— ранобе , написане ним до заснування компанії Type-Moon у 1998 році та опубліковане на особистій сторінці сайту аматорських робіт «такебокі». У 2001 році роботу випущено як додзінсі, створене у двох томах з ілюстраціями Такеучі Такаші, цього разу в рамках продукції Type-Moon. У 2004 році відбулося професійне перевидання компанією Kodansha. Роман розповідає про розслідування серії містичних подій, які відбуваються в японському місті Міфуне, працівниками магічної фірми Garan no Dou.
У 2002 році компанією звукозапису Magic Cage випущена однойменна радіопостановка. З 2007 до 2009 року студією ufotable видавалася в прокат серія із семи анімаційних фільмів, продюсерами яких стали та . Музикальний супровід фільмів виконаний Каджіурою Юкі, яка сформувала для виконання ендінгу аніме музикальний гурт Kalafina.
У 2008 і 2013 роках Насу Кіноко як матеріали для промоакцій екранізації роману були видані дві додаткові глави, перша з яких отримала у 2013 році власну екранізацію студією ufotable. Крім того, у 2013 році з 6 липня до 28 вересня на різних телеканалах Японії була продемонстрована телевізійна версія основної серії фільмів, яка склала аніме-серіал з 13 серій.
Сюжет Події роману розгортаються в 1998 році в японському місті . Після двох років перебування в комі, яка стала наслідком дорожньо-транспортної пригоди, молода дівчина Рьоґі Шікі приходить до тями, і дізнається, що володіє здібністю — здатністю бачити «смерть» будь-якої істоти у формі ліній та крапок. Будь-який розріз, здійснений по таких лініях, призводить до безповоротного знищення сутності предмета. Після опанування своєї здібності Шікі влаштовується на работу у фірму Garan no Dou, де займається розслідуванням різних містичних подій, які відбуваються в Міфуне, і намагається знайти сенс власного існування.
Робота побудована з окремих глав, кожна з яких містить власну сюжетну лінію і різних антагоністів. Під час розслідування виявляється, що за кожним з противників Шікі стояв маг , який підштовхнув цих людей на здійснення злочинів. Головною метою Арая Сорена було досягнення — сили, яка є центром усіх змін світу і яка є безмежним джерелом магічної енергії, який здатний виконати будь-яке бажання мага. Задля цього Арая побудував у Міфуне експериментальний житловий комплекс, населив його піддослідними людьми, після чого вбив і підмінив їх копіями із запрограмованим розумом. Одній з таких копій — юнаку — була навіяна вказівка вбити власних батьків, після чого той був відпущений за межі комплексу. Стурбований відсутністю реакції поліції на начебто здійснений ним злочин Томое несвідомо залучає до розслідування його справи Рьоґі Шікі, яка після вивчення комплексу стикається з Арая і дізнається, що її здібність містичних очей є останньою ціллю мага, оскільки вони є одним з проявів Вихору Джерела в реальному світі. У процесі битви з працівниками фірми Garan no Dou Сорен Арая зазнає поразки, що, втім, не зупиняє серію злочинів у місті. Останнім противником Шікі стає її палкий прихильник — , який через відмову Шікі став з допомогою Арая Сорена серійним вбивцею і поступово почав сходити з розуму.
Головні герої — головна героїня, яка відчуває підсвідоме бажання вбивства. Єдиною близькою для Шікі людиною є її колишній однокласник Кокуто Мікія. У шкільні роки всередині Шікі існувало дві різні особистості — жіноча і чоловіча , які перебула у внутрішньому конфлікті, що стало причиною постійного придушення чоловічої внутрішньої особистості, яка, як вважала Шікі, «не знала нічого крім вбивства». За два роки до початку основних подій Шікі потрапила в аварію, коли намагалася покінчити з життям після нападу на Кокуто Мікію, і втратила чоловічу частину особистості. У сутичці з Сірадзуне Ліо вперше усвідомлено і безпосередньо здійснює вбивство противника, чого раніше уникала через вплив Мікії.
Сейю: (фільм), (радіопостановка).
— друг Шікі, закоханий у неї зі старшої школи. Під час перебування Шікі у комі доглядав за нею впродовж двох років. Влаштувався працівником у фірму Аодзакі Токо, де займався аналітичною обробкою інформації. Протидіяв внутрішнім пориванням Шікі до вбивства. Після закінчення подій роману одружився з Шікі.
Сейю: (фільм), (радіопостановка).
— маг, спеціалізується на створенні маріонеток. Навчався в магічній академії при в Лондоні разом з Арая Сореном. Голова фірми . Відразу після виходу Шікі з коми допомагала їй навчитися контролювати містичні очі.
Сейю: (фільм), (радіопостановка).
— молодша сестра Мікії. Попри кровну спорідненість, з дитинства закохана в Мікію і ревнує його до Шікі. Навчається магії у Аодзакі Токо, а загальну освіту здобуває в . Мешкає в гуртожитку академії в одній кімнаті з віщункою майбутнього . Володіє здатністю викликати за допомогою магії займання.
Сейю: Аюмі Фуджімура (фільм), (радіопостановка).
Історія створення У середині 1990-х років майбутній засновник і головний сценарист компанії Type-Moon був офісним працівником, чиїм хобі було написання оповідань і сценаріїв ігор у жанрі фентезі. Вже у віці до двадцяти років Насу відправляв свої роботи в різні видавництва, але завжди отримував відмову, через що надалі вирішив писати винятково задля власного задоволення і відчував невпевненість у якості власної творчості. У 1996 році він написав текст , де вперше згадав основи магічного світу, який надалі став базисом для його наступних робіт: Kara no Kyōkai, Tsukihime та Fate/stay night. Одним з небагатьох людей, який був знайомий з текстами Насу, був його близький друг, тоді працівник компанії Compile і манґака-початківець, Такеучі Такаші, який у всьому підтримував його і радив продовжувати спроби створення нових робіт. Як пізніше зазначав Насу, через ставлення свого друга йому самому довелося «повірити в людину, в яку вірив Такеучі».
У 1998 році у віці двадцяти п'яти років Насу усвідомив, що хоче написати роман, на основі свого життєвого і письменницького досвіду, де він міг би об'єднати ідеї своїх попередніх робіт з космогенезом китайської філософії. Тоді автор, за його словами, відчував відторгнення стосовно соціуму і наявної індустрії розваг, що стало додатковою мотивацією для створення твору. Почавши роботу над твором, Насу вибрав у ролі основної теми сюжету історію людини, яка відчуває внутрішню порожнечу, що було відображенням його власного тогочасного «я». Після цього він розбив цю концепцію на п'ять окремих аспектів, кожний з яких став центральною частиною однієї з п'яти глав майбутнього роману. Структура твору виконана не у хронологічному порядку для того, щоб читач тексту міг робити припущення щодо сенсу окремих побачених елементів фабули і символів, повне значення яких можна було усвідомити лише у фіналі роману. Сам же фінал був придуманий ще на початковому етапі роботи, оскільки Насу вважав, що за нього не варто братися без належного завершення сюжету. В уявленні автора образ Кокуто Мікії є відображенням його власних ідеалів, цінностей і уявлень про життя, проте Насу з жалем відзначав, що не може жити подібно до власного героя.
Під час написання роману Насу був зосереджений здебільшого на смисловому наповненні тексту і приділяв його стилістичним та художнім аспектам істотно менше уваги. Початково він планував створити п'яту главу, яка містила б кульмінацію з головним антагоністом усього твору — Арая Сореном, найкоротшою серед усіх глав, оскільки не хотів надмірно описувати сцену фінального поєдинку. Втім, саме ця глава зрештою стала найдовшою у всьому романі, оскільки Насу вирішив додати численні діалоги, які сприяли, на його думку, додатковому розкриттю образу Арая Сорена.
Видання У жовтні 1998 року п'ять глав роману, який отримав назву Kara no Kyōkai, були завершені та опубліковані у вільному доступі на особистій сторінці Насу на сайті доджінші-робіт. Згодом після цього автор вирішив оформити фінал сюжетної лінії Рьоґі Шікі та Кокуто Мікії і створив дві додаткові глави, які були опубліковані на цьому ж сайті у 1999 році. Насу і Такеучі, які до того часу сформували доджін-товариство Type-Moon, вирішили представити дві фінальні глави роману на 56-му ярмарку Комікет тиражем з 500 екземплярів. Для оформлення тому в стандартах ранобе-видань Насу вичитав текст і скоротив його окремі частини, щоб вкластися у 200 сторінок паперового формату B5, а опісля щодня по одній годині впродовж двох тижнів копіював манускрипт у найближчому магазині. Втім, на самому Комікеті Kara no Kyōkai, як і інша продукція Type-Moon, не зацікавив відвідувачів.
На тлі успіху нового продукту Type-Moon — візуального роману Tsukihime — у 2001 році перші чотири глави Kara no Kyokai стали бонусом для Tsukihime Plus-Disc, а у грудні того ж року вони були видані у двох томах як доджінші, завдяки чому стали відомі широкому загалу. 8 червня 2004 року відбулося комерційне видання роману від Kodansha, причому усі 5000 копій обмеженої серії були продані в перший день продажів, а загальна кількість проданих екземплярів роману перевищила 500 тисяч копій . У 2007 році до виходу фільму відбулося перевидання ранобе в тритомному форматі . У 2018 році до двадцятиліття роману організований новий обмежений тираж, до складу якого були додані додаткові глави, які раніше не публікувалися з основною серією.
У 2009 році компанія Del Rey Manga анонсувала публікацію роману англійською мовою, проте у 2010 році видавництво припинило своє існування, так і не розпочавши випуск. У 2017—2018 роках видавництвом Kotori здійснене видання Kara no Kyokai польською мовою .
З 15 вересня 2010 року в онлайн-журналі Saizensen почалося видання манґа-адаптації роману у форматі вебкоміксу, який отримав назву Kara no Kyōkai the Garden of sinners, від манґаки Суфіа Тенку за редакцією Насу і Такеуті. З 2011 року манґа почала видаватися друком у журналі Hoshizawa COMICS.
Анімаційні фільми
Концепція та створення Ідея створення екранізації ранобе належала продюсеру компанії Aniplex , який спочатку мав намір зайнятися випуском серіалу за візуальною новелою Tsukihime, але у 2003 році його випередила студія J.C.Staff, яка створила Shingetsutan Tsukihime. У 2005 році Івакамі вирішив спробувати зробити аніме-адаптацію Kara no Kyōkai. На роль виконавця ним була вибрана невелика студія ufotable, оскільки Івакамі зацікавила остання їхня робота — , тому продюсер зв'язався з головою студії . Зі свого боку Кондо дав згоду на подібний проект, проте не був впевнений, чи отримають вони дозвіл на екранізацію від Type-Moon, і попросив Івакамі знайти альтернативний варіант на випадок відмови. Після розроблення концепту Івакамі звернувся з пропозицією до продюсера видавництва Kodansha .
Як згадував , до нього тоді вже зверталися різні студії із запитами щодо адаптації ранобе, але він відхиляв усі пропозиції, оскільки, на його думку, глядач не зміг би сприйняти авторський задум оригінального твору у межах жорсткого формату телесеріалу. У 2006 році Ота Кацуші передав сценаристу Type-Moon ідею Івакамі про створення екранізації у вигляді серії фільмів за окремими главами роману. Після розмірковувань Насу дійшов висновку, що вже сам факт відвідування майбутнім глядачем кінотеатру збільшував його концентрацію під час перегляду, що могло посприяти кращому засвоєнню деталей сюжету, і тому дав свою згоду на початок робіт.