Староса́мбірський райо́н — колишній район України на південному заході Львівської області. Ввійшов у склад об'єднаного Самбірського району, після реформи. Районний та адміністративний центр , було — місто районного значення Старий Самбір. Район розташований у передгір'ях Українських Карпат (переважно Верхньодністровські Бескиди); його південна частина лежить у гірській місцевості, північна — у рівнинній. Найбільші річки району: Дністер, Стривігор. Населення становить 77 600 осіб (на 1 грудня 2018). Площа району — 1245 км². Утворено 1940 року в складі тодішньої Дрогобицької області.
Географія
Географічне розташування Старосамбірський район розташований у південно-західній частині Львівської області. В сучасних межах район займає загальну площу 1245,17 км², в тому числі гірська частина району — 965 км². За розмірами район займає 5-е місце в області. З півночі на південь район простягнувся на 52 км, а з заходу на схід — на 28 км. Його сусідами є: на півночі — Мостиський район, на сході — Самбірський та Дрогобицький район, а на півдні — Турківський район. На заході його межі збігаються з державним кордоном України з Республікою Польща. Протяжність державного кордону у Старосамбірському районі становить 70 км.
Географічне розташування Старосамбірського району визначається такими координатами: крайня західна точка — село Мігово (22° 43’ східної довготи і 49° 31’ північної широти), крайня східна точка — село Кобло, крайня північна точка — село Дроздовичі, крайня південна — село Волосянка.
Старосамбірський район займає надзвичайно вигідне геополітичне становище, чому сприяє його прикордонне розташування, близькість до центральноєвропейських держав, в першу чергу Чехії та Австрії. Цьому слугує і розміщення на території району двох пунктів пропуску через державний кордон, одного залізничного (Хирів — Кросцєнко), а одного автомобільного (Смільниця — Кросцєнко). Іншою перевагою розташування Старосамбірського району є те, що його територію можна вважати «воротами Українських Карпат». Саме з південної частини Старосамбірського району географічно розпочинаються Карпати — Верхньодністровські Бескиди.
Рельєф і ландшафти
Природні умови Старосамбірського району різноманітні. Територія району охоплює низькогір'я Зовнішніх Карпат і Сансько-Дністровське водорозділове підвищення та знаходиться в басейнах Чорного і Балтійського морів. Вона розташована в межах двох фізико-географічних зон: Прикарпаття і Українських Карпат.
Поверхня зони Прикарпаття — це хвиляста рівнина, порізана ярами і річковими долинами. Південна частина району лежить в Карпатських горах, які в цій частині мають назву Бескиди. Вони сформовані з флішу, пісковиків, сланців, різних гірських порід. Тверді породи, які менше піддаються руйнуванню, утворюють тут підвищені гострі форми рельєфу, а менш стійкі породи, що швидко руйнуються, утворюють м'які, округлі форми рельєфу, внаслідок чого в горах району є багато вершин і западин.
Північна частина району лежить в межах Дністро-Санської низовини, яка переходить в Прикарпатське передгір'я. Центральна та південна частини — у Верхньодністровських Бескидах.
Гірський рельєф характеризується круглими формами Карпатських хребтів, вершини яких досягають 800 і більше метрів над рівнем моря. Найвища вершина Старосамбірщини — гора Магура Ломнянська, що знаходиться в її південно-західній частині, поблизу села Грозьово, і здіймається на 1022 м над рівнем моря.
Ландшафтне районування: Рівні днища річкових долин, складені супісками і суглинками з лучно-болотною рослинністю на лучних і болотних ґрунтах та торфовищах (переважно меліоровані, зайняті пасовищами і сінокосами). Ступінчасті терасовані днища річкових долин, складені валунами, галечником, супіщаним і піщаним алювієм зі смереково-буково-вільховими лісами, лучною і чагарниковою рослинністю на дернових нерозвинених і лучних ґрунтах. Плоско-хвилясті водно-льодовикові рівнини, суттєво перероблені еоловими процесами, складені супісками і пісками з дубово-сосновими і сосновими лісами на дерново-підзолистих ґрунтах. Хвилясті денудаційні рівнини на відкладах крейди, місцями перетворені еоловими процесами, складені щебенем мергелю з фрагментами дубово-соснових лісів на чорноземах карбонатних й дернових карбонатних ґрунтах (зайняті переважно орними землями). Рівні, місцями заболочені, поверхні низьких (першої, другої і третьої) терас, складені галечниково-супіщано-суглинистим алювієм і лесоподібними суглинками з дубово-буковими і грабово-дубовими лісами та луками на дерново-підзолистих глейових, дернових, лучних і болотних ґрунтах (зайняті переважно орними землями). Слабопокаті (похилі) поверхні середніх (четвертої і п'ятої) терас, складені галечниковим алювієм, що перекритий лесоподібними суглинками з буково-дубовими лісами на дерново-підзолистих глейових ґрунтах (зайняті переважно орними землями). Слабохвилясті поверхні високих терас, складені галечниковим алювієм, що фрагментарно перекритий лесоподібними суглинками з ялицево-буково-дубовими лісами на дерново-підзолистих глейових і буроземно-підзолистих ґрунтах. Пологосхиле ерозійно-денудаційне лісисте й вторинно-лучне низькогір'я складене флішовидною пісковиково-глинистою масою та аргілітами і алевролітами з прошарками пісковиків Бориславсько-Покутської зони з буковими, смереково-буковими і буково-ялицево-смерековими лісами на бурих гірсько-лісових потужних слабоскелетних ґрунтах. Крутосхиле ерозійно-денудаційне лісисте низькогір'я, складене пісковиками і груборитмічним пісковиково-глинистим флішем Скибової зони з буковими, смереково-ялицево-буковими і буково-ялицево-смерековими лісами на бурих гірсько-лісових середньопотужних середньо скелетних ґрунтах. Крутосхиле ерозійно-денудаційне лісисте середньогір'я, складене масивними пісковиками і піщано-глинисто-мергельним флішем Бориславсько-Покутської, Скибової і Кросненської зони з буковими, смереково-ялицево-буковими і буково-ялицево-смерековими лісами на бурих гірсько-лісових середньопотужних середньо-скелетних ґрунтах. Крутосхиле ерозійно-денудаційне моноклінальне лісисте середньогір'я, складене масивними пісковиками і пісковиковим флішем Скибової і Кросненської зони зі смереково-ялицево-буковими і буково-ялицево-смерековими лісами на бурих гірсько-лісових слабопотужнихсильноскелетних ґрунтах.
Надра Надра району багаті на різноманітні корисні копалини. Переважають серед них поклади кухонної солі. Є тут будівельні та вогнетривкі глини, щебінь та нафта. Особливим багатством району є великі запаси лікувальних мінеральних вод, які зовсім не використовуються.
З розвіданих запасів корисних копалин є Страшевицьке і Старосолянське нафтові родовища, на яких проводиться промислове добування, біля с. Солянуватка і смт. Стара Сіль є поклади кухонної солі (на даний час не розробляються).
Водні ресурси Територія району вкрита густою сіткою річок, що належать до басейнів Чорного та Балтійського морів Загальна протяжність річок і струмків становить 610 км, в середньому на 1 км² площі припадає 0,49 км річок. У районі є 11 малих річок басейну р. Дністер, 5 малих річок басейну р. Вісла та 57 водоймищ. Всього під водою обліковано 1736 га, в тому числі під річками і струмками — 1412 га, каналами і канавами — 137 га і під водоймищами — 187 га.
Під час весняних повеней збільшення в напору і припливу 10-15 раз; під час літніх паводків — в 30-40 раз. Розподіл стоку протягом року нерівномірний і залежить від розподілу опадів у басейнах річок, температури повітря, а також діяльності людей. Більша частина річного стоку (60-70 %) припадає на літньо-осінній період (травень-листопад), а 40-30 % — на зиму і весну. Проте, як у багатоводні, так і в маловодні роки є відхилення від типового розподілу стоку. У деяких річках стік у кожному сезоні становить менше 50 %.
Найбільші витрати води залежать головним чином від запасів води в снігу, тривалості сніготанення, кількості опадів, стану ґрунту і характерні для річок північної частини району в квітні, а для гірських приток Дністра в липні-серпні, що зумовлено літніми дощами. Найменші витрати води спостерігаються у зимовий період (0,2-0,3 м куб/с). Живляться річки талими сніговими, дощовими та підземними водами, значення кожного з цих трьох джерел живлення є різним на окремих територіях, але питома вага кожного з них не перевищує 50 %.
Річки рівнинного типу мають переважно дощове живлення, яке становить 50 % загальної кількості, 37 % припадає на снігове і 13 % — на підземне. Для гірських річок снігове живлення є переважним і становить 50 %, дощове — 44 % і тільки 6 %) припадає на підземне.
На всіх річках спостерігається три підняття рівнів води: весняна повінь, внаслідок танення снігу (березень-квітень); літні паводки від випадання тривалих і сильних дощів (червень-серпень); зимові підняття рівня води внаслідок тривалих і інтенсивних відлиг (грудень-лютий).
Льодовий покрив річок області нестійкий, а в окремі роки вони зовсім не замерзають, що зумовлено нестійким термічним режимом у зимовий період. Процес льодоутворення починається у кінці листопада—на початку грудня, а льодовий покрив установлюється в другій половині грудня—на початку січня. Бувають зими, коли річки по декілька разів то замерзають, то скресають, що спричинюється тривалими відлигами. Тривалість льодоставу на річках рівнинного типу 2-2,5, на гірських — 3-3,5 місяці. Весняне підняття рівнів води починається ще під час льодоставу за 10-15 днів до скресання і поступово збільшується до моменту скресання. Річки скресають приблизно в кінці лютого — на початку березня.
Весняний льодохід триває 2-5 днів. Найшвидше скресають малі річки. Після цього підняття рівня води відбувається дуже інтенсивно і може досягати 3-5 м за добу. У другій декаді березня річки повністю звільнюються від льоду. Рівень води починає підвищуватись з початку березня і майже кожен день спостерігається весняний розлив річок, величина якого залежить від висоти берегів, ширини заплави. Рівнинні річки розливаються від 0,5 до 2-3 км, а глибина затоплення дорівнює 0,5-1,5 м. Висота рівня води під час весняного підняття досягає 5 м на гірських і особливо передгірських річках. Літні паводки інколи за величиною більші від весняної повені. Найбільше їх у Карпатах, де в середньому за рік спостерігається 10-15 паводків. Середня тривалість паводкового режиму 12 днів. Висота літніх паводків над умовним рівнем коливається від 0,5 до 1,5 м, а в окремі роки досягає 2-3 і навіть 5 м. На деяких річках, інколи спостерігаються катастрофічні. Швидкість течії річок неоднакова. Найбільша спостерігається у гірській частині області, у Карпатах, і становить 1,2 м/с, а на порогах 2,5 м/с; найменша — на рівнинних річках (0,5-0,6 м/с).
Середня річна каламутність річок області коливається у межах 20-700 г/м куб. Найбільших значень вона досягає під час паводків, особливо в Карпатах, де становить 1300—1800 г/м куб і більше.
Гірська частина, на південний захід від автодороги Старий Самбір — Хирів — визнана санітарно-курортною, тут знаходиться 16 джерел мінеральних вод типу «Нафтуся», чотири з них визнані гідрологічними пам'ятками природи, по двох родовищах є лабораторні дослідження і висновок про їх лікувальну придатність. Річки: Стривігор, Рудавка.
Клімат Старосамбірський район розташований у смузі атлантико-континентальним кліматом, для якого характерні низький тиск, велика вологість повітря та прохолодне літо. Така «перехідна» характеристика клімату зумовлена географічним розташуванням території в на «перехресті» шляхів міграції повітряних мас, а також специфічними рисами її поверхні (наявність заболочених рівнин, піщаних територій, височин та гір).
Географічна широта району забезпечує можливість падіння сонячних променів на горизонтальну поверхню, в середньому, під кутом 41°, що можна спостерігати в обідню пору під час весняного та осіннього рівнодення. Максимальний кут падіння сонячних променів досягається в час літнього сонцестояння (62°), а мінімальний — в час зимового сонцестояння (17°).