Башма́чка (слобода Будинка) — село в Україні, у Солонянській селищній громаді Дніпровського району Дніпропетровської області. Дворів — 401. Населення станом на 2021 рік — 1445 чоловік.
До 2021 року центр Башмачанської сільської ради. Сільраді були підпорядковані села Кам'яно-Зубилівка, Квітневе, Любимівка, Любов, Панькове, Широкополе.
Назву отримало від балки Башмачка, що має тюркське походження.
Село історично поділяється на 4 частини — Сніп, Лиса Гора, Безобова, Свинячий хутір, Скарабутка (Карабутка), Вовнізька частина. Новий посьолок..
Карабутка (утворене з тюркських слів кара (чорний) та бут (камінь)) була окремим поселенням, яке потім злилося з Башмачкою.
Географія Село Башмачка розташоване за 16 км на південний схід від районного центру Солоне і за 28 км від залізничної станції Привільне на лінії Апостолове — Нижньодніпровськ-Вузол. За 3,5 км від правого берега річки Дніпро, на відстані 1 км розташоване село Кам'яно-Зубилівка. Селом протікає пересихаюча Балка Башмачка з загатами. Поруч проходить автомобільна дорога .
Історія
XVIII сторіччя Село було засноване в другій половині XVIII ст. на запорозькому зимівнику, що входив до Кодацької паланки.
З 1776 року — рангова дача.
Академік Василь Зуєв, який мандрував у 1781 році пустельним правим боком Дніпра знайшов у степу слободу Будинка, яку ще називали Башмачкою. У щоденнику він записав:Земля, где стоит сия слобода, у двух избушках состоящая, принадлежит графу Петру Александровичу Румянцеву Задунайскому. Сколь ни малы и многолюдны были сии избушки, — ибо в каждой было по 10 человек и по 12 казаков и всех холостых, однако по такой усталости и ненастью рады мы были чрезвычайно, что нашли себе уголок где обсушиться и обогреться. Мы в ее прибыли около полуночи и проводили время до света, кому где попалоЗуев В. Ф. Путешественныя записки Василья Зуева от С. Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году / В. Ф. Зуев / подгот. текста, вступ. статья, коммент. М. Э. Кавуна; Ин-т укр. археографии и источниковедения им. М. С. Грушевского НАН Украины. — Днепропетровск: Герда, 2011. — XXVIII, 394 с., ил., карт. — (Серия «EDITIO PRINCEPS»). — ISBN 978-966-8856-43-3..У 1796 році село успадкував Сергій Петрович Рум'янцев.
XIX сторіччя У 1800 році село вже перебувало у володінні Григорія Петровича Милорадовича (разом із Вовнігами), а після смерті його дружини Олександри у 1838 році перейшло у спадок до його сина Лева МилорадовичаМилорадович Лев Григорович (25.10.1808-08.02.1879). Дійсний статський радник, попечитель Полтавської гімназії. Відомий як один із найбагатших поміщиків України, серед його власності був і великий кінський завод. Був одружений з графинею Єлизаветою Іванівною Милорадович (до шлюбу Скоропадська), громадською діячкою і меценаткою.. Хутір Заварівка (1026 десятин) належав ротмістру Петру Семеновичу Заварову.
За спогадами старожилів село наприкінці XIII-початку XIX сторіччя було заселене переселенцями литвинами. Про це свідчать їх прізвища — Марченок, Коновець, Томилко, Салівон. Аленич, Лепеленко, Поплавський.
У ті часи по балках біля Дніпра росли густі ліси і могли протікати неіснуючи зараз річки. Ліси там були до XIX століття. Балка Башмачка у 1885 році рясніла лісом змішаних порід, траплялися вікові дуби. Та в 1905 році її схили були вже голі, і вона була спустошена до невпізнання. Дорога від с. Волоське (20 верст) пролягала степами, перерізаним яром біля с. Башмачка, де протікала річка Башмачка, через яку переправлялися за допомогою гаткигатка . яка була не зовсім справною…Град ім'ям Пересічень" [Текст]: краєзнавчі нариси про пам'ятки Надпорожжя / В. В. Бінкевич, В. Ф. Камеко. — Д. : Пороги, 2008. — 343 с.:.
Після скасування кріпацтва у 1861 році селяни не мали достатньо землі для підтримки свого господарства. Ситуація погіршувалася з кожним десятирічним процесом природного приросту населення. Збільшення селянських сімей призводило до дроблення виділеного наділу. І Російська імперія почала переселяти селян із південних регіонів до Сибіру та до Казахстану в XIX — початку XX ст. Зокрема, башмачанин Проценко Іван Пантелеймонович із жінкою Олександрою Пилипівною (Доля) переселилися до Кустанайського повіту.
Навесні 1885 року Милорадович Григорій почав розпродавати землю навколо Башмачки Герману БергмануБЕРГМАН Герман Абрамович — народився в 1850 р
Великий землевласник у Солонянській волості. Губернський секретар, Почесний громадянин м. Катерінослава, член Катеринославської повітової земської управи (з 1895 р) Депутат 3-й Державної думи від м. Катерінослава, член фракції «Союзу 17 жовтня» в Державній думі та Башмачанському товариству селян (894 дес.).
Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі Солонянської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії мешкало , налічувалось 59 дворових господарств, існувала школа.
У 1887 році земля в Башмачці розподілялася наступним чином:
землями розміром 991 десятиною володіли селяни-власники; пустир (364 десятини) — у володінні губернського секретаря Милорадовича Григорія Львовича.
У ніч на 1 серпня 1890 року в селі буяв сильний вітер, який призвів до великої пожежі. Згоріло не лише 11 хат, але й худоба та сільськогосподарський реманент. Селяни опинилися у скруті. Страхова винагорода виявилася настільки мізерною, що погорільцям довелося просити у земстві займ на те, щоби відновити господарство. Їм було видано 1650 руб. на кожне домогосподарство терміном на п'ять років.
.
Земля в Башмачці у 1897 році розподілялася вже таким чином;
селянин Демид Садовий — 40 десятин; міщанин Микита Григорович Додон — 1 десятина; селянин Іван Савич Єрошенко — 24 десятини; товариство селян — 390 десятин; товариство селян с. Вовніги — 2 десятини; дочка дійсного статського радника Катерина Павлівна БойченкоКатерина — донька інспектора Катеринославської медичної управи Павла Никифоровича Бойченка (1813—1884), який до того ж був неабияким землевласником. У 1882 р. він володів маєтком площею 392 дес., який придбав ще у 1870 р. (http://ikp.nmu.org.ua/pdf/2014/21.pdf ). — 408 десятин Корній Іванович Пиндич — хутір Семенівський Заварівка (189 десятин).
20 жовтня 1897 року селяни Назар Шаповал, Іван Томілко, Ничипір Михайленко, Іван Коршун, Андрій Волжан, Матвій Третяк, Сидір Купрієнко, Федір Кубишка, Омелян Проценко та Омелян Томілко написали в Катеринославську управу прохання про відтермінування боргу до урожаю 1898 року борг у сумі 548 рублів із страхового капіталу, який було взято на відновлення господарства, знищеного пожежею 1890 року (всього їм було видано 1650 рублів). Мелентію Садовому (за нього розписався Спиридон Волжан) зробили розстрочку через другу пожежу 23 серпня 1895 року. Селяни не мали можливості заплатити борг через неврожай 1897 року. Вони ледве повернули засіяний навесні хліб і сплатили позику селянському поземельному банку, який сприяв придбанню земельних ділянок.
У 1897 році на кошти земства була збудована перша двокласна школа («слобідська»), де діти вчились безкоштовно. Учнів навчали грамоти, географії.
Початок XX сторіччя
У 1905 році башмаччане Іван Садовий та Павло Томилко були активними членами Селянської Спілки у відстоюванні прав селян за краще економічне становище.
У 1908 році збудовано ще одну школу — чотирокласну («снопівська») на Вовнизькій частині, тобто на другий бік верстової дороги ближче до с. Вовніги. Жителі села допомагали на будівництві — готували будівельний розчин, накладали подвійне горище. Черепицю для покрівлі було закуплено у знаменитого майстра Івана Громова. У школі був великий клас і квартира для вчителя. Біля школи було розбито садок, виритий колодязь і побудовані господарські споруди. Шкільний двір обгороджено добротним гарним парканом. Працювало подружжя Процько — Панас Петрович та Інга Артемівна. Співи викладав чудовий скрипаль Панченко.
У 1912 році в селі було 62 двори і 355 мешканців, з яких селян 339 (180 чоловіків та 159 жінок) та 16 різночинців (8 чоловіків та 8 жінок).
У 1916 році у Башмачанській спілці споживачів головував Садовий Іван Васильович, секретарем був Волжан Спірідон Васильович, касиром — Купрієнко Олексій Юхимович, прикажчик-завідувач — Виниченко Павло Трохимович
Радянська доба (довоєнний період) У 1918—1919 роках молоді башмачани воювали за самостійну Україну в лавах УНР Симона Петлюри. Серед таких — Садовий Іван Антонович (1898 р. н.), Поплавський Іван Микитович (1901 р. н.), Коновець Олександр Іванович (1901 р. н.), Михайленко Петро Григорович.
Але після встановлення радянської влади в 1920 році в селі вже було створено партійний осередок, до якого входили Влас Федорович Купрієнко, П. К. Бушрук та інші. В 1922 році організовано комсомольський осередок, який очолювали Яків Харитонович Нетудихата та Г. К. Проценко.
У 1924 році організовано фельдшерско-акушерський пункт у хаті розкуркулених господарів.
У 1928 році створено 3 колгоспи «Сніп» (на Вовнізькій частині, голова — Вискарка Степан Федосійович, дві машини, ферма на 35 корів, три доярки), «Дніпробудило» (голова — Остапенко Микола), ім. Петровського (голова — Проценко Микола Юхимович). «Техніку» (воли, коні) вилучали у заможних селян. Врожай збирали кінними молотарками та косарками. В селі було 2 вітряки. Один із них зберігався до 50-х років. Приїздили молоти із сусідніх сіл, мололи навіть вночі при сильному вітрі. Водіями в цих колгоспах працювали Третяк Іван Іванович, Прядка Василь із хутора Зоря та Удовика Олександр Олександрович, колгосп ім. Петровського складалася з десятидворок, яким виділили тягло, інвентар, замлю, і вони самі займалися господарством.
У 1931 році в селі було проведене розкуркулення, тобто частина трудящих землевласників-селян була виселена до Сибіру. Зокрема:
Михайленко Михайло Ілліч 1883 р. н. з дружиною Ганною 1883 р. н., сином Михайлом 1909 р. н., сином Іллею 1911 р. н., сином Миколою 1913 р. н., донькою Тетяною 1916 р. н., донькою Марією 1909 р. н. Мав власної землі 40 дес., орендованої — 20 дес., вітряний млин, двигун і молотарку, коней 10—13 штук, корів 5 шт,, увесь сільськогосподарський інвентар, постійних робочих — 3 чоловіки, сезонних — 5. У 1929/30 роках позбавлений права голосу як експлуататор найманої робочої сили.. Засуджений у 1931 році за невиконання хлібозаготовок. Політхарактеристика: ворожо ставиться до всіх заходів Радянської влади. Садовий Петро Демидович 1872 р. н. (служив у царській армії рядовим) а також дружина Одарка 1872 р. н., син Григорій 1913 р. н. (викреслений із виселених). Мав власної землі 50 дес., коней 6—7 штук, корів 15—17 шт, двигун із молотаркою, постійних робочих — 4—7. Перебував у колгоспі, але вичищений як кулак. Політхарактеристика: ворожо ставиться до всіх заходів Радянської влади. Садовий Іван Ничипорович, 1911 р. н. (мати Устя 1873 р. н., сестра Ганна 1906 р. н., брат Михайло 1913 р. н. викреслені з виселених). Мав власної землі 40 дес., орендованої 25 дес., увесь сільськогосподарський інвентар, коней 10 штук, корів 20 шт, млин молотарку з двигуном, постійних робочих — 7, сезонних — 10. Політхарактеристика: ворожо ставиться до Радянської влади Томилко Григорій Павлович 1882 р. н. та дружина Віра 1883 р. н., дочка Параска 1909 р. н.(син Іван 1912 р. н. викреслений із виселених). Мав власної землі 30 дес., орендував 15 дес., мав конну молотарку і увесь сільськогосподарський інвентар, коней 6—7 штук, корів 4 шт, постійних робочих — 2, сезоних — 3—4 чол. У 1929/1930 роках позбавлений права голосу як експлуататор найманої робочої сили. Політхарактеристика: ворожо ставиться до всіх заходів Радянської влади Томилко Павло Іванович 1870 р. н. та дружина Ганна 1873 р. н., дочка Уляна 1908 р. н., дочка Ганна 1928 р. н. (викреслена), син Сергій 1907 р. н.(викоеслений), син Василь 1904 р. н., синова жінка Наталка 1904 р. н.. Середняк Мав власної землі 20 дес., орендованої 10 дес., увесь сільськогосподарський інвентар, коней 6—7 штук, корів -5 шт, сезонних робочих — 2—3 чол. Засуджений у 1930 році за невиконання хлібозаготовок та сільгоспподатку. Політхарактеристика: ворожо ставиться до всіх заходів Радянської владиДАДО, фонд 6483, оп. 1, спр.23.