Ко́декс Іпсіла́нті () — кодифікована збірка норм матеріального, процесуального та судового права Волощини, укладена за правління господаря Александру Іпсіланті. Основні положення кодексу були підготовлені 1775 року, а остаточний текст надруковано й уведено в дію 1780 року.

Кодекс став однією з найважливіших правових кодифікацій фанаріотської доби у Волощині. Він регламентував організацію судів, судочинство, окремі цивільні й кримінально-правові відносини, адміністративні питання та відносини між землевласниками й залежним селянством.

Передумови У XVIII столітті Волощина та Молдавське князівство залишалися васальними князівствами Османської імперії, але зберігали значну внутрішню автономію. У період фанаріотського правління господарів призначали переважно з представників грецьких фанаріотських родин Константинополя. Олександр Іпсіланті правив у Волощині в 1774—1782 та 1796—1797 роках, а в Молдавському князівстві — у 1786—1788 роках.

Правління Іпсіланті припало на період спроб модернізації адміністрації та судової системи Дунайських князівств. У перші роки його правління було видано низку актів, спрямованих на впорядкування діяльності судових установ. 1775 року господар оголосив про підготовку загального зводу правил, який мав узгодити чинні норми та практику судів.

Українська «Юридична енциклопедія» саме 1775 роком датує укладення Кодексу Іпсіланті. Водночас у сучасному україномовному огляді історії румунського права підкреслено, що завершена кодифікація з'явилася 1780 року. Ці дати стосуються різних етапів створення документа: початку його укладення і введення готового тексту в дію.

Видання Кодекс було надруковано в Бухаресті у вересні 1780 року в друкарні митрополії Волощини, одночасно грецькою та румунською мовами. Румунська назва Pravilniceasca Condică, під якою акт закріпився в історико-правовій літературі, є традиційною назвою збірника.

28 жовтня 1780 року Іпсіланті розпорядився надіслати примірники нового зводу повітовим урядовцям. Під час розгляду справ судді мали користуватися ним як нормативним орієнтиром і відповідно до його положень ухвалювати рішення.

Зміст Кодекс не був цивільним чи кримінальним кодексом у сучасному вузькому значенні. Він поєднував норми різних галузей права. «Юридична енциклопедія» визначає його як кодифіковану збірку норм матеріального, процесуального та судового права Волощини.

Найбільший масив положень стосувався організації судів і порядку розгляду справ. Збірник визначав повноваження судових установ і суддів, порядок винесення рішень, використання свідчень і присяги, подання скарг та апеляцій, представництва сторін у суді.

До кодексу входили також норми щодо: власності та відчуження майна; спадкування та посагу; правочинів із нерухомістю; межування земель; взаємин землевласників і селян; адміністративного управління; окремих правопорушень і покарань.

Джерела права При укладенні зводу використовувалися як місцеві правові звичаї Волощини, так і писане візантійське право, передусім . Дослідники також відзначають вплив попередньої судової практики та тогочасної юридичної доктрини.

Поєднання писаного права зі звичаєвими нормами було одним із характерних принципів кодифікації. У самому законодавстві Іпсіланті робилася спроба усунути випадки, коли місцевий звичай суперечив писаному праву або коли різні суди вирішували подібні справи неоднаково.

Судова реформа Кодекс був частиною ширшої реформи судової системи Іпсіланті. Ще до його введення господар упорядковував центральні та місцеві судові установи, встановлював правила ведення судових книг і фіксації рішень та намагався розмежувати адміністративні й судові функції.

Укладання єдиного зводу мало обмежити різницю в судовій практиці й надати суддям загальні правила для вирішення справ. У румунській історико-правовій науці Кодекс Іпсіланті розглядають як помітний крок у напрямку модернізації судової організації Волощини.

Кримінально-правові норми Окремі положення кодексу торкалися обставин, які впливали на кримінальну відповідальність. У дослідженні історії психіатричного законодавства, оприлюдненому українською службою Radio România International, Кодекс Іпсіланті названо одним із етапів розвитку норм щодо відповідальності осіб із психічними розладами.

Такі положення продовжували традицію раніших молдавських і волоських правових збірників XVII століття, в яких психічний стан особи міг враховуватися при визначенні покарання. У XVIII столітті відповідні норми були включені й до кодифікації Іпсіланті.

Чинність і подальший вплив Кодекс застосовувався і після завершення першого правління Олександра Іпсіланті. 1782 року новий господар Волощини Ніколае Караджа підтвердив чинність установленого Іпсіланті порядку.

Основна частина його норм залишалася чинною до запровадження 1818 року нового законодавчого зводу — Legiuirea Caragea. Останній не містив формальної загальної норми про скасування Кодексу Іпсіланті, однак суперечні йому норми старого кодексу втратили силу. Частину положень Кодексу Іпсіланті використали при підготовці нового зводу.

Окремі цивільно-правові відносини, що виникли під час дії Кодексу Іпсіланті, надалі могли розглядатися відповідно до його норм. Остаточно попереднє цивільне законодавство Волощини було скасовано після введення румунського Цивільного кодексу в 1865 році.

Таким чином, Кодекс Іпсіланті становить проміжний етап між традиційними збірниками візантійсько-звичаєвого права Дунайських князівств і кодифікованим законодавством XIX століття.

Примітки

Література

Pravilniceasca condică, 1780. București: Editura Academiei Republicii Populare Romîne, 1957.

Посилання Іпсіланті кодекс // Pravilniceasca condică, 1780