Окня́нський райо́н (у 1923—2016 роках — Красноокнянський район) колишня територіально-адміністративна одиниця на північному заході Одеської області. Районний центр: Окни.
Ліквідований з 17 липня 2020 року відповідно до постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-IX.
Загальні відомості Район займав територію площею 1,01 тис. км² (101287 га).
Район межував на півдні і заході з республікою Молдова, на півночі — з Подільським, на сході — з Ананьївським і Захарівським районами Одеської області.
Адміністративним, господарським і культурним центром району було селище міського типу Окни (у 1918—2016 роках — Красні Окни; молд. Ocna — «джерела»), розташоване за 200 км від обласного центру — м. Одеса на річці Ягорлик.
З 1992 року район набув статусу прикордонного, протяжність державного кордону становила 122 км, прикордонна смуга охоплює територію 9 сільських рад, на території яких розміщено 3 відділення прикордонної служби: Відділення прикордонної служби «Чорна», «Ткаченка», «Гулянка», прикордонна застава в с. Новосеменівка та міжнародний митний пост «Платонове — Гоянул Ноу» (Нові Гояни), місцеві пункти пропуску «Федосіївка — Жура», «Дубове-Дубеу» В районному центрі розташована мобільна резервна застава «Окни» Подільського прикордонного загону.
Географія
Відповідно до агрокліматичного районування Одеської області більша частина Окнянського району належить до помірно—теплого (північного) агрокліматичного району. Територія району розташована в північній частині Причорноморської низини в межах помірного плато міжріччя Дністер—Південний Буг. Всю територію району за характером рельєфу можна умовно розділити долиною річки Ягорлик на дві частини: західну та східну. Східна частина характеризується спокійнішим пологим, широко — хвилястим рельєфом з добре вираженим плато. Західна частина району підвищена і хвиляста. Ґрунтове покриття району різнобарвне. Переважають потужні середньогумусні чорноземи на песових породах.
Опис природних ресурсів На території колишнього Окнянського району знаходяться такі природні ресурси: сільськогосподарські угіддя — 87168,48 га, із них рілля — 61862,46 га, перелоги — 6744,58 га, багаторічні насадження — 686,75 га, сіножаті −2418,24 га, пасовища-15456,45 га. Природний потенціал району — пісок, глина та вапняк є основною сировиною для виробництва каменю, цементу.
Демографія 1926 — 1939 — (у т.ч. с. Красні Окни )
Розподіл населення за віком та статтю (2001):
Національний склад населення: українців — 67,6 %, росіян — 13,4 %, молдаван — 13,2 %, інші національності — 5,8 %.
За переписом 2001 року розподіл мешканців району за рідною мовою був наступним: українська — 86,14 % молдовська — 6,86 % російська — 6,61 % болгарська — 0,11 % білоруська — 0,05 %
Населення району мешкає в 54 сільських населених пунктах та селищі міського типу, що входять до 14 сільських та 1 селищної рад. Станом на 2015 рік тут мешкало 20 216 осіб, з них міського — 5 340 (власне Окни), сільського — 14 876 осіб.
Трудові ресурси району становлять 11,6 тис. ос. (54 % від загальної кількості населення), пенсіонерів — 5,796 тис. ос. (28,8 % із них: 4595 — за віком, 875 — за інвалідністю, 99 — отримують соціальні пенсії, 542 — за особливі заслуги перед Батьківщиною, в тому числі 79 жінок).
Соціальний захист населення
Кількість будинків-інтернатів — 1
Кількість будинків пристарілих — 1
Кількість пенсіонерів — 5796
Кількість зареєстрованих безробітних — 891
Історична довідка
З археологічних розкопок, проведених в 60-х роках XX століття, відомо, що з прадавніх часів територію Окнянського району заселяли різні народи. Так, на околиці с. Федосіївка виявлено рештки поселення трипільської культури (4-3 тисячоліття до н. е.), на території с. Дубове знайдено поселення доби бронзи та раннього заліза (2-1 тисячоліття до н. е.), біля с. Орлівка, на березі р. Ягорлик та с. Новокрасне виявлено рештки стоянки пізньопалеолітичного часу (13 тис. років тому), недалеко від с. Довжанка — стоянку доби мезоліту (13-8 тис. років тому) та кургани бронзової доби, поселення черняхівської культури (2-6 століття н. е.).
В останній чверті XVIII століття було засновано село Окни. Назва села походить від молдавського «окни» — що означає джерело, струмок, що не замерзає взимку. Через всю територію району проходить середньо-сарматський горизонт, який вклинюється на поверхню у вигляді джерел. Територія багата на такі джерела, які виходили на поверхню і досягали у діаметрі 6-7 метрів. Більшість цих джерел було закрито у 1812—1830 роках (в рамках боротьби з руйнуваннями схилів та їх подальшої забудови). В 1973 році було закрите джерело, яке било у висоту на 6 метрів. Зимою можна спостерігати цікаве явище, — під час сильних морозів вода у річці Ягорлик парує, оскільки її температура вища за нульову.
Центр району — смт Окни розташоване на річці Ягорлик (притока Дністра), яка бере початок на території Подільська. Приблизно по території сучасного району у XIV—XVIII століттях проходив кордон так званого «Дикого поля». На північному-заході існувала цивілізація, на південному сході — безкраї степи та кочівники. За переказами, саме в Гайдамацькому лісі, під селом Антонівкою, переховувались та збирались з силами гайдамаки, що брали участь у повстанні під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти.
В одному із документів, датованому 1779 роком, є згадка про існування 41 поселення, які сплачували податок в Дубосарське воєводство.
В 1791 році, після укладання Ясського договору, Ханська Україна потрапила в Російську імперію. Родючі землі між Південним Бугом і Дністром Катерина II щедро роздавала поміщикам, духовенству, офіцерам та воїнам російської армії, які відзначились в російсько-турецьких війнах. В результаті трьох поділів Польщі польські магнати теж змушені були залишити українські землі — «торгові ворота» Сходу із Заходом.
Перші поселенці (35 сімей) в Окнах були із Подільської губернії, які втекли від кріпацтва і поселилися на березі р. Ягорлик, — молоді сім'ї Ружанські, Ярмоловичі, Веселовські, Усатюки, які збудували свої землянки по нинішніх вулицях Леніна та Гагаріна. Саме так розповідали старожили. На цей час село входило до Ананьївського повіту і називалось «молдавським». Через 2 роки в селі проживало уже 238 чоловік, серед яких чимало було українців, молдован, поляків.
З 1795 року село ділиться на дві частини річкою Ягорлик: одна частина входить в Подільську губернію, друга — до Ананьївського повіту Херсонської губернії. Великі землеволодіння на цій території мали родини Любомирських (с. Любомирка (нині Подільський район), с. Чорна). Друга частина входила до Ананьївського повіту Херсонської губернії (154 жителі). Херсонська сторона — власність генерала Струдзе в 12 тисяч десятин землі. Ця частина в 1842 році передана у власність князю Гагаріну, як посаг за дочку Струдзе. Саме у цей час будується Гагарінський будинок, нині адміністративне приміщення, де розташовуються різноманітні установи. Саме для будівництва цього палацу було засипано щебенем та мішками з вовною великі джерела на місці сьогоднішньої площі 8 Березня, біля східців.
Відмітимо, що Князь Гагарін мав ділянку і на березі Чорного моря: нинішній санаторій «Аркадія» — його сімейна дача, де постійно проживали два старші сини. Для більшості селянських дітей освіта була недоступною. Наприкінці XVIII століття у селищі знаходилась одна двокласна церковнопарафіяльна школа на Херсонській стороні біля храму першої Пречистої, (нині приміщення ПТУ) в маленькій селянській хаті (нині вулиця Калініна № 10). В ній навчалося 20 учнів, в основному хлопчики.
У 1848 році було відкрито і другу церковну парафіяльну школу по вул. Першотравнева, де навчалося 30-35 учнів (нині приміщення пекарні). За навчання батьки платили 3 карбованці на рік та забезпечували вчителя паливом і продуктами. Селяни жили нелегко, займалися землеробством, садівництвом, виноградарством, тваринництвом (переважно вівчарством). Заможніше жили поселенці з Чехії, Німеччини, Болгарії і інші. Вони заснували села на родючих чорноземах, на рівнині та поближче до трактових доріг. Чехи заснували село, яке належало дочці Гагаріна Софії, звідси і назва села Софенталь — Софіїна земля. На землях поблизу трактової дороги Балта — Бирзула — Одеса, що належали другій дочці Гагаріна Марії, поселилися німці, а село назвали Маріїнберг — Маріїна гора.
На перехресті трьох доріг (гради-тракту) засновано німецькі села: Вижино та Тригради. На території нинішнього с. Маяки теж були поселення німецькі. Старегерманове і Новогерманове. Жителі цих сіл користувалися пільгами, звільнялися від оподаткування і одержали земельні наділи у власність.
До Окон прибуває велика група ремісників єврейського походження — кравців, шорників та ковалів, які оселяються в Окнах, Чорній та засновують поселення біля с. Флора обабіч дороги Окни — Коси. Найбільше євреї будували свої житла в Окнах по долині р. Ягорлик, заснували кілька вулиць: нинішні провулки Базарний, провулок Котовського, Рози Люксембург, Больнична, Водосточна, Енгельса, Першотравнева.
Для зв'язку з Одесою та Молдавією була поштова дорога. Одна її станція розташовувалася біля нинішнього села Олександрівка — «Ямська пошта». За переказами, тут зупинявся О. С. Пушкін, коли їхав на заслання в Кишинів.
Реформи 1860-х років сприяли подальшому заселенню та активному розвитку Північного Причорномор'я. Розвивались міста та торгово-грошові зв'язки. Зростала кількість населення, основну масу якого складали селяни, робітники, дрібні ремісники і торговці. Досить швидко розвивалася промисловість, суднобудівництво, нові міста-порти.
В 1865 році почала працювати залізниця від Балти до Одеси, що сприяло посиленому притоку селян і ремісників з різних губерній Росії. Також залізниця з'єднала сільськогосподарські райони з промисловими центрами та ринками збуту. Великі ярмарки спостерігались в Окнах, де на продаж пропонувались: худоба, хліб, молочні продукти.
В 1858 році, княгиня Гагаріна, передбачаючи наближення реформи про відміну кріпосного права, щоб зберегти власність на землю, звільняє 94 селян-кріпаків, переводячи їх у статус міщан, адже міщани могли володіти лише присадибною ділянкою. Таким чином, Окняни були приписані до міст Ананьєва, Дубоссар та Кишинева. Ті ж, хто бажав займатись сільським господарством, повинні були брати землю в оренду та сплачувати чинш (податок) грошима чи натурою. Землі у власність не одержували. У 1873 році селянам була поставлена ще одна вимога — платити податки за присадибну ділянку. Інакше селянину погрожували відмовою в оренді польових земель. Люди не погодились і звернулись зі скаргою на княгиню до суду. Почався тривалий судовий процес, який завершився рішенням: 52 сім'ї селян, колишніх кріпаків, виселити з їхніх будинків. Близько півтора місяця селяни жили в полі за селом, просто неба, потім самочинно повернулися до своїх будинків. У 1882 році конфлікт продовжився. В Окни прибув судовий пристав, натовп жінок його оточив і примусив відмовитися від виконання рішення суду. Земельні непорозуміння тривали 30 років. В 1884 році Новоросійський генерал-губернатор попросив міністра внутрішніх справ прислати в Окни козачу сотню, яка вчинила розправу над непокірними селянами. Їх побили і викинули із домівок, декого заарештовано. Серед них були І. Задорожнюк, О. Пастушенко, Франко. Трьох: Веселовського, Задорожнюка і Франка — кинуто у в'язницю.
Протистояння між селянами та поміщиками віддзеркалювало загальноімперську ситуацію. В Окнянській волості 7.5 тисяч селян володіли 6,5 тисячами десятин. В той же час князь Гагарін володів 28 тисячами десятин, 11 інших дрібних поміщиків володіли 12 тисячами десятин (Флоор, Олена Корицька).