Історія Близького Сходу — взаємопов'язана історія суміжних регіонів Месопотамії, Малої Азії, Палестини, Єгипту та Ірану, а також теренів, що потрапляли до сфери їх впливуДревняя история Ближнего Востока — даты, события, хронология (Таблица) .

Доісторичність охоплює як доісторичний Єгипет, так і доісторичний Левант в період від появи предків сучасної людини до появи перших цивілізацій.

Палеоліт Нижній палеоліт представлений ашьольською культурою ().

В середньому палеоліті (120 тис. — 40 тис. років до н. е.) Близький Схід населяли неандертальці, носії мустьєрської культури (Кебара, Шанідар, Табун). Однак в Північній Африці селилися люди сучасного виду (Атерійська і Хормуська культури), які використовували лук і стріли з кам'яними наконечниками.

У верхньому палеоліті на Близькому Сході повсюдно з'являються люди сучасного виду. Вони представлені Кебарською культурою (18 — 10 тис. років до н. е.).

Мезоліт В епоху мезоліту за рахунок припливу населення з Північної Африки () сформувалася Натуфійська культура (13-10 тис. до н.е). Натуфійці жили в землянках з очеретяними дахами, їм вдалося одомашнити собаку. Основним об'єктом їх промислу були газелі. На північний схід від натуфійської культури розташовувалася Зарзійська культура.

Неоліт У Палестині мезолітична культура еволюціонувала в Докерамічний неоліт A, що змінила землеробська Тахунійська культура (8-5 тис. до н. е.), представники якої одомашнили цапів. Потім там поширилася пов'язана з Кавказом Ярмуцька культура, носії якої могли виготовляти складні керамічні вироби. Нащадки Тахунійської культури повернулися в Африку, де утворили протоєгипетську тасійську культуру. став безпосереднім попередником цивілізації Ханаану.

В рамках на Землі з'явилися перші міста: Єрихон, , Невали-Чорі та (9 тис. до н. е.), Айн-Гхасал і Чатал-Гьоюк (8 тис. до н. е.). Звідси неоліт поширився на Європу ()

Стародавність

Давній Близький Схід вважається колискою цивілізації. Саме тут стали вперше практикувати цілорічне інтенсивне землеробство, тут вперше в світі виникли писемність, гончарний круг, а потім колесо і млинове жорно, створена уперше держава, законодавство, а потім і перша імперія. Тут вперше оформилися соціальне розшарування, рабовласництво й організована військова справа, тут закладено підвалини таких дисциплін, як астрономія та математика.

Стародавня Месопотамія

Стародавня Месопотамія — одна з великих цивілізацій Стародавнього світу, що існувала на Близькому Сході, в долині річок Тигр і Євфрат. Умовні хронологічні рамки — від середини IV тис до н. е. (епоха Урука) по 12 жовтня 539 р. до н. е. («Падіння Вавилона»). У різний час тут розташовувалися царства Шумеру, Аккаду, Вавилонії й Ассирії.

Шумер і Аккад Від IV тис. до н. е. і до XIII ст. н. е. в Межиріччі знаходилися найбільші міста і міські агломерації. У Стародавньому світі Вавилон був синонімом світового міста, а в Середньовіччі — Багдад. Месопотамія процвітала при ассирійському й вавилонському володарюванні, потім і при арабському пануванні. З часів появи шумерів і до падіння Нововавилонського царства на території месопотамської низовини проживало 10 % населення всієї планети Земля.

Урук став першим містом Південної Месопотамії. Навколо була зведена стіна — що свідчило про те, що Урук став містом, а не просто поселенням. У цьому місті жило до 6 тисяч мешканців, які були представниками 3-4 народів, котрі розмовляли різними мовами. Місто стало храмовим і військовим центром Південної Месопотамії.

У XXVIII-XXVII століттях до н. е. (при напівлегендарних правителях Енмеркарі, Лугальбанді, Гільгамеша, про яких збереглися епічні сказання) під гегемонією Урука були об'єднані міста-держави Південного Дворіччя (I династія Урука). У XXIV столітті до н. е. при Лугальзагесі Урук був столицею Шумера. Після завоювання Саргоном Давнім (XXIV століття до н. е.) Урук увійшов до складу його держави. В кінці XXII століття до н. е. цар Урука Утухенгаль створив в Дворіччі об'єднане «царство Шумера й Аккада», після його смерті влада перейшла до Ур-Наму — засновника III династії Ура.

Елам Древній Елам розташовувався на схід від Шумеру й Аккаду, на крайньому заході та південному заході сучасного Ірану, від низин Хузестана і остану (провінції) м. Ілам. У давній еламський період (близько 3200 р. до н. е.) він складався з ряду царств на Іранському плато з центром в м. Аншані.

Протоеламська цивілізація існувала в період 3200 — 2700 рр. до н. е., коли Сузи, пізніше — столиця Еламу, стала набувати вплив над культурами Іранського нагір'я. Ця цивілізація вважається найдавнішою в Ірані, що існувала одночасно з сусідньою шумерською. Протоеламська писемність, поки не дешифрована, використовувалася короткий час, поки не була замінена новою писемністю — еламський клинопис.

Починаючи з середини 2 тис. до н. е. центром Еламу стали Сузи в низині Хузестан.

Елам був поглинений Ассирійською імперією в 8-7 ст. до н. е., проте Еламська цивілізація зберігалася до 539 р. до н. е., коли її остаточно асимілювали перси.

Амореї

Зайняли в кінці III тис. до н. е. територію Межиріччя племена амореїв протягом XX в. до н. е. стали утворювати незалежні царства. У 1895 р. до н. е. аморейським вождем Суму-абумом було створено одне з таких царств з центром у Вавилоні. Під час активних воєн між державами Месопотамії до 1800 р. до н. е. Вавилон став центром півдня країни, підконтрольного царству Ларса. Смерть царя Шамші-Адада I, який правив величезною державою, що включала в себе Верхню Месопотамію, дозволила вавилонському царю Хамурапі почати приєднання розрізнених царств. За 1764—1756 рр. до н. е. були завойовані Елам, Марі, Ашшур, Ешнунна, Сузіана — утворилася єдина загальномесопотамська держава, найзнаменитішим пам'ятником якої стали «Закони Хаммурапі».

Стародавній Єгипет

Стародавній Єгипет (від й ), самоназва Та-Кемет, Та-мері, Та-уі та ін. (трансліт. єгип. tA-kmt, tA-mrj, tA-wy), Ке́мі (копт. Kὴμε) — назва історичного регіону й культури значущої цивілізації Стародавнього світу, що існувала на північному сході Африки вздовж нижньої течії річки Ніл. Історія Стародавнього Єгипту становить близько 40 століть і поділяється дослідниками на додинастичний період (відноситься до фіналу доісторичного періоду), династичний період (основний етап існування єгипетської цивілізації протягом близько 27 століть), період еллінізму (синтез з греко-македонською культурою під владою династії Птолемеїв) та римський період (у складі давньоримської держави, як одна з найважливіших провінцій Римської імперії).

Фінікія

Фінікія (від , фойнікес, буквально «країна пурпуру») — стародавня держава, яка перебувала на східному узбережжі Середземного моря з центром в сучасному Лівані. Крайньою північною точкою Фінікії було гирло річки Оронт, а південній — гора Кармель. На півдні Фінікія межувала з Ізраїльським царством, а на Сході та Півночі — з Сирією. За Геродотом, Фінікія тягнулася від Посідія до Ізраїльського царства. При Селевкідах її вважали «від Орфосіі (гирло Нар-Беріда) до гирла Нар-Зерка». З більш пізніх географів одні (наприклад, Страбон) вважали Фінікією весь берег до м. Пелусія, інші південний кордон її поміщають коло Кесарії й Кармелю. Лише пізніше римський провінційний поділ розповсюдив назву Фінікії на прилеглі до смуги внутрішні області до м. Дамаска, а згодом стали розрізняти Фінікію Приморську від Фінікії Ліванської. При Юстиніані навіть Пальміра була включена до складу останньої.

Жителі країни, фінікійці, створили потужну цивілізацію з розвиненими ремеслами, морською торгівлею й багатою культурою. Фінікійська писемність стала однією з перших зафіксованих в історії систем фонетичного письма. Найвищий розквіт фінікійської цивілізації припадає на 1200—800 роки до нашої ери.

Ассирійська імперія

Асси́рія — (аккадський: , , , , ассирійський діалект: Atur) — стародавня держава в Північній Месопотамії (на території сучасного Іраку). Ассирійська імперія проіснувала майже дві тисячі років, починаючи з XXIV століття до н. е. і до її знищення в VII столітті до н. е. (близько 609 до н. е.) Мідією і Вавилонією.

Створена ассирійцями держава зі столицею в місті Ніневія (передмістя нинішнього міста Мосул) існувало з початку II тисячоліття до. н. е. приблизно до 612 р. до н. е., коли Ніневія була загарбана й зруйнована об'єднаними військами Мідії та Вавилонії. Великими містами стали після цього Ашур, Калах і Дур-Шарукін («Палац Саргона»). Царі Ассирії зосередили в своїх руках майже всю повноту влади — вони одночасно обіймали посаду верховного жерця, і військового вождя, а деякий час навіть — скарбника. Царськими радниками були привілейовані воєначальники (керуючі провінціями, обов'язково служили в армії й платили цареві данину). Землеробством займалися раби і залежні працівники.

Ассирія досягла вершини могутності під час правління династії Саргонідів (кінець VIII—VII століття до н. е.). Саргон II, засновник нової династії, захопив Ізраїльське царство та переселив його жителів, зруйнував хетські фортеці й посунув кордони царства до Єгипту. Його син Сінахеріба увійшов в історію з тим, що після повстання у Вавилоні (689 р. до н. е.) це місто «зрівняв із землею». Своєю столицею він обрав Ніневію, відбудувавши її з найбільшою пишнотою.

Нова Вавилонська імперія

Нововавилонське царство або «Друге Вавилонське царство» — історичне держава в Месопотамії, що існувало в період з 626 до 539 рр. до н. е..

До 626 р. до н. е. Вавилон знаходився під владою північного сусіда Ассирії. Однак ассирійський намісник Набопаласар, з халдейського племені, вирішив відокремитися від Ассирії та стати самостійним правителем. Спочатку лише північна частина Вавилонії була ним підкорена. Тільки до 615 до н. е. вдалося завоювати більшість всіх вавилонських земель, у тому числі великі міста Урук і Ніпур. Набопаласар сприяв падінню Ассирії та поділу ассирійської території разом з мідійським правителем КіаксаромДандамаев М. А., «Политическая история нововавилонского периода» // История Древнего мира. — : Наука, 1989. — Кн. 2. — С. 115—117.. При наступному нововавилонському царі Навуходоносорі II велися успішні війни з Єгиптом (велика частина Сирії й Палестини, а також вся Фінікія були загарбані). Під час його правління Юдея стала провінцією нововавилонської держави. Два рази в 597 і 586 рр. до н. е. доводилося підкорювати юдейську територію (в останній раз був зруйнований Єрусалим)Авдиев В. И., «История Древнего Востока». — : Высшая школа, 1970. — С. 428—430..

Після Навуходоносора деякий час відбувалися палацові перевороти, в результаті яких до влади прийшов Набонід. На початку правління Набоніда підноситься й стає сильною Ахеменідська імперія. Вавилонський цар намагався вести війни з Киром II разом з Лідією та Єгиптом. У 539 р. до н. е. Вавилон був загарбаний персами й увійшов в імперію Ахеменідів. Падіння Нововавилонської держави сприяло незадоволене населення Вавилонії, зокрема, підкорені юдеї. З цього часу Вавилон припинив своє існування як державаСтруве В. В., «История Древнего Востока». — : Госполитиздат, 1941. — С. 351—352.Авдиев В. И., «История Древнего Востока». — : Высшая школа, 1970. — С. 432—433..

Антична доба

Перська імперія Держава Ахеменідів () — стародавня держава, що існувала в VI—IV століттях до н. е. на території Азії, створена перською династією Ахеменідів. До кінця VI століття до н. е. кордони Ахеменідської держави простягалися на сході від річки Інд до Егейського моря на заході, від першого порога р. Нілу на півдні до Закавказзя на півночі.