Сталінська реконструкція Москви — великомасштабна перебудова Москви, яка була задумана і частково здійснена в 1930-і та 1940-ві роки. У 1935 році уряд Москви затвердив постанову «Про генеральний план реконструкції міста Москви». Генплан був розроблений під керівництвом архітекторів Володимира Семенова та Сергія Чернишова та передбачав створення нових широких транспортних магістралей і розширення наявних, зведення мостів, будівництво метрополітену, обводнення й озеленення Москви.

Передісторія У Москві з 1912 року при міській Думі існувала Комісія по зовнішньому упорядковуванню міста. Ініціатором її створення і першим головою був гласний Думи Микола Цуценят, а прикладом організації послужили аналогічні комісії в Берліні, Відні, Римі. Її завданням було упорядкування міста в сенсі його зовнішнього вигляду — від розбивки парків і прикраси фасадів і вулиць до мощення мостових та організації міських громадських вбиралень. У Щенкова було власне бачення міста: «Москва повинна прийняти європейський вигляд. Історичні пам'ятники та будівлі, звичайно, залишаться, але теперішній азійський характер міста — всі ці криві вулички, неправильне планування будівель і дивну забарвлення будинків — необхідно знищити... Скоро Москва стане цілком європейським містом. У 1914 році буде всюди проведено електрику, бульвари перероблені на закордонний зразок, висаджена більша кількість дерев, на потворних площах, до прикладу Кудринській, влаштовані чудові фонтани; мостові будуть оновлені».

У Москві початку XX століття почався будівельний бум, який тривав до початку Першої світової війни. 8 січня 1913 року в газеті «Голос Москви» під заголовком «Москва, втрачає свій вигляд» з'явилися роздуми відомих архітекторів і художників про майбутнє історії міста. До того року три чверті будинків, що будувалися в Москві становили одне - і двоповерхові дерев'яні та напівдерев'яні (низ — цегляний, верх — дерев'яний) будинки сільського типу. Розвиток промисловості викликав бурхливий приріст міського населення. Тільки за 1918-1924 роки в Москві з околичних районів у особняки й прибуткові будинки центральних районів були переселені 500 тисяч робітників і членів їх сімей. Потреба населення у будівництві жител і культурно-побутових будівель була загострена. У цих умовах проблеми містобудування набували величезне практичне значення.

Відразу після Жовтневої революції були створені проекти міст майбутнього, винесені пропозиції щодо реконструкції Петрограду і Москви. Цими розробками займалася проектна майстерня під керівництвом Олексія Щусєва та Івана Жолтовського. Змінилося призначення ряду будівель, наприклад експропрійованих палаців царської сім’ї та знаті. Почали будуватися нові типи громадських будівель — робочі клуби, такі як московський Палац культури Пролетарського району, зведений в 1931-1937 роках. З початку 1920-х років до середини 1930-х поступово змінюється стильова спрямованість радянської архітектури. Простоту та еклектику архітектурних форм 1920-х потрібно було замінити відображенням перемоги соціалізму. Тому радянська архітектура передвоєнного часу характеризується монументалізацією і парадною показністю.

«Місто майбутнього» Сакуліна Перші плани перетворення Москви з'явилися вже на початку XX століття. Один з них — «Місто майбутнього» — склав у 1918 році професор Борис Сакулин. Це був план районного планування території, прилеглої до Москви. План втілював ідею групового розселення, передбачав розвиток великого економічного району, центром якого була Москва, і був одним з перших прикладів районного планування, що визначає зону економічного впливу столиці. За цим планом губернії, що примикають до Москви  в радіусі близько 200 км були розділені на три кільця розселення. Москва і перші два кільця становили Велику Москву, серед кілець розміщувався «зелений пояс». В цьому поясі повинні були розташуватися такі міста, як Звенигород, Наро-Фомінськ, Подольськ, Бронниці, Люберці, які поєднали б один з одним кільцевими електрифікованими залізницями, а з центром — радіальними магістралями. Перше кільце окружної залізниці економічного району об'єднувало 13 міст, серед яких Дмитрів, Волоколамськ, Можайськ, Серпухов, Коломна, Кашира, Александров та інші. Друге кільце проходив через міста Ржев, Калуга, Тула, Рязань, Володимир, Ярославль та інші, також з'єднуючи 13 міст. Однак проект був нездійсненний, оскільки передбачав перебудову життя на дуже великій території, порівнянної з невеликою державою.

«Нова Москва» Щусєва та Жолтовського

У 1909 році з'явилося товариство «Стара Москва». Одним з напрямів його діяльності було створення генерального плану столиці під назвою «Нова Москва» з метою виявлення історичного планування Москви й розвитку її у відповідності з сучасними потребами. Розробка плану велася з 1918 року у спеціально організованій архітектурній майстерні Моссради під керівництвом Олексія Щусєва та Івана Жолтовського. Робота над проектом тривала і після революції. План за підписом Щусєва був опублікований в 1923 році. Згідно з планом, ядром столиці ставало «Золоте місто» — об'єднані Кремль і Китай-місто; його оточували п'ять поясів: в кільці бульварів «Біле місто», в кільці Садових «Земляне місто», а також «Червоне місто», пояс міст-садів і зелений пояс. «Червоне місто» планувалося розташувати в Новому парковому кільці, куди входили Ходинське поле, Сокільники, Лужники, а пояс міст-садів був прив'язаний до станцій кільцевої та радіальної залізниць. За задумом Щусєва повинні були створюватися нові наскрізні кільця з новими мостами через Москва-ріку, не порушуючи при цьому докорінно стару систему планування Москви. Завдяки Щусеву в місті від центру до периферії з'явилися так звані зелені клини, створюючи екологічний каркас столиці.

«Велика Москва» Шестакова Проект був розроблений у 1921-1925 роках Сергієм Шестаковим, який з 1910 року обіймав посаду головного інженера з упорядковування Москви. У плані Шестакова знайшли відображення ідеї Сакулина і Щусєва. Він ґрунтувався на історично сформованій радіально-кільцевій структурі міста, загальна територія якого на той момент повинна була збільшитися до 200 тис. га (територія Москви в 1912 році становила 17,7 тис. га). Історичне ядро міста було оточено системою трьох кілець. Було передбачено комплексний розвиток цілого економічного району з урахуванням тяжіння міст до столиці: Звенигород, Подольськ, Домодєдово та інші, що знаходяться на відстані 40-80 км, становили перше кільце. Друге кільце утворювали Волоколамськ, Можайськ, Серпухов та інші на відстані 90-120 км План зберігав поділ міста на центр і периферію. Згідно з проектом, у «Великій Москві» повинно було бути п'ять зон: Центральна міська, Парково-Промислова, Садова, Лісова огороджувальна і Залізнична. Проте влада у 1929 році від плану реалізації відмовилися, а сам Шестаков був репресований .

Підготовчі заходи

Пропозиції архітекторів

Наприкінці 1920-х років радянський уряд став задумуватися про долю Москви як столиці першої в світі соціалістичної держави, і вона повинна була відповідати своєму статусу. Кінець 1920-х-початок 1930-х років — час бурхливих дискусій про принципи соціалістичного розселення, типи житла, шляхи розвитку майбутньої Москви, про майбутнє радянського народу. В цілому це був конфлікт «урбаністів» і «дезурбаністів». Перші відстоювали розвиток міста у висоту, в них на чолі був економіст і соціолог, автор концепцій «генерального плану побудови соціалізму в СРСР» 1929 року і «соціалістичного міста» 1930-го Леонід Сабсович. А другі були прихильниками розвитку міста в ширину і малоповерхового будівництва, їх головна персона — соціолог, економіст і містобудівник Михайло Охитович. «Урбаністи» наполягали на перетворенні всіх населених пунктів країни за 10-15 років у «соціалістичні міста» з населенням 50-80 тисяч чоловік, сполучені транспортними шляхами високого класу. «Дезурбаністи» брали за основу створення мережі транспортних магістралей, уздовж яких здійснюється розселення у вигляді індивідуальних будинків полегшеної конструкції. Проблеми зв'язку й обслуговування повинні були вирішуватися за допомогою особистого автомобіля. Утопічність дезурбаністичних концепцій була різко розкритикована під час широкої дискусії 1929-1930 років, внаслідок чого в 1931 році Радянський Союз пережив нетривалий період урбаністичних експериментів.

У 1932 році Моссрадою був організований закритий конкурс на ідею генерального плану Москви. У конкурсі брали участь найбільші функціоналісти з усього світу — Ле Корбюзьє, Ханнес Майєр, Ернст Май, Микола Ладовський.

Проекти Красіна, Мая і Майєрів Конкурс відбили різні творчі погляди та напрямки пошуків у галузі містобудування. Так, у проекті інженера Германа Борисовича Красіна планування Москви пропонувалася у вигляді зіркоподібної структури з щільно забудованих центром, селищною забудовою вздовж радіальних магістралей, між якими пролягали зелені насадження, що йдуть з Підмосков'я до центру. Німецькі архітектори Ернст Май і Ханнес Майєр пропонували залишити радіально-кільцеве планування та історичний центр міста, в якому зосереджувалося культурне та адміністративно-політичне життя. Розвивати промисловість планувалося на південному сході. Міста-супутники з'єднувалися з центром і промисловими районами електричною залізницею.

Архітектор-раціоналіст Ернст Май, бувши прихильником ідеї дезурбанізації, вважав, що «Москва в такому вигляді, як зараз, здатна раціонально обслужити не більше 1 мільйона жителів». А оскільки реальна чисельність населення на той момент перевищувала 3 мільйони чоловік, місто необхідно скоротити та розселити. За пропозицією архітектора, потрібно було залишити в наявних межах міста адміністративно-діловий центр, а навколо міста створити так звані драбанти — міста-супутники з малоповерховою забудовою, де люди жили б в одно - і двоповерхових будинках з присадибними ділянками, між якими розташовувалися зелені та сільськогосподарські зони. В цілому такий проект розвитку був досить типовий для європейських міст. Як вважав Май, «при системі драбантів кільцева схема планування старого міста не таїть в собі ніяких вад». Стара Москва як місто переставала існувати й перетворювалася лише в адміністративно-діловий центр.

Прямокутна сітка Ле Корбюзьє

Франко-швейцарський архітектор, класик архітектурного авангарду Ле Корбюз'є вважав, що середньовічна радіально-кільцева структура плану не здатна вмістити новий зміст міста, що зростає. Він висловлював ідею фактично побудувати на місці Москви нове місто, залишивши тільки найвизначніші пам'ятки російської архітектури, такі як Кремль і Китай-місто. Архітектор був категоричний: «Немає можливості мріяти про поєднання міста минулого із сьогоденням або з майбутнім; а в СРСР більше, ніж де-небудь. В Москві, крім кількох дорогоцінних пам'яток давньої архітектури, ще немає твердих основ; вона вся наповнена безладно і без певної мети. У Москві все потрібно переробити, попередньо зруйнувавши». Ле Корбюзьє пропонував прямокутну сітку вулиць замість традиційної радіально-кільцевої структури, а територію столиці, на його думку, необхідно було скоротити за рахунок поверховості будівель, оточивши їх зеленою зоною. Територія повинна бути поділена на зони: на півночі розташовувався б новий політичний центр міста, південніше — чотири великих житлових району, потім — історичний центр, на південь від якого залишилася б промзона.

Парабола Миколи Ладовского