Маргеріт «Пеггі» ГуггенгаймІнститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. LA BIENNALE DI VENEZIA МОТОРИ АРТУpdfАрт курсив: МУЗЕЙ ГУГГЕНГАЙМА.pdfМІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Навчально-науковий інститут мистецтв. ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВ (Навчальний посібник) (; *26 серпня 1898 — †23 грудня 1979) — богемна американська колекціонерка мистецтва, арт-дилерка, світська левиця, меценатка. Завдяки природному смаку та дружбі з митцями на базі сімейних статків, під час фінансової кризи і війни в Європі в 1938—1946 роках зібрала знамениту й унікальну колекцію мистецтва в Європі та Америці. Виставляти колекцію почала в Венеції з 1949. Зараз Колекція Пеггі Гуггенгайм — це музей сучасного мистецтва на Великому каналі, одне з найвідвідуваніших місць Венеції.

Біографія Народилась у Нью-Йорку в заможній родині ашкеназького походження: батько, Бенджамін Гуггенгайм, потонув із «Титаніком» в 1912 році; мати, Флоретт Селігман (1870—1937), була племінницею Соломона Р. Гуггенгайма (засновника фонду свого імені).

Коли в 1919 їй виповнився 21 рік, Гуггенгайм успадкувала 2,5 млн доларів США (37,3 млн доларів США на 2020 рік).

Працювала в авангардній книгарні Sunwise Turn в центрі Мангеттену. В 1920 переїхала в Париж, де завела дружбу з письменниками-авангардистами та художниками, багато з яких жили в бідності у кварталі Монпарнас.

Подружилася з письменницею Наталі Барні (відвідувала її салон) та художницею Ромейн Брукс. Зустріла Джуну Барнс і з часом стала її подругою та покровителькою. Свій найвідоміший роман «Nightwood» Барнс написала в заміському будинку Девон, Гейфорд Гол, який Гуггенгайм орендувала на два літа.

Гуггенгайм спонукала Емму Гольдман написати автобіографію і допомогла забезпечити їй кошти, щоб жити в Сен-Тропе під час створення двох томів «Living My Life».

Колекціонування У січні 1938 року Гуггенгайм відкрила в Лондоні галерею сучасного мистецтва, на першій виставці якої були представлені малюнки Жана Кокто, і почала колекціонувати твори мистецтва. Гуггенгайм часто купувала щонайменше один об'єкт з кожної з її виставок у галереї. Після початку Другої світової війни вона скуповувала якомога більше абстрактного та сюрреалістичного мистецтваWalsh, John. «The priceless Peggy Guggenheim», The Independent, October 21, 2009, accessed March 12, 2012.

Вона розмістила свою колекцію в Палаццо Венієр-дей-Леоні («незавершеному палаццо левів») на Гранд-каналіWalsh, John. «The priceless Peggy Guggenheim», The Independent, October 21, 2009, accessed March 12, 2012.

Її перша галерея мала назву «Гуггенгайм-Жуне» (), назва, дотепно обрана для того, щоб асоціювати її з втіленням галереї, французьким «Бернгайм-Жуне», та мати ім'я її власної відомої родини. Галерея на Корк-стріт, 30, поруч із вітриною Роланда Пенроуза та Е. Л. Т. Месенса, присвяченою сюрреалістичному руху, виявилася успішною завдяки багатьом друзям, які давали поради та допомагали керувати галереєю. Марсель Дюшан, якого вона знала з початку 1920-х років, коли жила в Парижі зі своїм першим чоловіком Лоуренсом Вейлем, познайомив Гуггенгайм зі світом мистецтва; саме через нього вона познайомилася з багатьма художниками під час своїх частих візитів до Парижа. Він навчав її сучасному мистецтву та стилям, і він задумав кілька виставок, що проходили в «Гуггенгайм-Жуне».

Після виставки Кокто відбулися виставки Василя Кандинського (його перша персональна виставка в Англії), Іва Тангі, Вольфганга Паалена, кількох інших відомих художників, а також деяких менш відомих художників. Пеггі Гуггенгайм проводила групові виставки скульптури та колажу за участю таких нині класичних модерністів, як Антуан Певзнер, Генрі Мур, Анрі Лоран, Александр Колдер, Раймон Дюшан-Війон, Константен Бранкуші, Джон Феррен, Ганс Арп, Макс Ернст, Пабло Пікассо, Жорж Брак та Курт Швіттерс. Вона також дуже захоплювалася роботами Джона Таннарда (1900—1971) і їй приписують його відкриття в мейнстрімі міжнародного модернізму.

Плани створенню музею Коли Гуггенгайм зрозуміла, що її галерея, хоча й була добре сприйнята, зазнала збитків у розмірі 600 фунтів стерлінгів за перший рік, вона вирішила витратити свої гроші більш практично. Музей сучасного мистецтва був саме тим закладом, який вона могла б підтримувати. Найбільший вплив на неї, безумовно, справили пригоди на Мангеттені її дядька, Соломона Р. Гуггенгайма, який за допомогою та заохоченням художниці баронеси Гілли фон Ребай створив Фонд Соломона Р. Гуггенгайма двома роками раніше. Головною метою цього фонду було збирання та сприяння виробництву абстрактного мистецтва, що призвело до відкриття Музею безпредметного живопису (відомого після 1952 року як Музей Соломона Р. Гуггенгайма) у 1939 році. Гуггенгайм закрила Guggenheim Jeune прощальною вечіркою 22 червня 1939 року, на якій на стіни проєктували кольорові портретні фотографії Жізель Фройнд. Разом з англійським істориком мистецтва та художнійм критиком Гербертом Рідом вона почала будувати плани щодо Музею сучасного мистецтва в Лондоні. Вона виділила 40 000 доларів на операційні витрати, проте ці кошти невдовзі були перевантажені амбіціями організаторів.

У серпні 1939 року Гуггенгайм вирушила до Парижа, щоб домовитися про позики творів мистецтва для першої виставки. У її багажі був список, складений Гербертом Рідом для цієї нагоди. Невдовзі після її від'їзду спалахнула Друга світова війна, і події після 1 вересня 1939 року змусили її відмовитися від цього плану. Тоді вона «вирішила купити картини всіх художників, які були у списку Герберта Ріда. Маючи вдосталь часу та всі кошти музею в своєму розпорядженні, я взяла за правило купувати одну картину на день». У підсумку вона придбала, серед інших, десять картин Пікассо, сорок Ернста, вісім Міро, чотири Магрітта, чотири Феррена, три Ман Рея, три Далі, одну Клее, одну Вольфганга Паалена та одну Шагала. Тим часом вона склала нові плани і в квітні 1940 року орендувала велике приміщення на Вандомській площі як новий дім для свого музею.

Пеггі Гуггенгайм була змушена відмовитися від своїх планів щодо паризького музею за кілька днів до того, як німці дісталися Парижа, і вона втекла на південь Франції, звідки, після місяців, присвячених захисту своєї колекції та друзів-художників, вона покинула Європу та переїхала на Мангеттен влітку 1941 року. Там, наступного року, вона відкрила нову галерею, яка частково була музеєм, за адресою 30 West 57th Street. Вона мала назву «Мистецтво цього століття» (The Art of This Century). Три з чотирьох галерей були присвячені кубізму та абстрактному мистецтву, сюрреалізму та кінетичному мистецтву, і лише четверта, вітальня, була комерційною галереєю. Гуггенгайм проводила в галереї й інші важливі виставки, такі як «Виставка 31 жінки», перша задокументована виставка мистецтва виключно жінок у Сполучених Штатах Америки. Ця місячна виставка 1943 року зібрала художників, починаючи від відомих діячів, таких як Фріда Кало, Джипси Роуз Лі, Мерет Оппенгейм, Леонора Каррінгтон та Луїза Невельсон, і закінчуючи іншими, хто був невідомим художником у Нью-Йорку. 2023 року колекціонерка мистецтв Дженна Сігал створила колекцію «Виставка 31 жінки» (), засновану на виставці 1943 року. Виставка, що проходила в офісі Сігал, там само, де знаходилась галерея «Мистецтво цього століття» Пеггі Гуггенгайм, тривала 31 годину, з 15 по 21 травня. Прагнучи «внести жінок в історію», Сігал вирішила зібрати роботи кожної художниці, представленої на оригінальній виставці, щоб їхнім мистецтвом можна було поділитися зі світом. Станом на травень 2023 року було придбано 143 роботи 30 з 31 жінки. На виставці 2023 року публіці було представлено одну роботу кожної художниці.

Зацікавленість Гуггенгайма сучасним мистецтвом відіграла важливу роль у просуванні кар'єри кількох важливих сучасних митців, зокрема американських художників Джексона Поллока та Вільяма Конгдона, австрійського сюрреаліста Вольфганга Паалена, саунд-поетесу Аду Верден Хауелл та німецького художника Макса Ернста, з яким вона одружилася в грудні 1941 рокуBiography, Peggy Guggenheim Collection Retrieved June 25, 2010. Вона зібрала свою колекцію лише за сім років.Walsh, John. «The priceless Peggy Guggenheim», The Independent, October 21, 2009, accessed March 12, 2012.

Після Другої світової війни

Після Другої світової війни та розлучення з Максом Ернстом у 1946 році вона закрила галерею «Мистецтво цього століття» в 1947 році та повернулася до Європи, вирішивши жити у Венеції, Італія. 1948 року її запросили виставити свою колекцію в занедбаному грецькому павільйоні Венеційської бієнале. 1949 року вона розмістила свою колекцію в Палаццо Венієр-дей-Леоні («незавершеному палаццо левів») на Гранд-каналіWalsh, John. «The priceless Peggy Guggenheim», The Independent, October 21, 2009, accessed March 12, 2012.

Її колекція стала однією з небагатьох європейських колекцій сучасного мистецтва, яка просувала значну кількість робіт американців. Вона познайомилася з художником і скульптором Едвардом Мелкартом, співвітчизником-американцем з Луїсвілля, штат Кентуккі. Мелкарт, відомий своїми фігуративними картинами та еротичними зображеннями чоловічого тіла, розробив для Пеггі пару сонцезахисних окулярів ручної роботи у формі кажана, які посіла чільне місце серед сережок Тангі Гуггенхайма та ювелірних виробів Колдера як фірмовий аксесуар покійної колекціонерки. У 1950-х роках вона просувала мистецтво двох місцевих художників, Едмондо Баччі та Танкреді Пармеджіані. На початку 1960-х років Гуггенхайм майже припинила колекціонувати твори мистецтва та почала зосереджуватися на презентації того, що їй належало. Вона позичила свою колекцію музеям Європи, а в 1969 році — Музею Соломона Р. Гуггенхайма на Мангеттені, який був названий на честь її дядька. Зрештою, вона вирішила передати свій будинок та колекцію Фонду Соломона Р. Гуггенхайма, і ця дата була укладена при житті в 1976 році, до її смерті в 1979 році.

Колекція Пеггі Гуггенгайм є одним із найважливіших музеїв Італії, присвячених європейському та американському мистецтву першої половини ХХ століття. Роботи в її колекції охоплюють кубізм, сюрреалізм та абстрактний експресіонізм.

Гуггенгайм жила у Венеції до своєї смерті в Кампозамп'єро поблизу Падуї, Італія, після інсульту. Її прах похований поруч із собаками в саду її будинку, Палаццо Веньєр-деї-Леоні. Пізніше його було перейменовано на Сад скульптур Нашера в колекції Пеггі ГуггенгаймWalsh, John. «The priceless Peggy Guggenheim», The Independent, October 21, 2009, accessed March 12, 2012.

Вплив Інтерес Пеггі Гуггенгайм до нового мистецтва відіграв важливу роль у просуванні кар'єри кількох важливих сучасних митців, зокрема американських художників Джексона Поллока та Вільяма Конґдона, австрійського сюрреаліста Вольфганга Паалена, звукової поетеси Ади Верден Говелл та німецького художника Макса Ернста, з яким вона одружилася в грудні 1941 року. Свою колекцію вона зібрала лише за сім років.

Пеггі Гуггенгайм написала автобіографію під назвою «Out of This Century», пізніше перероблену та переопубліковану як «Confessions of an Art Addict» (1946) і тепер публікується разом із Гарпер Коллінз.

У масовій культурі

Емі Медіган зобразила Пеггі Гуггенгайм у фільмі «Поллок» (2000) Еда Гарріса, про її роль у сходженні художника Джексона Поллока. П'єса Лені Робертсон за мотивами життя Гуггенгайм «Woman Before a Glass» відкрилася в театрі «Променад» на Бродвеї, Нью-Йорк, 10 березня 2005 року. Мерседес Рюль зіграла Гуггенгайм і здобула нагороду Обі за свою гру. У травні 2011 року в нью-йоркському театральному комплексі Абінгдона було відтворено цю п'єсу, в якій зіграла акторка Джуді Розенблатт (режисер Остін Пендлтон). У першій п'єсі Бетан Робертс для радіо «Мій приватний гондольєр» дочка Гуггенгайм, Пегін (Гетті Мораган), їде до Венеції, щоб провести літо з матір'ю (Фіона Шоу). П'єсу вперше показали на BBC Radio 4 19 жовтня 2010 року. У квітні 2015 року на кінофестивалях, включаючи Фестиваль єврейського кіно в Сан-Франциско 26 липня 2015 року, розпочалася прем'єра нового документального фільму «Peggy Guggenheim: Art Addict».

Примітки

Подальше читання