Heckler & Koch G11 прототип штурмової гвинтівки, який розробляла з кінця 1960-х років компанія Gesellschaft für Hülsenlose Gewehrsysteme (GSHG) (Корпорація безгільзових гвинтівкових систем), конгломерат компаній, який очолювали виробник зброї компанія Heckler & Koch (машинобудування та дизайн зброї), Dynamit Nobel (метальний заряд та куля) та Hensoldt Wetzlar (ідентифікація цілі та оптичні системи). Гвинтівка відома своїм безгільзовим боєприпасом.
Спочатку це був проект ФРН, хоча він також мав значення для інших країн-учасниць НАТО. Зокрема, версії G11 брали участь в американській програмі Провідна штурмова гвинтівка.
В 1990 H&K закінчила розробку G11, яка призначалася для Бундесвера та інших партнерів по НАТО. Хоча зброя виявилася успішною, її не випускали великою серією через об'єднання Німеччини і відсутність угоди про закупівлю. Було випущено 1000 одиниць, деякі з яких потрапили до Бундесверу. Зрештою, німецькі збройні сили замінили гвинтівку G3 на G36.Woźniak, Ryszard. Encyklopedia najnowszej broni palnej - tom 2 G-Ł. Bellona. 2001. pp. 17–21.
Історія та розробка Розробку було розпочато в 1967 коли НАТО запустили ідею використання набоїв невеликого калібру. Було обрано три конкуренти: один американський, другий бельгійський і третій Heckler & Koch. НАТО швидко втратило зацікавленість в безгільзовій амуніції, але уряд ФРН продовжив розробку.Le Fusil d'Assaut Allemand G-11 a Munitions sans Étui Yves-Louis Cadiou, Gazette des Armes n°106, pp. 12–15, June 1982 Протягом 1968–1969 років, колишній уряд Західної Німеччини почав вивчати техніко-економічне обґрунтування майбутньої штурмової гвинтівки, а три контракти отримали компанії Diehl, IWKA Mauser та Heckler & Koch (розташований в Оберндорфі). Технічне завдання було дуже загальним і вимагало покращення імовірності (Ph) ураження піхотної зброї ніж існуюча, та задовольняла б вимогам FINABEL (абревіатура з назв країн France, Italy, Netherlands, Allemagne, Belgium and Luxembourg - Франція, Італія, Нідерланди, Німеччина, Бельгія та Люксембург) по дальності стрільби та швидкострільності. Конструктори могли самі обирати конструкцію, але Heckler & Koch розуміли, щоб досягти успіху необхідно змінити підхід.Jane's Infantry Weapons, Jane's Information Group, 2002Die G11 Story. Die Entwicklungsgeschichte einer High-Tech-Waffe, Wolfgang Seel, Journal Verlag Schwend GmbH, 1993, ASIN: B0027WQJAE
Спочатку було зрозуміло, що досягти потрібної імовірності ураження не можливо при використанні звичайних відкритих прицілів. Тут міг стати в пригоді лише оптичний приціл. Компанія Hensoldt AG, яка поставила 100000 оптичних прицілів для G3, співпрацювала з H&K в розробці невеликого прицілу з малим збільшенням, який дозволив би слідкувати за ціллю обома очима. Але через велику вартість розробка була зупинена. Оскільки зброя була короткою, для прицільної лінії залишалося лише 37 см, що було замало для звичайного відкритого прицілу, про його використання мови не йшлося. В середині 1968 компанія Hensoldt представила рефлекторний приціл. Він базувався на старому та майже забутому патенті, а модернізована модель була побудована майстром з відділу збірки. 30 вересня 1968 Hensoldt було доручено провести дослідження для подальшої розробки.
В період з 1970 по 1971 роки проводилися чисельні дослідження. Компанії Heckler & Koch та Dynamit Nobel проводили інтенсивні дослідження відповідних боєприпасів. Перша конструкція з запаленням з боку була замінена на запалення в хвості. До 1970 дослідження прогрес дійшов до того, що дозволив робити одиночні постріли та черги на 3-постріли, але без повністю автоматичного вогню. Тоді ж в 1970 було обрано коробчастий магазин. Для вивчення дисперсії було обрано модель яка стріляла набоями 9×19 мм і оснащена рефлекторним прицілом. Ця модель мала темп стрільби 2400 постр/хв. Є припущення, що дослідження проводило товариство імені Фраунгофера(Fraunhofer-Gesellschaft) (розташовувалося в Вайль-на-Рейні). Для визначення точності було використано лазер і зйомка на плівку під час стрільби чергами по 3-постріли. Було з'ясовано, що конструкція з вільно плаваючим стволом має кращу точність. Наприкінці вересня початку жовтня 1971, зброя стала повністю автоматичною і отримала калібр 4,9 мм і отримала живлення збоку: model I зафіксована на "рейці", model II цілком придатна для використання.
В січні 1973, міністри оборони ФРН та Великої Британії досягли домовленості про обмін інформацією про розробку піхотної зброї та боєприпаси. Угода була покликана максимально допомогти обом партнерам. ФРН повинна була працювати над розробкою безгільзових боєприпасів, у той час як Велика Британія повинна була працювати над оптимізацією зброї під набій 4,85x45 мм.
Тим часом, міністерство оборони Німеччини планувало представити зброю НАТО в 1975, а розпочати польові випробування в 1976. Влітку 1973 міністерство зробило перевірку готовності зброї. Конструкція компанії Diehl використовувала різні магазини для кулі та заряду. Mauser представив конструкцію гвинтівки з трьома стволами. Конструкція H&K з обертовим затвором була визнана перспективною. Спільно з Федеральним відомством з питань оборонних технологій та закупівель (FODTP)(Bundesamt für Wehrtechnik und Beschaffung) було прийнято рішення обрати обертовий затвор H&K для подальшого вивчання та розробки.
На початку листопада 1973, на конференції НАТО в Брюсселі ФРН отримала запит на розробку другого покоління гвинтівки. Нова зброя H&K була представлена в невеликій кількості НАТО в квітні 1977. В 1977 році повинно було розпочатися широкомасштабне випробування НАТО додаткових гвинтівок під менший калібр разом з гвинтівками калібру 7,62×51 мм НАТО. Західна Німеччина хотіла бути готовою до цього часу. Коли калібр змінили на 4,3 мм, виникла затримка в розробці прототипу на місяці.
В середині 1974 кілька робочих гвинтівок Prototype 1 було передано Бундесверу. 14 червня 1974, міністр оборони Німеччини доручило FODTP ініціювати розробку зброї. Перевірка продуктивності проходила 18 та 19 грудня 1974. Темп стрільби чергами склав 1800 постр/хв та 400 постр/хв в автоматичному режимі. H&K отримала контракт на розробку (вартість 20 млн. DM) 23 грудня 1974. За контрактом закінчення розробки припадало осінь 1977 в тому числі з польовими випробуваннями. Згодом H&K уклав угоду з Hensoldt з продовженням контракту на розробку. Приблизно в 1975, були подані патенті заявки на німецьку ручну зброю No. 23 26 525.0 та No. 24 13 615.0.Automatic or semi-automatic small arm patent US4078327, March 14, 1978
На початку 1976, зросли сумніви відносно життєздатності рефлексного прицілу. Вимоги до контрастності за несприятливих умов та додаткові можливості, такі як різнобарвна яскравість, налаштування відстані, збільшили вартість у порівнянні з прицілами схожого розміру. 11 червня 1976 було прийнято рішення вибрати інший приціл. 15 червня 1976 було остаточно сформовано специфікацію на приціл, 5/6 серпня 1976 було представлено першу модель. В листопаді 1977 FODTP відповідно змінили свою специфікацію. Наприкінці контракту влітку 1978 було визнано, що це задовольняє вимогам.
Тим часом Prototype 3 отримав калібр 4,75 мм. Prototype 4 та Prototype 5 отримали приціли і взяли участь в польових випробуваннях НАТО 1977 в Меппені. Після закінчення контракта з FODTP компанії H&K, Dynamit Nobel та Hensoldt продовжили розробки, фінансуючи їх з власних фондів. В 1978 Маузер закінчив власну зброю під калібр 4,7 мм в звичайній гільзі, але в кінцевому випадку програла розробці H&K G11. Варто зазначити, що безгільзовий набій ще не став телескопічним і був "звичайним".Gedämpftes Pressen Der Spiegel 19/1982, 1982 Nr. 19, pp. 223–227, May 10, 1982
28 жовтня 1980 НАТО затвердило стандартизацію (STANAG 4172) набою 5,56×45 мм НАТО, як другого набою малого калібру для використання в альянсі.Smith, W.H.B.; Ezell, E. C. (1983), Small Arms of the World, 12th Edition, Stackpole Company, Harrisburg PA
До 1982 після тестів було внесено зміни. В Prototype 6 калібр замінили на 4,7x21 мм. Звичайний нітро-целюлозний заряд було замінено на Заряд високотемпературного запалення (HITP) на базі Октогена.Caseless ammunition, especially for assault rifles, machine guns and sniper rifles of the same calibre Siegfried Trost, Patent publication DE3834925 A1, April 19, 1990 Ствол отримав полігональну нарізку. Корпус гвинтівки розробив відомий конструктор. На Prototype 13 звернули увагу чисельні медіа та пресу. Він повинен був стати першою версією, яка взяла участь у програмі Передова штурмова гвинтівка (ПШГ).
Тим часом, розробку було перероблено на новий телескопічний набій калібру 4,73x33 мм (DM11). В 1984 товариство Gesellschaft für hülsenlose Gewehrsysteme (GHGS), створене H&K GmbH та Dynamit Nobel AG, підписав ліцензійну угоду на власну версію (вартість 3,8 млн. USD)Pulver im Turm Der Spiegel 31/1987, 1987 Nr. 31, pp. 151–152, July 27, 1987 з Департаментом оборони США та для адоптації безгільзового набою для Бундесвера та НАТО.Versteck dich, wenn sie schießen: Die wahre Geschichte von Samiira, Hayrettin und einem deutschen Gewehr Jürgen Grässlin, Droemersche Verlagsanstalt, p. 399, 2003,
8 грудня 1986 Hensoldt представила останню версію прицілу "Zieloptik ZO 1".
Серійна модель G11 K1 (K - Конфігурація) була готова в березні 1987. Польові та військові випробування було розпочато в червні в Бундесвері в Гамбурзі і тривали до січня 1989. Вони показали 100% перевагу зброї по пробивній імовірності над G3. Остаточна розробка боєприпасу була закінчена до кінця 1988 з такими самими показниками як і за 4 роки до цього. В березні 1989 було створено першу Стрілецьку інструкцію для G11 K1 для програми ПШГ. Після цього було розпочато роботу над G11 K2. 3 березня 1989, перші 5 екземплярів ПШГ на Абердинський випробувальний полігон. В травні H&K почав інструктувати тестувальників, як вправлятися зброєю.
В квітні 1990 FODTP сертифікували G11 для використання в Бундевері. В травні 1990 Тілло Мьоллер, потім керівник відділу досліджень та розвитку H&K, представив G11 військовим чиновникам. В той же час федеральний уряд Німеччини (Bundesregierung) підтвердив запит Бундестагу про підписання контракту на початку 1990 для прийняття G11 і що це є частина бюджету (Haushalt 1990 EPL 14). Якщо б її прийняли на озброєння, гвинтівка надійшла б спочатку в військові частини першої лінії. Планувалося замінити гвинтівки G3 до 2002 року.Antwort der Bundesregierung auf die Kleine Anfrage der Abgeordneten Frau Vennegerts und der Fraktion DIE GRÜNEN: Entwicklung und Einsatz neuartiger Gewehrsysteme und hülsenloser Munition(G 11) Deutscher Bundestag, Drucksache 11/7055, May 3, 1990 Вартість контракта на 300000 одиниць становив 2,7 млрд дойчмарок. Федеральний уряд підтвердив резервування 30 млн марок в бюджеті 1989, а інше планувалося на 1990 бюджетний рік.
В квітні 1990 програма ПШГ була закрита і жодна з гвинтівок ПШГ не була прийнята на озброєння, оскільки вони не відповідали пробивній імовірності. В вересні 1990 H&K дізналися про скасування досерійного контракту.
В листопаді 1990 було підписано Договір про звичайні збройні сили в Євпропі (CFE) який вносив обмеження на звичайне військове обладнання в Європі і вимагав знищення надмірної кількості зброї.
В січні 1992 Федеральное аудиторское бюро не рекомендувало купувати G11, а міністр оборони Герхард Штолтенберг викреслив G11 зі списку закупівель.Weg is weg Der Spiegel 3/1992, 1992 Nr. 3, pp. 68–70, January 14, 1992 1 квітня 1990 Варшавський пакт розпався, залишивши Західну Німеччину з надлишком сотень тисяч автоматів Калашникова. Розробка G11 в період з 1974 по 1989 коштувала платникам податків 84,1 млн дойчмарок, залишивши H&K з боргом в 180 млн дойчмарок. H&K надав дозвіл Федеральному управлінню економіки та експортного контролю експортувати продати гвинтівку в 80 країн та надав ліцензію 15 країнам. 8 березня 1992 G11 (K2) було рекомендовано до повномасштабного виробництва.
17 липня 1992 року в силу вступив Договір про звичайні збройні сили в Європі.