Близнюкі́вський райо́н — колишній район у південній частині Харківської області з адміністративним центром у смт Близнюки. Засновано район 1923 року. Населення становить 20 442 осіб (на 1 лютого 2012 року). Після 2020 увійшов до складу Лозівського району.
Географія Район розташований у межах Полтавської рівнини, у степовій зоні південної частини Харківської області, на вододілі Дніпра і Сіверського Дінця.
Загальна площа Близнюківського району становить 1 380 км².
На північному заході він межує з Лозівським, на північному сході — з Барвінківським районами Харківської області, на півдні — з Петропавлівським й Павлоградським районами Дніпропетрівської області, а на сході — з Олександрівським районом Донецької області.
Рельєф Близнюківщини рівнинно-горбистий. Серед орних земель найбільшу частину займають чорноземи. Територія району перерізана численними балками й річками. Районом протікають сім річок: Самара, Бритай, Тернівка, Опалиха, Сухий Торець, Гнилиця і Литовщина.
Історія
Заснування Територія Близнюківського району історично належить до зони заселення степових народів, що проживали на території України. Перші осілі поселення відносяться до середини XVIII сторіччя, а бурхливий розвиток району почався після прокладки залізничної магістралі Москва—Крим у другій половині XIX століття. Саме тоді відбувається найактивніше заселення цієї місцевості.
Поселення Близнюки виникло під час будівництва Курсько—Харківсько—Азовської залізниці в 1868-1869 рр. Спочатку тут побудували залізничну станцію, яка мала назву Близнюки. Недалеко від станції бовваніли дві, схожі одна на одну, козацькі могили — свідки боротьби з татарськими ордами. Саме звідси, як розказують старожили, і пішла назва станції.
Наприкінці XIX сторіччя біля станції виникло невелике селище, в якому налічувалося 15 житлових будинків. Першими його поселенцями були залізничники. Вслід за ними тут поселилися селяни з навколишніх сіл, з'явилися торговці, які спорудили хлібні засіки і почали за безцінь скуповувати зерно. Незабаром Близнюки стали важливим пунктом вивезення зерна й інших сільськогосподарських продуктів у різні міста імперської Росії.
У 1905 р. тут було споруджено два парові млини, олійниця, відкрито декілька магазинів, а в 1910 році — створена перша агробаза.
Тяжким тягарем на плечі селян лягла Перша світова війна, яка почалася у 1914 р.. Половина чоловічого населення Близнюків була мобілізована в армію. Багато селян залишилось без годувальників та коней. Знизився рівень врожайності. У період 1914—1916 рр. на Близнюківщині відбувалися селянські заворушення, зокрема, у селах Старі Близнюки, Добровіллі, Олександрівці та інших селах.
Перша світова війна та викликаний нею спад життєвого рівня спровокували новий революційний вибух. Українська Центральна Рада, що виникла внаслідок Лютневої революції 1917 р., як український національний парламент, проголосила курс на побудову демократичної автономної республіки, врегулювання відносин між робітниками та підприємцями, на самостійне проведення аграрної реформи в Україні.
Селянство Близнюківщини, розраховуючи на задоволення Українською Центральною Радою своїх земельних потреб, виступило у підтримку реформ.
Радянська влада Про Жовтневий переворот 1917 року в селах краю стало відомо у грудні цього ж року. У той час між військами УНР та більшовиками точилися бої за станцію Лозова. Внаслідок боїв війська УНР змушені були відступити, а залізнична станція була захоплена більшовиками. У селі Рудаєво було створено перший волревком. Волосним комісаром було обрано Софона Володимировича Крята, який був гаражівським ковалем. Волревком брав на облік все майно поміщиків, яке вони кинули напризволяще, тікаючи за кордон або ховаючись у своїх родичів.
6 квітня 1918 р. гайдамаки Армії УНР зайняли ст. Лозова. За 10 км від ст. Лозової на південному напрямку ст. Рудаєво була зайнята більшовиками. Отаман Волох, почувши що у ст. Рудаєво стоять червоні, через півгодини на потязі гнав своїм куренем у той бік, а «чорні гайдамаки» та дві Гордієнківські сотні теж приготувалися до виступу. Ст. Рудаєво зайняли зненацька, але червоні вводили в бій все нові і нові частини. Тим часом до ст. Лозової з Харкова прибув потяг, з двома куренями німців, а попереду нього бронепоїзд. Довідавшись про бій під Рудаєво, німці не дали можливості виїхати ешелону українських вояків, проскочили вперед самі, але через півтори години їхній ешелон від'їхав назад, отримавши відсіч. Отаман Волох зі своїми «червоними гайдамаками» залишився сам-на-сам з більшовиками, оточений майже з сіх боків, але це йому не заважало втримувати залізничну станцію. У наступ з Лозової на підмогу прийшли «чорні гайдамаки» та Гордієнківські сотні, а за ними позаду пішли і німецько-австрійські війська. Станцію Рудаєво було повністю зачищено від більшовиків. Багато українських вояків «червоних гайдамаків» було поранено та вбито. Самого отамана Волоха було поранено багнетом у руку. Після розвідки та відпочинку, гайдамакам та запорожцям було дано наказ робити наступ на Слов'янськ. Більшовики намагалися стримувати гайдамаків, але їм не вдалося і вони відступали. Гайдамаки зайняли ст. Близнеці.
У той час українські війська за допомогою вояків країн Троїстого союзу розпочали звільнення України від більшовиків. У середині квітня 1918 р. у Близнюки ввійшли австро-німецькі війська. З ними повернулися і колишні поміщики. На Близнюківщині було встановлено владу Української Держави очолюваної гетьманом П.Скоропадським.
В 1918 р. у село Старі Близнюки (Короставка) разом із австро-німецькими військами повернувся поміщик Коростовцев. За допомогою німецьких солдат він повернув частину розібраного селянами майна. Внаслідок насильного повернення, населення села вчинило розправу над німецькими солдатами, в результаті якої один солдат — німець загинув. Селянин, який вчинив розправу залишився невідомим. Тоді німці зігнали на площу до панського будинку всіх жителів села, включаючи дітей, жінок і старих людей, кругом села поставили гармати, навели їх на площу і поставили вимогу: якщо через 24 години винні в нападі на німецьких солдат не будуть видані — село, разом із жителями, буде стерте з лиця землі гарматним вогнем. Тільки наступ Червоної Армії врятував людей і село від загибелі.
Коли у грудні 1918 р. німецько-австрійські війська покинули Близнюківщину бідняки села Близнюки (нині с. Садове) взяли під свій контроль поміщицький маєток. Частину худоби та сільськогосподарського інвентаря було віддано найбіднішим селянам. Решта залишилася у маєтку, де була створена Близнюківська комуна та перший партійний осередок.
Після відступу австро-німецької військ село зайняла армія Директорії. Свого часу наступали білогвардійці — денікінці. У Близнюках тривала запекла боротьба. На Близнюківщині були формування Революційної повстанської армії України (більш відомої як махновці, повстанці) та Армія Української Народної Республіки (більш знані як петлюрівці, козаки та гайдамаки). Криваві бої точилися під Башилівкою, Верхньою Самарою, Олександрівкою, Добровіллям, які потім були захоплені Червоною Армією, що вибила білогвардійці.
Під час громадянської війни широкий розмах мав махновський рух. Це було на Близнюківщині чотири рази. Одні селяни підтримували махновців та йшли до його загонів, інших примушували. Один з солдатів червоноармійського кавалерійського полку П.Пшеничний згадував: « Одного разу після тяжких боїв наш загін ЧК зупинився в Роздолівці. Командир загону дозволив мені відвідати домівку. Через три дні я вже зібрався повертатись у загін і вийшов на вулицю в повному обмундируванні, з гвинтівкою і гранатами на поясі. Раптом переді мною виріс вершник. Він проїхав повз мене, навіть не поцікавившись, хто я. В село заїхав якийсь загін. Як з'ясувалось пізніше, це були махновці. Мені просто пощастило. Перечекавши, поки вони поїдуть далі, я благополучно добрався до своїх».
У січні 1919 р. Близнюки були захоплені частинами Червоної Армії. У Рудаєво з лютого почав діяти волревком. Відбулася конфіскація поміщицьких земель. Були націоналізовані млини, олійниці та ін. підприємства.
Але на початку червня 1919 р. частинами Дроздовської дивізії денікінці захопили Близнюки. Одразу ж після захоплення запропонували обрати старосту. У Короставці ним став Грицько Притула. Довелось більшовикам тимчасово відступати, залишити волревком. Білі зайняли села, почались арешти комуністів та їхніх прихильників. Діяв Військовий польовий суд. Один за одним оголошували смертні вироки тим, хто прихильно ставився до більшовиків. Карали на смерть прихильників Радянської влади Скорохода та Коловойду — робітників, які жили у Рудаєво, а працювали у Близнюках на млині.
У селі Добровілля у період боротьби проти австро-німецьких військ та денікінців голова Волосної Ради Г. Ф. Федорченко очолював створений групою селян партизанський загін, який діяв в районі Павлограда, Краснопавлівки, Близнюків і Добровілля. В роки радянсько-української війни у Добровіллі діяли більшовицькі партизанські загони, очолювані С.Будинським та Є.Кучеренком. На території села відбулося кілька збройних сутичок з білогвардійцями, махновцями та вояками української армії. Від рук махновців загинув комбриг М. А. Карпенко, який працював у штабі Фрунзе, житель села Т. Л. Кузнєцов та ін. Влітку 1919 р. під час бою з денікінцями, загинули комісари Добригін і Канісов.
У селі Криштопівка від рук махновців та денікінців загинули 36 радянських активістів. У селі Верхня Самара влітку 1919 р. п'яні білогвардійці вбили хлопчика-підлітка Панаса Шатохіна. Хлопець побачив п'яних білих, які почали стріляти і побіг заховатись у волревком, але його наздогнали бійці і порубали шаблями.
У 1923 році, коли, згідно з новим адміністративно-територіальним розподілом, Близнюки стали центром новоствореного району, тут відбулися значні зміни: були відкриті райсільбуд, бібліотека, середня школа, а 25 серпня 1929 року вийшов перший номер районної газети «Червона зірка».
У 1930 р. в районі була створена машинно-тракторна станція, в якій тоді налічувалося 44 трактори, у 1935 р. споруджена лікарня і поліклініка з дитячою консультацією. За переписом 1939 року населення Близнюків становило 2276 чоловік.
Друга світова війна Із перших днів війни з Німеччиною тисячі жителів району вирушили добровольцями на фронт, а всього за чотири роки німецько-радянської війни на фронт пішли понад 10 тисячі чоловіків і жінок, більше половини з яких загинули в боях за Батьківщину.
Близнюківський район був окупований військами гітлерівської коаліції в жовтні 1941 року. В роки війни лінія фронту шість разів перетинала Близнюківськую землю, а німецька окупація тривала 566 днів.
Німецькі окупанти піддали район нещадному руйнуванню, а його жителів — жорстокому поводженню. Людей піддавали тортурам або страчували при щонайменшій підозрі в опорі новому порядку. Тільки в Близнюках за час німецької окупації було розстріляно близько 100 чоловік.
Жителі району чинили активний опір окупантам. На Близнюківщині діяли підпільники та партизани, які завдавали німцям і їх прибічникам масу проблем. Підпільники здійснювали диверсії, збирали й передавали командуванню Червоної Армії та партизанам розвіддані про ворожі війська і техніку, зривали відправку хліба до Німеччини, забезпечували продовольством партизан.
Багато народних героїв не дожили до Перемоги й були закатовані окупантами. Серед них Гонтаренко М. О., Суліма Р. О., Складнева В. М., Трофименко Н. В., Іщенко Р. О., а також юні патріоти Юрій Старостін, Олексій Бельський і Василь Жук (піонерам-розвідникам Олексію та Василю було всього по 12 років).
Жителі Близнюківщини мужньо боролися проти ворога і на фронтах Другої Світової війни. 1660 воїнів повернулися з війни з бойовими нагородами.