Кантигас, кантига (, , ) — іспанська і португальська одноголосная пісня XIII–XIV столітьSage J. Cantiga // The New Grove Dictionary of Music and Musicians]. New York; London, 2001., а також жанр галісійсько-португальської поезії (найбільш ранні датування — 1200–1216 роках). Розрізняються кантигас духовної та світської тематики. Більша частина цих творів дійшли до наших днів та складають паралітургічні пісні, що шанують Діву Марію (наприклад, «Cantigas de Santa María»); але зі світських пісень збереглися (за винятком деяких фрагментів) лише вірші.
Історія
Кантигас писались трубадурами і жонглерами (галіс-порт. jograr, від — блазень, скоморох; сучасне написання , ) Піренейського півострова. Кантигас як жанр галісійско-португальської поезії розвивалася під впливом куртуазної лірики Провансу і є піренейським аналогом канцони. При цьому іберійські кантиги володіли власними характерними рисами та був сформований власний жанр «кантигас про одного» (), який не зустрічається у провансальських трубадурів.
На думку основних авторів електронної публікації світських кантиг Лопеша («Graça Videira Lopes») і Ферейри («Manuel Pedro Ferreira»), «пісні () призначалася для розспіву», що підтверджується великої кількістю збереженої іконографії з інструментальним супроводом і незаповненими місцями рукописи «Пісенника Ажуда», що призначалися для нотації. До наших часів збереглася велика кількість нотування духовних кантигас, але світських — лише фрагменти шести книг «кантиг про одного» галісійської жонглера Мартіна Кодакса в і сім «кантиг про кохання» () португальського короля-трубадура Дініш I в .
Дослідник середньовічної культури Жозе Антоніу Соуту Кабу () писав: «Можливо, що перші твори трубадурів на північно-заході Піренейського півострова можуть датуватися періодом приблизно з 1170 до 1230 року»Souto Cabo, José António. Os cavaleiros que fizeram as cantigas. Aproximação às origens socioculturais da lírica galego-portuguesa, Niterói, Editora UFF, 2012, pp. 10-11.
Довгий час вважалося, що найстарішим галісійсько-португальським кантигас є «Cantiga da Ribeiriña» (інша назва — «Cantiga da Garvaia»), що написана Пайо Соарес де Тавейросом. Однак через відсутність точного датування першість перейшла до Жуана Соареша де Пайва, автора сатиричного кантигас () «Ora faz host'o senhor de Navarra», написаній між 1196 і 1220 роками.
Кантигас писалися галісійсько-португальською мовоюSage J., op.cit.Latham A. Cantigas de Santa Maria // The Oxford Companion to Music. Oxford, 2002, p. 204-205.. Незважаючи на те, що цією мовою збереглися юридичні документи, у вужчому сенсі під цим поняттям також мається на увазі «середньовічне поетичне койне галісійських трубадурів, яким користувалися також португальські та кастильські поети».
Такою ж літературною мовою складали свої кантигас поети-трубадури деяких королівств Піренейського півострова: Галісії, Португалії, Кастилії і Леона. У той же час для Альфонса X Мудрого мовою прози була кастильська мова, а мовою поезії — галісійсько-португальська. Єдиний кантигас, що написаний не галісійско-португальською мовою, а одним із провансальських діалектів (можливо, на гасконському), належить португальському трубадуру дону Гарсії Мендеш де Ейшу (D. Garcia Mendes de Eixo) — «Там, де витоки Торони» («Alá u nazq la Torona», ).
Джерела
Паралітургічні кантиги
(усього понад 420 п'єс) збереглися в чотирьох ілюстрованих манускриптах кінця XIII — першої половини XIV століть. Три з них містять текст із нотами у системі квадратної нотації; а один — тільки текст. Усі рукописи походять із двору кастильського короля Альфонсо X Мудрого (також не виключено, що сам монарх був автором деяких кантигас), тому їх називають також «альфонсинськими»:
Толедський кодекс (нині в Національній бібліотеці Іспанії, Ms. 10069; 129 нотовані кантигас), близько 1275 рік (кодекс To); Кодекс у бібліотеці Ескоріал T. I. 1/T. j.1 (193 нотованих творів), складений у 1280—1284 роках (кодекс T); Кодекс у бібліотеці Ескоріал b.I. 2/j.b.2 (407 нотованих п'єс; кодекс E); Флорентійський кодекс (Флорентійська національна бібліотека, Ms. Banco Rari 20). Друга («недороблена») частина кодексу T (104 ненотованих кантиги; кодекс F).
Для зручності ідентифікації анонімних кантигас сучасні вчені затвердили абревіатуру CSMНе плутати з аналогічною абревіатурою, що використовується медієвістами для серії критичних видань трактатів Corpus Scriptorum de Musica. та порядкові номери. У Оксфордському проекті введений додатковий ідентифікатор — вигаданий вченими заголовок, що стисло узагальнює зміст кантигас. Приклад сучасної ідентифікації альфонсинської кантигас: CSM 6 The Murdered Chorister («Убитий хорист»).
Світські кантиги Збереглося понад 1680 світських кантиг, більшість віршовані:
«Пісенник Ажуда» () — збірник, складений у кінці XIII століття, містить 310 кантиг про кохання. Зберігається в Ажудському палаці в Лісабоні. «Пісенник Ватикану» або «Ватиканський пісенник» () складається з 1200 кантиг (cantigas de amigo, cantigas de amor, cantigas de escárnio e maldizer). Рукопис складений в Італії наприкінці XV — на початку XVI століть і зберігається в Бібліотеці Ватикану. «Пісенник Національної бібліотеки», або раніше «Пісняр Колоччи-Бранкуті» () — найбільш повний пісенник, копія збірки XIV століття. Кодекс складений в Італії близько 1525—1526 років. Рукопис пісняра був виявлена у XIX столітті і придбаний у 1924 році урядом Португалії, нині зберігається в Національній бібліотеці в Лісабоні. Містить 1560 пісень різних жанрів близько 150 авторів. Рукопису передує анонімному трактату про галісійсько-португальську поетику XIII—XIV століть без заголовка, що зберігся у фрагментах і отримав у літературознавців назву «Arte de Trovar». З незрозумілих причин укладач включив у збірку дві хвалебні пісні Діві Марії, що не відносяться до світських творів, (CSM): «Deus te salve, Глоріоза» (B 467, E 40, TO 30) і збережений лише в цій антології фрагмент «Falar quer'eu da senhor bem cousida» (B 468), авторство якого може бути поставлено під сумнів.
Особливості та різновиди За змістом кантигас є універсальною енциклопедією середньовічного світу.
Світські кантиги: типологія До трьох головних жанрів світської кантиги відносять:
Cantigas de amor«Пісні про кохання», написані у відповідності з Arte de Trovar від імені чоловіка. Запозичений із Провансу ліричний жанр, що оспівує куртуазні відношення до Дами. У них використовувався традиційний прийом, де поет виступав як слуга (servidor) у відношенні до Дами (senhor, а не senhora, як у сучасному вживанні слова в жіночому роді). До нас дійшло приблизно 725 кантигас про кохання.Cantigas de amigo«Пісні про друга», де під словом «друг» мається на увазі коханий, відносяться до ліричного жанру. Згідно Arte de Trovar, у піснях такого жанру ліричне «я» виступає жінка, що сумує при розлуці з коханим, або радіє майбутній зустрічі з ним. Автором кантигас завжди був чоловік — трубадур або жонглер. Цей іберійський жанр не мав прецедентів у творчості трубадурів Провансу. А. Р. Найман згадує «унікальний у всій провансальської поезії приклад стилізації під жанр жіночої „пісні одного“» в жанрових експериментах тільки одного трубадура Провансу — Раймбаута де Вакейраса, вказуючи, що його авторство цієї пісні оскаржувалось деякими вченими. Мова йде про пісні [Oi] altas undas que venez suz la mar (BdT 392.5 a) у перекладі Наймана — пісня-романс про коханого, що утопився в морі. Усього збереглося близько 500 кантигас про одного. Англійський переклад: Cohen, Rip. The Cantigas d'Amigo: An English Translation. 2010 .. До цього виду кантигас відносилися менш поширені в галісійсько-португальській ліриці жанри — пастораль і баркарола.Cantigas de escárnio e maldizer«Пісні насмішок і зневаги», тобто іронічні та сатиричні кантигас. На відміну від двох перших, різновидів поезії галісійсько-португальською мовою належать до жанру сатири. «Кантига глузування» сповнена іронії, критика до опонента може бути завуальована й мати двозначний характер. Особа, до якої звертається автор, прямо не згадується. У «кантизі лихослів'я» сатира носить відкритий і агресивний характер, поет безпосередньо звертається до свого супротивника і може використовувати лайку. Значне місце займають картини побуту, нерідко зі сатиричним відтінком (жорстоке покарання єврея-лихваря; лікар, що ампутує ногу сам собі; утеча черниці, звабленої лицарем; жінка, що у відчаї від втрати чоловіка, вступає в позашлюбний зв'язок зі своїм сином; шмагання, повішення, обезголовлювання, спалення злочинців тощо). Деякі кантигас цього жанру мають відверто еротичний зміст, унаслідок чого у виданнях XIX—XX століть вони піддавалися цензурі або зовсім не друкувалисяCantiga // Metzler Lexikon Literatur. Begriffe und Definitionen. 3., völlig neu bearbeitete Auflage. Stuttgart; Weimar: Verlag J.B. Metzler, 2007, S. 114.. Усього збереглося приблизно 430 таких кантигас.
Невелика кількість світських кантиг (близько 50) написано в так званих «малих жанрах», що походять із провансальської лірикиНазва «малі жанри» використовується не через низькі художніх достоїнств, а через недостатню поширеності творів у зазначених жанрах., до яких відносять тенсону, сірвенту, хвалебну пісню (), плач, ле, пастораль і жесту. Деякі кантигас складно віднести до одного певного жанру. Один і той же твір може володіти характерними рисами відразу декількох жанрів.
Духовні кантиги: типологія, стиль і техніка Альфонські кантигас поділяються на два типи: досить розлогі віршовані розповіді про створення Дівою Марією чудеса («кантиги про диво» (cantigas de miragre), і короткі, що вихваляють Пресвяту Діву, позначені як «хвалебні кантигас» (cantigas de loor). Прикладом «кантигас про диво» може слугувати CSM 6.
Усі альфонські кантигас містять приспів, а їх віршована форма зазнала впливу іспано-арабської поетичної форми заджаль. Основна текстомузична форма кантигас — віреле. Музичний стиль монодічних кантигас простий і немудрий (особливо в порівнянні з григоріанським хоралом і його поліфонічними обробками, які до XIII століття досягли великої вишуканості й технічної складності). Переважають силаболічні мелодії, переважно в дорійському і міксолідійському ладах. Збережені фрагменти кантигас Дініш I значно уквітчані мелізмами, а їх стиль характеризують як невматичний (частіше тринотові розспіви складів)Ferreira M. P. Dom Dinis // The New Grove Dictionary of Music and Musicians. L.; N.Y., 2001..
Літературознавча трактування кантиг Колектив португальських авторів, підготував електронну публікацію близько 1680 світських кантигас, і, вважає, що паралітургічні кантигас відносяться до іншої культурної традиції, ніж світські, тому вони розглядаються окремо, як четвертий з основних жанрів галісійсько-португальської поезії — «пісні про святу Марію».
Контрафактури Близько 20 кантигас учені ідентифікували як контрафактури репертуару труверів і трубадурів, решта — місцевого походження.
Творці нової бази даних контрафактних світських кантигас галісійсько-португальською мовою, дотримуючись, зокрема, опису «кантигас слідування» (cantiga de seguir) в поетичному трактаті Arte de trovar, відбирають композиції іберійських авторів, які не могли виконуватися запозиченими мелодіями, але також повинні були відтворювати метричні, силаболічні та рифмічні моделі оригіналів Провансу та Франції. Донині, згідно з висунутих й розділених багатьма фахівцями гіпотезами, нова база даних містить 37 контрафактних світських кантигас галісійсько-португальською мовою 28 іберійських авторів. Передбачається, що 17 з них стали конрафактурами пісень провансальських трубадурів і французьких труверів зі збереженою музичної нотацією, а решта 20 досить точно повторюють метричні та рифмічні моделі оригіналів.