Чорний фемінізм (або антирасистський фемінізм) — частина феміністської теорії та практики, основний постулат якої в тому, що сексизм, класовий гніт, гендерна ідентичність та расизм нерозривно пов'язані між собою. Те, як ці поняття стосуються одне одного, називається інтерсекційно (термін створений професоркою юриспруденції та науковицею Кімберлі Креншоу у 1989 році, хоча сама концепція створювалася ще з XIX ст. англомовними чорними жінками). Одним з основних пріоритетів чорного фемінізму є боротьба з расизмомTuttle L. Encyclopedia of feminism. New York, Oxford, 1986.

У своїй роботі (Demarginalizing the Intersection of Race and Sex: A Black Feminist Critique of Antidiscrimination Doctrine, Feminist Theory and Antiracist Politics) Креншоу описала чорний фемінізм, який стверджує, що досвід буття чорною жінкою не може бути зрозумілим в плані бути чорною людиною взагалі або бути жінкою в цілому і, що кожне поняття слід розглядати самостійно, включивши їх, як взаємодіючі ідентичністі, які часто поєднуються та зміцнюють одна одну .

Історія У США визвольний рух жінок розпочався після зародження руху за громадянські права і руху за звільнення чорних. Чорний фемінізм зародився одночасно з фемінізмом як таким.

У 1973 році Флорінс Кеннеді, Маргарет Слоун і Доріс Райт заснували Національну організацію чорношкірих феміністок (The National Black Feminist Organization, NBFO) і, за словами Райт, вона «більше, ніж будь-яка інша організація в столітті, розпочала фронтальний напад на сексизм і расизм». NBFO також допомогла створити бостонську організацію Combahee River Collective у 1974 році, колектив якої стверджував, що звільнення чорношкірих жінок передбачає свободу для всіх людей, оскільки це вимагатиме кінця расизму, сексизму та класового гноблення.

Основні ідеї

Чорношкірі жінки відчувають себе більш пригніченими в суспільстві, у своїх правах і свободах, порівняно з білими жінками. Білих феміністок хвилюють лише проблеми сексизму, і вони байдужі до расизму та до розбіжностей між різними верствами і класами населення. Боротьба за свободу і незалежність чорних жінок є ключовою: здобувши їх, суспільство позбавиться від таких проблем, як расизм, сексизм і класова нерівність.

Персоналії Попередницями сучасних чорних феміністок антирасистського руху були учасниці аболіціоністського руху. Однією з ключових фігур є Сожурне Трус (американська аболіціоністка та феміністка, народжена в рабстві), відома промовою «Хіба я не жінка?», Гаррієт Табмен (американська аболіціоністка, героїня афроамериканського народу, борчиня проти рабства в США). Багато хто з представниць отримали загальнонаціональну популярність завдяки своїй боротьбі, публікаціям, виступам, були серед перших чорних ораторок в США.

З часом ідеї расової справедливості, висунуті в середині XIX століття, були розвинені учасницями антирасистських рухів (Гарлемського відродження, руху за громадянські права 1960-1970-х рр. та ін.) та чорних жіночих організацій («National Council of Negro Women», «National Black Feminist Organization», «the Third World women's Alliance» та ін.), в чиїх текстах, маніфестах і виступах почала звучати антиімперіалістична риторика. Чорні феміністки-соціалістки, такі як Анджела Девіс і белл гукс, заговорили про інтерсекціональність, підкреслюючи політекономічні основи расизму і сексизму як складових відтворення патріархатної і класової ієрархії.

Див. також Фемінізм Інтерсекціональність

Примітки