Воскресинці

Воскреси́нці — село в Україні, у Рогатинській міській громаді Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Населення села налічує 698 осіб.

Географія Розташоване між двома безіменними протоками, що зливаються та впадають в річку Свірж. Серед місцевого населення не вживали назв цих потоків: можливо, що на якихось топографічних картах зазначено ці назви. Річка Свірж пропливає поміж Васючином і Воскресинцями в напрямі на схід і південний схід, далі знаходяться Підмихайлівці і Григорів, потім Журів.

На захід від Воскресинців за 2 км, знаходяться два села Ходорівської МГ,Стрийського району, Львівської області — Сугрів і Вербиця, майже на північ — село Княгиничі. Село Воскресинці розташоване за 19 км на північний захід від центру територіальної громади м. Рогатин, за 15 км від залізничної станції Букачівці та за 18 км від вузлової станції Ходорів. Через село проходить автомобільна автодорога обласного значення: Більшівці — Княгиничі. Саме село оточене зі сходу, півдня і півночі великими ланами, сіножатями і лісом.

За річкою Свірж простягається невисокий хребет горбів, вкритий мішаним лісом.

Історія Перші поселенці на території с. Воскресинці появилися ще наприкінці III на початку II тисячоліття до н. е. Тут проживало декілька племінних груп пастуших племен. В XV—XII ст. до н. е. тут жили племена Комарівської культури, а в III ст. н. е. тут жили племена Липецької культури. Основним заняттям наших предків було землеробство. Сіяли пшеницю, овес, ячмінь, жито, біб. З технічних культур сіяли коноплю, з насіння якої виробляли олію, а з стебел ткали полотно. Займались наші предки і скотарством. На луках випасали овець, корів.

Поступово з невеликого хутора виросло село, яке в давнину називалося Білий Камінь. Воскресінці згадуються 22 червня 1439 року у протоколах галицького суду.

Перекази За переказами старожилів тут добували білий камінь, від якого і пішла назва села. На території сучасного села збереглася гора Камінець, яка підтверджує цю версію. Старожили села згадують. Що до І світової війни до гори «Камінець» була прокладена вузькоколійка і там добували алебастр, який возили у Відень, Прагу, Будапешт. Перша письмова згадка про село Воскресинці припадає на 1440 рік. У період середньовіччя територія села піддавалася неодноразово нападам татарських завойовників. Підійшовши сюди, вони по-варварськи знищили село. Було спалено і церкву оригінальної дерев'яної архітектури, яка була збудована в урочищі «Гай». Після цього село занепало, а згодом почало відбудовуватися, ніби «воскресати», від чого пішла нова назва «Воскресинці».

Цікава топоніміка села, з якої також можна довідатися про історію села. Ось, наприклад, урочище «Гай», «Загайки», «Кечері», «Копані», «Горбатий лан», «Острів», «Дорожні ниви», які свідчать про інтенсивне заняття жителів с. Воскресинці сільським господарством. Недалеко від села знаходиться урочище «Підзамче». За переказами тут у XV ст. Стояв замок. З усіх сторін він був оточений валом і ровом, заповненим водою. Власник замку володів навколишніми селами. Під час чергового нападу татар замок було зруйновано, але досі зберігається пагорб, навколо якого видно сліди рову і насипу, можливо, ще збереглися там залишки мурів. Після спалення церкви в урочищі «Гай» жителі села побудували в 1863 році нову дерев'яну церкву, яка носить ім'я Івана Богослова.

Австрійський період На основі першого поділу Польщі 1772 територія села потрапила під владу Австрійської Імперії, але тут і дальше всіма справами розпоряджалися поляки. За їх панування селянам жилося важко. Вони змушені були відробляти панщину, виконувати громадські роботи, платили оброки. Але після переходу села під Австрію жити стало дещо легше. Із своїми справами вони могли тепер звертатися до суду, займатися культурною діяльністю. При церкві було відкрито першу школу. Почалася просвітницька діяльність. В 1848 році в Австрії відбулася революція. Цісар скликав парламент і проголосив скасування панщини. Жителі с. Воскресинці з великою радістю зустріли цю звістку. На пам'ять про скасування панщини в селі було поставлено Пам'ятні Хрести, які стоять досі біля осель Михайла Презляти та Гнип Валентини.

З 1854 року до адміністративної реформи 1867 року у складі Ходорівського повіту Бережанського округу.

У 1867 — 1918 рр. у складі Рогатинського повіту (Королівство Галичини та Володимирії).

1885 землями Воскресинці заволодів Юліян Тустановський. Дідич був заможним чоловіком. У його володіння входили села Журів, Підмихайлівці, Воскресинці, Васючин і Княгиничі. Походив з українського боярського роду, але зрікся свого релігійного обряду і прийняв римо-католицький. Мав три сини: Михайла, Стефана і наймолодшого Юліяна, що був старшиною при австрійському війську. Юліян вів безтурботне життя, пив, гуляв, і повернувшись додому, помер від венеричної хвороби на 30-у році життя. Найстарший син Михайло одержав у власність Підмихайлівці, середущий Стефан,- Журів, інші села залишив собі старий пан, який на той час вже був вдівцем і жив у гарному дворі у Воскресинцях. В 1912 році син Юліяна Тустановського Стефан Тустановський збудував в селі великий двоповерховий палац, який складався із 44 кімнат. Територія палацу була надзвичайно гарно впорядкована. Тут росли рідкісні квіти, дерева і кущі з багатьох країн світу. Хоч в Галичині польські урядовці намагалися полонізувати український народ, проте національна свідомість зростала. Хоча пан Тустановський був поляк, але він займався благодійницькою діяльністю. Значні кошти він виділяв на місцеву церковну громаду.

1900—1914 священиком був парох с. Васючин Бачинський, українського походження, греко-католицької віри. Похований Бачинський на кладовищі в с. Васючин. Діти його зараз проживають в США і Канаді. Після смерті Бачинського сорок років очолював церковну громаду в с. Воскресинці отець Василь Теодорович Сайкевич (1883—1956 рр) — палкий український патріот родом з Радехова Львівської області. Дружина отця Сайкевича Володимира походила з роду Тарнавських. У часи національно-визвольних змагань отець Сайкевич піклувався про її учасників. Він переховував багатьох учасників національно-визвольних змагань, яких переслідували поляки. У його резиденції переховувалися Мирон Тарнавський, Михайло Левицький, Степан Сенишин, Іван Гнип, та інш. Під керівництвом о. Сайкевича діяла молодіжна організація «Січ», у яку входили молодь села Воскресинці, Васючин, Підмихайлівці. Організацію «Січ» навіть відвідав сам доктор К. Трильовський. Польська поліція знала, що Сайкевич є родичем генерала Тарнавського і 20 липня 1920 року під час обшуку арештувала Мирона Тарнавського в помешканні о. Сайкевича. 29 червня 1938 року у Львові Мирон Тарнавський помер. Це було велике горе для родини Сайкевичів. На похоронах Мирона Тарнавського було багато людей с. Воскресинці, Рогатина, Васючина, Княгинин. На похороні був і сам о. В.Сайкевич. У 20—30-х роках XX ст. У селі проживало 914 українців, 20 поляків,7 євреїв. У селі була корчма, якою завідував єврей. У селі була 4-ох класна школа, у якій навчалося 135 дітей. Школу збудувала громада десь коло 1927 року. Після смерті пана Тустановського, який похований, за 200 метрів від палацу.(могила збереглася до сьогодні) Майно перейшло до його дружини. 1937—1939 роки в палаці розміщалася школа і клуб. 1938 року громада села почала будувати клуб-читальню, який простояв у початковому вигляді до 2012 року. Літом 2012 року почалась реконструкція клуба-читальні.

Вояки УГА

Вербовський Іван Михайлович — 1899 р.н., Стрілець УГА. Член Товариства «Просвіта», член ОУН.

v  «Герої стрілецького чину. До 100-річчя Січового стрілецтва»- Івано-Франківськ, Місто НВ,2014;

Польський період В 1928 році в селі було засновано осередок «Просвіти». Активними членами «Просвіти» були Кіт Степан, Панчишин Стах, Вербовський Іван, Степан Заставний, Євстахій Дремлюх, Іван Бойко, Павло Логай, Михайло Осташ. При «Просвіті» нелегально існувала організація Українських націоналістів. Старостою був член ОУН Омелян Генжак, комендантом самооборони і варти призначено Володимира Галяса, його помічником Андрія Лябигу. В 1937—1938 роках почалася друга еміграція селян з села Воскресинці. До Аргентини виїхав Топурко Павло, Логай, Кузь. Гладій Михайло Григорович виїхав на Поділля, де був заарештований і відправлений в Сибір.

У 1939 році в селі проживало 1180 мешканців (990 українців, 150 поляків, 30 латинників, 10 євреїв)Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 68 — Вісбаден, 1983. — 205 с..

В 1939 році, як і все населення Прикарпаття, селяни села Воскресинці зустрічали своїх визволителів(так вони думали) радянські війська. На початку війни із села молодих хлопців мобілізують до Радянської Армії. Тоді в армію забрали Дитиняка Ониська, Шнура Юзека, Поврозника Івана, Романків Дмитра. Вони з війни так і не повернулись.

Друга світова війна Палац Тустановського проіснував до 1944 року. 1944 року, щоб не дати можливості використати його для розміщення гарнізону НКВД, за наказом ОУН зруйнований. Велику просвітницьку роботу проводив «Братський будинок». Тут збиралася свідома молодь, ставили концерти, вистави, читали книжки. О.Сайкевич з числа молоді сіл Васючин і Воскресинці в 1927 році організував хор «Четар».

Німці зайняли село в серпні 1941 року. На цей час в селі нікого із представників радянської влади не було. У селі появилося спочатку 8 німців на велосипедах. Приїхали вони із сусіднього села Вербиця. Зупинилися на Оболоні. казали, щоб дали їм напитися води. Перш ніж пити, заставили, щоб спочатку випили селяни. Потім посідали на велосипеди і направились до Васючина. Один з німців відстав, бо в нього поламався велосипед. У цей час із сторони села Підмихайлівці возами виїжджали залишки радянського війська. Перевозили якийсь склад зброї. Руських було десь до 48 чоловік. Цей один німець почав перестрілку проти 48 чол., а потім до нього приєднались ще 7 німців. У перестрілці було вбито російського лейтенанта. Тепер, коли до влади в селі прийшли німці, той же радгосп було перейменовано на легеншафт. Управителем у ньому був Бойко Петро. Під час німецької окупації на хуторі Раківці було вбито одного німця. Німці влаштували каральну операцію, під час якої було схоплено і взято під арешт декілька чоловік із села. Серед них Осташ Стах, Александрович Микола, Войнарович Михайло, Парапура Степана. У селі діяла організація українських націоналістів. Дремлюх Стах Петрович призначений станичним. До організації входили Осташ Михайло, Левицький Михайло, Осташ Петро, Гладій Петро, Лябига Степан, Лябига Андрій, Галяс Степан, Павлів Петро, Петрів Роман, Ворона Михайло, Орлик(псевдо), Береза(псевдо). Великий бій відбувся на свято Петра і Павла 12 липня 1944 року в урочищі «Закулків гай» села Воскресинці між енкаведистами і ОУН.