Я́ків Ґала́хов (13 березня 1865, село Городище, Калязинський повіт, Тверська губернія, Російська імперія — 12 вересня 1938, секретні могили ГУЛАГ СРСР, Казахстан) — церковний діяч Відомства православного сповідання Російської імперії, російський духовний письменник, протоієрей і пастир-проповідник, професор богослів'я Томського університету, один з ідеологів «Російської катакомбної церкви». Репресований, по більшій частині звинувачень реабілітований в 1990-ті (окрім останньої справи в Казахстані, 1938).

Біографія Народився 13 березня 1865 року в Тверській губернії, в селі Городище Калязинського повіту в родині священика. У 1885 році закінчив Тверську духовну семінарію по 2-му розряду, вступив до Казанської духовної академії, але зарахування було відкладено на рік. У 1885—1886 роках служив псаломщиком в одному з храмів Твері. Після закінчення академії в 1890 році отримав вчений ступінь «кандидат богословських наук» з правом викладання в духовній семінарії. У тому ж році архієпископом Тверським і Кашинським Савою Тихомировим був висвячений на священика Микільської церкви міста Бежецьк Тверській губернії, де почався його пастирський шлях. З 1897 року — священик, доглядач духовного училища міста Новоржев у Псковській губернії. У той же рік, за твір «Послання Святого апостола Павла до Галатів», був затверджений у ступені магістра богослов'я Магістерська дисертація І. І. Галахова є вперше зробленим російською мовою історико — екзегетичним розбором грецького тексту Послання до Галатів. На підставі праць західних коментаторів-богословів Зіферта (1832) і А. В. Майера, Ґалахов спростовував думки вчених-раціоналістів (Р. Штека, Ф. К. Баура і ін.) про фальшивість всього Послання або його окремих частин. У висновку цієї дисертації Галахов виправляє помилки Синодального перекладу Послання. У цій роботі Яків Ґалахов продовжив традиції православної біблеїстики, характерні для школи професора Казанської духовної академії Михайла Богословського, який вважав Ґалахова одним з кращих своїх учнів. . Після служби на Псковщині був наглядачем Новоторжського духовного училища.

Викладав богослів'я в ряді духовних училищ в України — зокрема, в Харкові і Чернігові. З 14 вересня 1905 року священик Ґалахов став протоієреєм і ректором Чернігівської духовної семінарії. У 1906 році брав участь Передсоборній присутності. В період життя в Чернігові в родині священика Якова Ґалахова народився син Феодосій (1906).

З 14 серпня 1908 року Яків Ґалахов — професор богослів'я і керівник кафедри богослів'я в Томському університеті і, одночасно, — настоятель університетського храму, томської Казанської-Богородицької церкви. З 6 квітня 1911 року за сумісництвом обіймав пост професора богослів'я Томського технологічного інституту. У 1908—1914 роках перебував у Братстві святого Димитрія (Томськ), читав публічні лекції на релігійно-моральні теми в недільних духовних школах.

У 1908—1917 роки — він один із відомих вчених-істориків, активно працював з артефактами археологічних наукових експедицій; один із засновників Томського археологічного музею. З 1911 року по 1916 рік був членом наукового Товариства етнографії та історії при Томському державному університеті, брав участь у зборах томських мандрівників, антропологів, археологів і етнографів. З 1912 року — член наукового Томського єпархіального історико-археологічного комітету і завідувач Археологічним музеєм при Томському університеті. Був членом Вченої Ради університету. У період 1914—1920 років, як професор кафедри Богослів'я та історії церкви Томського державного університету, він читав обов'язковий до вивчення для студентів юридичного та медичного факультетів курс богослів'я. У 1914 році професор Яків Ґалахов виступив з пропозицією відкрити при Томському університеті перший в Росії теологічний факультетПерша Томська школа і наступник її духовних традицій .. З 1913 року він — викладач богослів'я Сибірських Вищих жіночих курсах. Одночасно з професорської посадою, в 1918—1920 роках, перебуваючи в сані протоієрея, займав посаду привата-доцента історико-філологічного факультету Томського університету. У цей передреволюційний період багато писав, публікувався в журналах «Віра і Розум», «Церковний вісник», «Недільна благодать», «Віра і життя», в газеті «Єпархіальні томські звістки».

У своїх роботах апологетичного характеру, в яких він критикував сучасні йому соціальні та політичні теорії (як соціалістичні, так і ліберальні), Ґалахов на зрозумілих прикладах доводив, що релігійний світогляд суперечить науковому і що сучасні досягнення науки підтверджують істинність християнства. До 1917 року він мав багато нагород, включаючи нагородний Наперсний хрест від Святійшого Синоду і орден Святої Анни 2-го ступеня.

Викладацька діяльність в університеті і в технологічному інституті передбачала і наукову богословську діяльність, плодом якої і стала книга «Про релігії» В наш час перевидана під назвою «Релігієзнавство». Перша частина цього богословсько-філософського дослідження надрукована за другим, виправленим і доповненим виданням (Томськ, 1914), а друга — за єдиним виданям (Томськ, 1915). Це дослідження — одне з цінних університетських богословських курсів з сучасного релігієзнавства . У Томську Ґалахов познайомився і перебував у дружбі з відомим російським ученим Миколою КащенкомДив. /Nauchnye_ocherki_Tomskogo_kraja..6831.html Наукові нариси Томського краю ..

У 1917—1918 рр. він був членом Собору Відомства православного віросповідання Росії від Томської єпархії. У 1918 році, після падіння влади більшовиків в Сибіру (травень-червень 1918 року) і введення Сибірського обласництва, Яків Ґалахов — активний учасник нової церковної перебудови в Сибіру. У листопаді 1918 року в Томську відбулося Сибірська церковна нарада. У ньому брали участь 13 архієреїв Росії, які очолювали єпархії Поволжя, Уралу, Сибіру і Далекого Сходу, а також 26 членів Всеросійського Собору з духовенства і мирян. Почесним головою Наради обрали митрополита Казанського Якова П'ятницького, а головою — архієпископа Симбірського Веніаміна Муратовського. На нараді було утворено Вище тимчасове церковне управління на чолі з омським архієпископом Сильвестром Ольшевським. У Вище тимчасове церковне управління увійшли архієпископи Симбирский Веніамін Муратовський, Уфимський Андрій Ухтомський, священики Яків Ґалахов і Володимир Садовський, професора П. Прокошев і А. Писарєв. Нарада тоді постановила, що після припинення своєї діяльності Вище тимчасове церковне управління зобов'язане в усьому дати звіт Патріарху Всієї Русі. Ґалахов виїхав до Омську, де була визначена резиденція Сибірського Тимчасового вищого церковного управління Росії. Дане Управління здійснювало всю церковну владу в районах, що знаходилися поза територіями більшовицької влади.