Київська офіцерська добровольча дружина генерала Кирпичова — військовий підрозділ часів визвольних змагань, створений восени 1918 року в Києві як російське добровольче формуванняВолков С. В. Трагедия русского офицерства. Глава 3. Офицерство после катастрофы русской армии, що стало основою Зведеного корпусу Національної гвардії Української держави гетьмана Скоропадського. Припинила існування 14 грудня 1918 року після взяття Києва військами УНР. Частина дружини потрапила в полон і була вбита, невелика група офіцерів дружини вибралася з Києва і приєдналася до сил Білого руху.
Створення Сформована як російська добровольча дружина з ініціативи генерала Кирпичова та групи офіцерів, які не бажали служити в армії Скоропадського, восени 1918 р. в Києві у складі Зведеного корпусу Національної гвардії. Була його основною частиною.
Склад і чисельність Ділилася на 5 діючих піхотних відділів та 3 резервних, один інженерний і кінний загін. Резервні загони не встигли оформитися. Чисельність російських офіцерських дружин (дружина Кирпичова та особливий корпус генерала Буйвіда) при Скоропадському сягала від 2 до 3-4 тисяч осібВолков С. В. Трагедия русского офицерства. Глава 3. Офицерство после катастрофы русской армии цит. по: Нестерович-Берг М. А. В борьбе с большевиками, с. 195—197..
Командування
командир полку — генерал Лев Кирпичов начальник штабу — генерал-майор Лев Давидов командир 1-го відділу — генерал-майор Іванов командир 2-го відділу — полковник Володимир Хитрово командир 3-го відділу — полковник Сергій Крейтон командир 4-го відділу — полковник Федір Вінберг командир 5-го відділу — полковник Олександр Гревс завідувач госп. частиною — полковник Олександр Ліневич
Участь у бойових діях Дружина обороняла Київ від військ Директорії на підступах до міста в листопаді-грудні 1918 року.
Подальша доля дружини офіцерів Зі вступом в Київ військ Директорії багато учасників дружини були заарештовані та убиті.
Історик С. В. Волков про долю деяких офіцерів дружини генерала Кирпичова пише таке:
Група офіцерів дружини на чолі зі штабс-ротмістром лейб-гвардії Гусарського полку В. Леонтьєвим виявилася пізніше у складі 3-го полку Ліенського загонуВолков С. В. Трагедия русского офицерства. Глава 3. Офицерство после катастрофы русской армии цит. по: Гуреев В. Екатеринославский поход // Ч , № 407, с. 14; Матасов В.Д. Белое движение на Юге России, с. 111—112; А.Д. Екатеринославский поход // ПП, № 9..
Примітки