Байкону́р, офіційна таємна назва «державний випробувальний полігон № 5» — космодром у Казахстані, перший і найбільший у світі .
Будівництво в СРСР почалось 1955 року.
Початок експлуатації — травень 1957 року, коли з Байконура запущена ракета Р-7.
1961 року запущений «Восток-1», пілотований першою людиною в космосі Юрієм Гагаріним.
Радянський Союз не міг приховати діяльність у Тюратамі, однак центр залишався надсекретним місцем протягом десятиліть і перебував під контролем Міністерства оборони СРСР і РФ до другої половини дев'яностих років, коли російське цивільне космічне агентство «Роскосмос» і його підрядники почали отримувати контроль над окремими об'єктами.
У 1994 році орендований Росією у Казахстану до 2050 року.
Історія У середині 1950-х років радянські ракетні інженери розробляли перші міжконтинентальні балістичні ракети — балістичні Р-7 і крилаті Буря, які вимагали нового випробного полігону, оскільки розташування наявного випробного полігону в Капустиному Яру на Волзі не дозволяло досягти дальності польоту ракет 1,000-1,500 кілометрів. Основною вимогою до нового полігону було розгортання напрямних антен, які могли би безперешкодно супроводити ракету в польоті.
Пошук нового полігону Заступники Корольова Воскресенський і Черток почали пошук придатних місць і оглянули на мапах 8,000-кілометрову траєкторію від прилеглої до Капустиного Яру території на схід до Камчатки, виявилось, що ступені Р-7 падатимуть у населених районах, а одна з радіостанцій управління опиниться в Каспійському морі чи Ірані.
Пошуковці запропонували Ставропольський край на захід від Каспійського моря, район м'якого клімату та популярних курортів, ступені падатимуть у Каспійське море. Ідею відкинув Рязанський, відповідальний за розробку системи управління польотом, який у телефонній розмові з Корольовим пожартував, що він так само, як Черток і Воскресенський хотів би запускати ракети з Мінеральних Вод (популярного курорту), однак його радіостанції не зможуть працювати над густозаселеним Кавказом.
Пошукова комісія 17 березня 1954 року Рада міністрів СРСР видала постанову, якою до 1 січня 1955 року доручиля Міністерству оборони, Міністерству середнього машинобудування, Міністерству оборонної промисловості, Міністерству радіотехнічної промисловості та Міністерству авіаційної промисловості знайти випробний майданчик для ракет великої дальності, а також доповісти про свої пропозиції уряду до 1 березня 1955 року. Пошукову комісію очолив керівник Капустиного Яру Василь Вознюк.
Комісія оцінила величезні лісосіки, залишені після Другої світової війни в Марійському автономному регіоні, на схід від міста Горький. Ідею відкинули після наполягання Корольова на виборі ділянки якомога далі на південь, щоб збільшити дальність польоту ракет за допомогою обертання Землі.
Комісія пропонувала обрати ділянку на західному узбережжі Каспійського моря в Дагестані або поблизу міста Харабалі в Астраханській області на Волзі. Обидва місця були легкодоступні для всіх транспортних засобів, мали помірний клімат і могли забезпечити траєкторії ракет великої дальності. Місця відкинуті через заперечення Рязанського, керівника розробки системи управління Р-7. У ретроспективі Черток розкритикував рішення відхилити місця поблизу Каспію, оскільки систему радіокерування незабаром мати замінити інерційною системою.
Обрання Тюратаму Планувальники погодилися на найменш привабливий варіант для всіх, крім інженерів радіокерування: правого берега річки Сирдар'я в нинішньому Казахстані між містами Казалінськ і Джусали. Цей малонаселений і віддалений регіон був пов'язаний з промисловими центрами Казахстанською залізницею (пізніше перейменована в Західно-Казахстанську залізницю).
На станції Тюратам від головної залізниці відгалужувалася розібрана вузькоколійна залізнична лінія, що прямувала на 28 кілометрів у степ до гравійного кар'єру, що було одним з чинників обрання станції для майбутньої ракетної дальності.
В регіоні влітку були пилові бурі та температури до 50 °C, снігові бурі та холоди до мінус 25 °C взимку. Охорона здоров'я попереджала про небезпеку хвороб, поширюваних численними гризунами.
НДІ-4, центральний науково-дослідний інститут радянського оборонного відомства на чолі з генералом Нестеренком провів річне попереднє дослідження щодо організації випробувань ракет великої дальності.
Огляд місця У січні 1955 року на сусідню станцію Джусали прибула оглядова група з на чолі з генералом Вознюком. Група на позашляховиках оглянула околиці. На станції Тюратам виявили три колії, водонапірну вежу та три одноповерхові будівлі.
Вознюк доповів щодо казахстанського об'єкта маршалу артилерії Недєліну, відповідальному за програму розробки ракет для Міністерства оборони. Недєлін оголосив висновки на надсекретній зустрічі у Військовій академії ім. Дзержинського з високопосадовцями, поміж яких генерал-лейтенант Григоренко, очільник Головного управління спеціального будівництва Міністерства оборони.
Рада міністрів Казахської РСР дуже повільно ухвалювала передачу земель до Міністерства оборони СРСР. Після візиту Корольова до ЦК Комуністичної партії Казахстану та дзвінка одного з членів ЦК до Ради міністрів Казахської Республіки передача прискорилась.
Проєктування Загальний розвиток проєкту «Тюратам» доручено Центральному інституту проєктування спеціального будівництва Головного управління спеціального будівництва (ГУСБ) Міністерства оборони, підлеглого заступнику міністра оборони з питань військового будівництва та житлово-комунального господарства. Головним інженером розвитку полігону «Тюратам» призначили Олексія Ніточкіна, автора проєкту «Капустін Яр».
До кінця 1954 року ГУСБ MO затвердило структуру підрозділів та відповідальних за розробку полігону:
Головна організація планування та розвитку: 130-е управління інженерних робіт на чолі з підполковником Георгієм Шубніковим. Будівельні організації: Інженерно-будівельна бригада підполковника Пермятіна, відповідальна за житловий комплекс на майданчику 10; Інженерно-будівельна бригада полковника Дурова, відповідальна за будівництво промислової зони на майданчику 9 та під'їзної залізниці; Друга Симферопольська інженерно-будівельна бригада полковника Халабуденка, відповідальна за будівництво стартового комплексу на майданчиках 2 і 2А; Дивізіон аеродромного будівництва полковника Пухова, відповідальна за допоміжні об'єкти; На станції Тюратам сформують військову частину №25513 і в аеропорту Внуково у Москві військову частину №62112 як бази постачання для проєкту; Три автомобільні батальйони, два батальйони механіків;
Також з дозволу керівника радянської ядерної програми Курчатова, із Семипалатинського ядерного полігону в Тюратам надішлють досвідчену групу з 217-го окремого інженерно-саперного батальйону для допомоги у будівництві найважливіших об'єктів.
Затвердження проєкту 4 лютого 1955 року представлено звіт із висновками комісії Вознюка і офіційну пропозиція уряду щодо розвитку ділянки в Казахстані. Незабаром ухвалено рішення Політбюро.
12 лютого 1955 року Рада Міністрів СРСР видала наказ No 292-181 «Про новий полігон Міністерства оборони СРСР», у яком визначено місце, організацію, обсяг і терміни будівництва та його вартість.
Офіційно місце названо «Науково-дослідний випробувальним полігон № 5» (НІП-5). У квітні 1955 року маршал Неделін, заступник міністра оборони з особливих озброєнь, призначив генерала Олексія Нестеренка керівником незбудованого ракетного полігону в Тюратамі. Полковник Носов став заступником Нестеренка з експериментальних і випробних робіт, а полковник Васильєв заступником з науково-дослідних робіт.
Заступник міністра оборони з питань зв'язку керував розгортанням великої мережі телефонних ліній та радіопередавального обладнання на полігоні. Заступник міністра оборони, очільник ВПС керував аеропортом, що обслуговує Тюратам. За будівництво та обслуговування залізничних колій полігону відповідали Міністерство шляхів сполучення і залізничні війська. Міністерство енергетики Казахської республіки побудувало мережу ліній електропередач для забезпечення полігону електроенергією. До прокладення електроліній полігон забезречуватимуть спеціальні поїзди-генератори.
2 червня 1955 року керівник Генштабу радянського міністерства оборони затвердив організаційну структуру нового випробного полігону поблизу Тюратаму. Ця дата згодом стала офіційним «днем народження» космодрому Байконур.Походження випробного полігону Тюратам
Будівництво 12 січня 1955 року на Тюратам прибули два вагони з першим військовим будівельним загоном на чолі з лейтенантом Ігорем Денискіним зі 130-го управління інженерних робіт. Загін почав підготовку будівельних майданчиків для бокових ліній, на які прибуватимуть командний поїзд і вагони з вантажем для будівництва полігону. Житлом були будівлі станції та армійські намети. Майже весь січень і лютий потужні снігові бурі заважали значним будівельним роботам. За цей час солдати вирізали кілька тисяч кубічних метрів льоду з сусідньої річки Сирдар'я і посипали його тирсою, створивши природне сховище для їжі на наступне літо.
В кінці березня 1955 року почали прибувати поїзди з будівельними бригадами. 10 квітня 1955 року в Тюратам прибули очільник будівництва Шубніков і його штаб. До кінця травня на майданчику розгорнули три бригади, залучені до проєкту і очолювані Пермятіним, Дуровим і Халабуденком. На Тюратам почвли підвозити людей і матеріали для будівництва. Оскільки не існувало складів, доставлені вантажі утворили «стіни» по обидва боки залізниці поблизу Тюратаму. Сусідні станції переповнили поїзди, що прямували до Тюратаму.
У квітні 1955 року до Тюратаму доправили пральний підрозділ, а пізніше — пральний поїзд, резервуари для туалетів, каналізаційні системи та вагони з дезінфікуючими душами для боротьби з блохами.
5 травня на майданчику 10 бригада Пермятіна почала будівництво фундаменту першої тимчасової дерев'яної будівлі для військового штабу.
До кінця травня 1955 року завершено бокові колії в Тюратамі і рух лінією відновився. Бетонозмішувальний завод збудували з протилежного боку від будівлі станції в Тюратамі.
Солдати та офіцери інженерних підрозділів місяцями жили в землянках і наметах. Протягом 1955 року величезні поля бліндажів розкинулися біля станції Тюратам і вздовж річки Сирдар'я. Протиепідемічна служба залучала солдатів до масштабних операцій з обприскуванням засобами від гризунів навколишніх степів, щоб мінімізувати ризик холери, чуми та тифу.
На полігон організували постачання м'яса з ферм великої рогатої худоби вздовж Сирдар'ї. Кожному будівельному батальйону наказали розбити город і завести свиней.
У червні 1955 року на майданчику 2 почалося будівництво великого складального комплексу. 25 червня бригада Дурова почала розбудову промислової зони на майданчику 9.
До кінця липня 1955 року понад три тисячі військових будівельників зводилили об'єкти на Тюратамі.
28 липня прибув перший поїзд з військовим випробувальним персоналом полігону.
У липні 1955 року встановлено повітряний зв'язок між Тюратамом і базами постачання в Москві і Ташкенті.
18 серпня 1955 року на станцію «Тюратам» поїздом зі Семипалатинського ядерного полігону прибув 217-й окремий інженерно-саперний батальйон. Батальйон розташувався за 3,5 кілометра на південь від майбутнього пускового комплексу Р-7, найважливішої будівельної зони в проєкті «Тюратам». Солдати бригади приблизно тиждень дезінфікували територію навколо ще не побудованого стартового комплексу.
У вересні 1955 року почалися земляні роботи для стартового комплексу Р-7. Прокладено залізничну колію і автомобільну дороги з твердим покриттям, розпочато будівництво лінії електропередач та водопроводу від берега Сирдар'ї до стартового комплексу.Перші роки випробного полігону в Тюратамі
У жовтні екскаватори натрапили на шари важкої глини, непрохідні для наявної техніки. На початку листопада наближення холоду повністю зупинило будівництво.Гагарінський старт (Майданчик 1) в Байконурі