Іл-12 до Відня, а потім потягом поїхала до Цюриха, де пересіла на потяг до Шаффгаузена (столиця кантону, в якому розташований Нойгаузен). Там же, у Шаффгаузені, перед турніром проведено конгрес ФІДЕ.
Церемонія відкриття та перші 8 турів відбулися в будинку парафії курортного містечка Нойгаузен, яке славиться своїм краєвидом на Рейнський водоспад. Під час урочистого бенкету привітальні промови виголосили президент ФІДЕ Фольке Роґард, а також гросмейстер М. Тайманов від імені делегації СРСР і М. Найдорф від імені представників Заходу. В. Смислов, який славився своїм талантом до співу, виконав оперну арію, а піаніст М. Тайманов зіграв твори Чайковського та Шопена. Гравці, секунданти та інші члени делегацій мешкали в готелі «Bellevue»Münninghoff, Alexander. Max Euwe: The Biography. Alkmaar: New In Chess, 2014, p. 290. Олександр Котов писав, що не кожен міг витримати місцеву погоду й постійні пориви фену. Так, лікар радянської делегації Володимир Рідін цілими днями лежав у ліжку та скаржився на головний більАлександр Котов / Авт.-сост. Ф. М. Малкин. — Москва: Физкультура и спорт, 1985. — С. 66..
Відомий швейцарський виробник годинників, «International Watch Company», встановив спеціальний приз для переможця нойгаузенської частини турніру (а точніше — перших 7 турів із 8, зіграних у містечку) — золотий наручний годинник. Однак за підсумками семи турів порівну очок мали Самуель Решевський і Василь Смислов, тому спонсорам довелося терміново замовляти ще один годинник, щоб нагородити обох лідерів.
У вільні від ігор дні шахістам показували міста та природу Швейцарії — гору Зентіс, місто Люцерн і т. ін. Гросмейстери також погодилися дати сеанс одночасної гри.
Після 8-го туру учасники переїхали до Цюриха, віддаленого на 50 км. Решта турів пройшли в залі камерної музики місцевого Будинку конгресу (), яка розрахована на 300 осіб. Преса та учасники висловлювали здивування щодо вибору турнірного приміщення, адже зала часто була переповнена й не могла вмістити всіх охочих.
Церемонія закриття відбулася 24 жовтня у великій залі Будинку конгресу. На заході були присутні представники шахового світу, дипломати і журналісти. Президент Швейцарської шахової федерації Карл Лохер і голова оргкомітету Шарль Перре звернулися російською мовою та привітали з успіхом радянських гросмейстерів, особливо Василя Смислова. Головний арбітр К. Опоченський підтвердив остаточні результати змагань і від імені ФІДЕ проголосив В. Смислова претендентом на звання чемпіона світу в матчі з чинним чемпіоном М. Ботвинником. На сцені, прикрашеній прапорами держав, яких представляли шахісти, Опоченський вручив Смислову лавровий вінок, а віце-президент ФІДЕ В'ячеслав Рагозін — почесний приз. Спеціальні нагороди за найкращі партії отримали Олександр Котов, Макс Ейве, Марк Тайманов і Міґель Найдорф. Усім учасникам вручено пам'ятні наручні годинники.
Учасники У турнір допущено двох персонально запрошених учасників матч-турніру за титул чемпіона світу 1948 року (М. Ейве та С. Решевського, які з різних причин не змогли зіграти в турнірі претендентів 1950) і по 5 переможців турніру претендентів 1950 і міжзонального турніру 1952. Сумарно 9 із 12 гравців виявились представниками СРСР. Після завершення міжзонального турніру ФІДЕ вирішила допустити до участі ще трьох учасників міжзонального, С. Глігорича, Л. Сабо та Ґ. Штальберґа (які мали порівну очок із Ю. Авербахом, але гірший коефіцієнт Берґера), для ширшого міжнародного представництва у змаганні претендентів. Це рішення затвердив конгрес Міжнародної федерації шахів 1953 року. Таким чином, у змаганні стартувало 15 міжнародних гросмейстерів — кожен з учасників володів цим найвищим шаховим званням. Якщо врахувати, що ще 5 гросмейстерів приїхало у ролі секундантів, то турнір зібрав понад половину всіх гросмейстерів світу станом на 1953 рік (20 із 39). Шаховий журналіст Сало Флор відзначив, що під час проведення турніру в 8-тисячному Нойгаузені на кожні 400 мешканців припадав один гросмейстер.
+ГравецьКраїнаЗвідки кваліфікувавсяСекундант 25 Юрій Авербах 1922 міжзональний турнір 1952 Михайло Бейлін 8 Ісаак Болеславський 1919 турнір претендентів 1950 Олексій Сокольський 7 Давид Бронштейн 1924 турнір претендентів 1950 — 5 Юхим Геллер 1925 міжзональний турнір 1952 Ігор Бондаревський () 14 Светозар Глігорич 1923 міжзональний турнір 1952 Петар Трифунович () 16 Макс Ейве 1901 матч-турніру за титул чемпіона світу 1948 Карел ван дер Берґ 10 Пауль Керес 1916 турнір претендентів 1950 Олександр Толуш () 6 Олександр Котов 1913 міжзональний турнір 1952 Олег Мойсеєв 4 Міґель Найдорф 1910 турнір претендентів 1950 Хуліо Болбочан 11 Тигран Петросян 1929 міжзональний турнір 1952 Андор Лілієнталь () 1 Самуель Решевський 1911 матч-турніру за титул чемпіона світу 1948 — 12 Ласло Сабо 1917 міжзональний турнір 1952 Тібор Флоріан () 3 Василь Смислов 1921 турнір претендентів 1950 Володимир Сімагін () 13 Марк Тайманов 1926 міжзональний турнір 1952 Саломон Флор () 9 Ґідеон Штальберґ 1908 міжзональний турнір 1952 Крістіан Шельд+
Перебіг Перше коло
Уже в 1-му турі трапилася несподіванка — найстарший учасник, 52-річний професор Ейве, здолав Котова, переможця міжзонального турніру. Радянський гросмейстер, який грав чорними, пішов на недостатньо обґрунтовану жертву якості заради послаблення пішакової структури білих, але не зміг отримати перевагу з цього й поступився ексчемпіонові світу, який приїхав на турнір не зовсім здоровий (йому дошкуляв синусит). Бронштейн чорними здолав Тайманова, а Геллер переміг Сабо. У партії угорця та радянського шахіста Геллер припустився кількох помилок, яких Сабо не використав. Коли Геллер у цейтноті запропонував нічию, угорський гросмейстер відкинув її, помилився в ендшпілі й програв.
У 2-му турі цікавими видалися, серед інших, партії Решевський — Петросян і Геллер — Ейве. У першій із них білі мали перевагу після дебюту, однак юний московський гросмейстер жертвою якості вирівняв позицію й перейшов у контратаку, яку Решевський зумів відбити й добитися нічиєї: «Гострі зиґзаґи Решевського та залізна логіка Петросяна роблять цю партію однією з окрас турніру» (Д. Бронштейн). В іншій партії Ейве жертвою тури заманив ферзя суперника у свій табір, виключивши його з гри. Після кількох ходів одеський шахіст змушений був здатися, оскільки його король залишився беззахисним.
3-й тур продовжив програшну серію Котова, який цього разу поступився Болеславському. Коротким нічиїми обмежились у партіях Найдорф — Глігорич і Петросян — Бронштейн. Решевський чорними відбив атаку Авербаха й суперники погодилися на нічию. Окрасою туру стала зустріч Ейве зі Смисловим, обоє учасників якої були знавцями захисту Ґрюнфельда. У мітельшпілі чорні вирішили не спрощувати, а ускладнити гру, що вимагало розрахунку багатьох варіантів. Поступово Смислов добився переваги, але білі непогано оборонялися, здавшись аж на 58-у ході.
У 4-му турі Штальберґ зробив спробу підсилити свій французький захист, у якому програв Смислову на турнірі претендентів 1950, однак і цього разу шведський гросмейстер поступився. Уперше в турнірі Смислов очолив турнірну таблицю. Болеславський чорними використав дрібні неточності Геллера й здобув перемогу, а Керес білими не зміг знайти слабкі місця в оборонних редутах Ейве, який послідовним розмінюванням кількох фігур звів партію до мирного кінця.
У 5-му раунді Сабо обіграв Бронштейна, Решевський переміг Ейве, а Керес успішно застосував новинку у ферзевому гамбіті, здобувши очко проти Штальберґа. У партії лідерів Болеславський — Смислов білі внесли нові штрихи у трактуванні слов'янського захисту, проте кількома точними ходами чорні вирішили всі проблеми захисту (нічия). Нарешті перервав стартову серію поразок Котов, зігравши внічию з Геллером.
У 6-му турі зустрілися перший у таблиці Смислов та останній — Котов. Несподівано лідер змушений був задовольнитися нічиєю. Бронштейн білими проти Ейве пожертвував фігуру для атаки на ворожого короля, довго переслідував його, але досяг тільки нічиєї. Болеславський на 10-у ході помилився, віддавши Кересові туру й здався на 22-му ході. Самуель Решевський білими переміг Штальберґа й одноосібно очолив таблицю. На ½ очка відставали Пауль Керес і Василь Смислов.