Це ім'я — індонезійське; тут «Сіті Гартіна» — особисте ім'я, а прізвища у цієї людини немає.

Сіті Гартіна, також відома як Тін Сухарто (; 23 серпня 1923, с. Ятен, Суракарта, Центральна Ява — 28 квітня 1996, Джакарта) — перша леді Індонезії (1967—1996), у шлюбі з Сухарто, другим президентом Республіки Індонезії.

Мала значний вплив на вирішення багатьох актуальних економічних і політичних питань. Національна героїня Індонезії.

Біографія Народилася в родині знатної яванської сім'ї, другою дочкою з одинадцяти сестер і братів, у 1923 році. Її родина належала до суракарської знаті та була пов'язана з королівським домом Мангкунегара. Деякі дослідники і дослідниці заявляють, що її почесне звання Раден Аю було зарезервовано лише для вірних придворних або слуг (абді далему) суду Мангкунегара.

Її мати була нащадком Мангкунегари III і мала титул Кандженг Раден Аю. Її батько був Веданою, чиновником двору Манкунегара, і мав дворянський титул Кандженг Пангеран Хар'я. У той час службов(и)ці королівського двору (Кратон) повинні були мати королівську кров.

У молодості Сіті Хартіна завжди хотіла стати лікаркою. Однак, бути жінкою в країні, яка перебувала під голландським колоніальним правлінням, і в традиційному яванському середовищі, означало обмежені можливості. Хоча вони були відомою та шанованою родиною, вони були далеко не багатими. Вона здобула базову освіту в школі Голландш-Інландше, але її родина не могла дозволити собі відправити Сіті Хартіну для продовження її освіти, як це було зроблено її старшій сестрі.

Коли її батько вийшов на пенсію, її молодші сестри і брати були ще дуже маленькими. Щоб полегшити фінансовий тягар такої великої родини, вона шукала можливості доповнити сімейний дохід, хоча в той час для молодої жінки було ще незвично працювати поза домом. Вона захоплювалася яванським мистецтвом, виготовленням та фарбуванням батику та дуже добре вміння це робила. Вона могла продавати ці батичні вироби та використовувати виручені кошти для оплати уроків друку.

Під час японської окупації вона приєдналася до Фудзінкай (жіночої групи), яка була єдиною дозволеною жіночою організацією японським урядом. Коли Індонезія проголосила незалежність у 1945 році та почалася подальша боротьба за незалежність, вона, як і інші молоді, патріотичні жінки того часу, вступила до лав Ласкар Путері та працювала в Індонезійському Червоному Хресті.

Одруження з Сухарто Шлюб Сіті Хартіни із Сухарто був ініційований прийомною матір'ю Сухарто, пані Правіровіхарджо. У той час Сухарто мав звання підполковника індонезійської армії, де він служив у Джок'якарті. Сіті Хартіна та Сухарто раніше познайомилися, коли вона навчалася в одній школі з однією з двоюрідних сестер Сухарто у Воногірі.

Було організовано церемонію, відому як нонтоні (зустріч молодого чоловіка для офіційної пропозиції жінці). Сам Сухарто сумнівався, чи будуть її матір і батько готові віддати руку своєї дочки простолюдині. «Зрештою, вони були пріяї». Сухарто також почувався некомфортно, оскільки давно не бачив Хартіни і не був впевнений, чи сподобається він їй. Тим не менш, матір і батько Сіті Хартіни, схоже, не заперечували і погодилися, щоб Сухарто став їхнім зятем. Яванський звичай весілля передбачає, що сім'я нареченої має заплатити більшу частину витрат на одруження.

Сіті Хартіна та Сухарто одружились 26 грудня 1947 року в Суракарті. Сіті Хартіна було 24 років, Сухарто – 26. На весіллі вдень були присутні багато родичів та друзів Сіті Хартіни. Однак з боку нареченого змогли бути присутніми лише двоє членів родини. Вечірній прийом був освітлений лише свічками, оскільки місто було в стані повної готовності до відключення електроенергії на випадок відновлення повітряних нальотів голландцями.

Сухарто заявив, що шлюб спочатку не був романтичним, але зрештою вони віддано полюбили одне одного, що було дуже поширеним типом шлюбу для багатьох яванцев тієї епохи. Через три дні після весілля вони переїхали до Джок'якарти, щоб Сухарто міг повернутися до своїх військових обов'язків.

Характерним для життя військової сім'ї було те, що троє їхніх дітей народилися, коли її чоловік був на службі та далеко від своєї родини. Їхня перша дитина народилася, коли Сухарто воював у партизанській війні під Джок'якартою. Її чоловік не бачив їхню першу доньку протягом трьох місяців після її народження. Їхня друга дитина, син, народився, коли Сухарто служив у Південному Сулавесі. Ще одна, їхня п'ята дитина (і третій син), народилася, коли він очолював Командування Мандали за визволення Західного Іріана.

Сіті Гартіна стає відомою в Індонезії як «Мадам Тянь». Багато яванців вважали її однією з головних причин власної сили Сухарто.

Вони прожили у шлюбі майже 50 років. В шлюбі Сіті Гартіна народила шестеро дітей:Сухарто правил Индонезией 32 года

(, також відома як Тутут (); . у 1949 році) Сігет Харджоджуданто (; . в 1951 році) Бамбанг Тріхатмоджо (; . у 1953 році) (, також відома як Тітик (); . в 1959 році) (, також відомий як Томмі (), . в 1962 році; у 2002 році засуджений до 15 років тюремного ув'язнення за фінансові махінації та організацію вбивства судді) Сіті Хутамі Енданг Адінінгіш (, також відома як Мамік (), . в 1964 році).

Також подружжя мало 11 онучок і онуків та кілька правнучок і правнуків.David Bourchier, Dynamics of Dissent in Indonesia: Sawito and the Phantom Coup, S. 63, FN 59

Смерть Сіті Хартіна померла від серцевої недостатності 28 квітня 1996 року в Джакарті. Її поховали в мавзолейному комплексі Астана Гірібангун в окрузі Каранганьяр, Центральна Ява. Посмертно їй було присвоєно звання Національної героїні Індонезії. Коли Сухарто помер у 2008 році, його поховали поруч зі своєю покійною дружиною.

Примітки

Посилання Siti Hartinah Siti Hartinah Suharto Pictures and Image