Загі́р'я (в минулому — Загір'я Княгиницьке) —село в Україні, у Рогатинській міській територіальній громаді Івано-Франківського району Івано-Франківської області. До села Загір'я належить хутір Нова Гребля. Загір'я знаходиться на головній дорозі E50 (Стрий-Кропивницький).

Географія

Мальовниче опільське село Загір'я розкинулося (висота над рівнем моря 260 м) на високих і крутих горбах лівого берега невеликої річки Свірж у її середній течії. У цьому місці широку долину річки наповнюють води величезного Княгиницького ставу, назва якого походить від села Княгиничі, яке лежить на правому березі Свіржа. На крайньому сході земельних угідь с. Загір'я є рукотворна могила, на якій колись стояв дерев'яний хрест, а в післявоєнний час тут встановили триангуляційну вишку. Поруч є охоронний знак з табличкою і написом про те, що це є геодезичний об'єкт, який охороняється державою. Висота об'єкта — 354 м над рівнем моря. З цього місця відкриваються прекрасні краєвиди на десятки кілометрів, а в добру погоду видно Карпати (відстань по прямій — близько 120 км).

Назва

Село Загір'я у давнину мало назву Жолнів або Золнів. Про це відомо з документа від 26 червня 1478 р., у якому записані умови здачі в оренду ставу в Загір'ю власником села Станіславом Яричевським.

Сучасна назва Загір'я є типовою назвою. У 14-му томі видання Slownika Geograficzny Krulestwa Polskiego i innych krajuw Slowiankich з кінця XIX ст. подано 77 поселень із назвою Загір'я або різновидностями цієї назви. Щоб уникнути плутанини, у XIX столітті до назви села додали присвійну частину, і так виникла назва Загір'я Княгиницьке. У Рогатинському повіті в межах до 1939 р. було ще одне Загір'я (тепер Галицький р-н), яке отримало назву Загір'я Кукільницьке.

Символіка Герб Щит понижено хвилясто перетятий зеленим і лазуровим. У першій частині виникають три золоті гори, середня попереду. У другій частині - золота риба.Герб села на сайті Українська геральдика Прапор Квадратне полотнище складається з трьох рівних горизонтальних смуг зеленого, жовтого та блакитного кольорів. У центрі блакитної смуги жовта риба.Прапор села на сайті Українська геральдика Археологічні висліди На території Загір'я в 1981 р. під час проведення будівельних робіт на одній із приватних ділянок виявлено сліди печі для виплавлення заліза із болотної залізної руди. «Шлаку було досить багато, траплялися злитки вагою більше двох кілограмів. Щоб продовжувати роботу, довелося працювати залізним ломом. Очевидно, у давні часи тут було залізо-плавильне виробництво. На підставі цієї знахідки можна припустити, що на території села Загір'я більше тисячі років тому існувало давнє руське поселення»Воробій Л. Загір'я Княгиницьке: Історико-краєзнав. студії. — Л. : Опілля, 2005. — 616 с. — (Опілля. Поселення Рогатинщини). У Загірському лісі (Загаї) збереглися залишки потужних земляних валів. Без сумніву, ці вали є творінням людських рук і, відповідно, потребують належної уваги спеціалістів-археологів.

Демографічна динаміка поселення Перший у селі перепис відбувся в 1837 р. За період з 1837 по 1910 р. австрійська влада провела шість переписів населення. Переписи 1837 та 1857 років проводилися за обмеженою програмою, за віросповіданням, не враховували таких показників, як національна приналежність, рідна мова тощо Переписи населення у 1869 та у 1880 роках проводилися за більш розширеною програмою.

Польська влада провела два переписи населення — у 1921 і 1931 рр., німецька влада — у 1943 р., совєтська влада — чотири переписи з 1959 по 1989 рік. Перший перепис населення за час незалежності України провели у 2001 р. У 1931 р. у с. Загір'я було 1404 мешканці.

У 1939 році в селі проживало 1270 мешканців (1120 українців-грекокатоликів, 120 українців-римокатоликів, 20 поляків, 10 євреїв), у присілку Нова Гребля — 250 мешканців (40 українців і 210 польських колоністів)Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 . — Вісбаден, 1983. — с. 68-69.. Це період найвищої чисельності жителів села за всю його багатовікову історію.

Історичні події наступних років спричинили значне скорочення чисельності населення в кожному селі. Відповідно у Загір'ю — за рахунок депортації большевиками у 1940 р. близько 300 польських колоністів. Значних втрат зазнали українці під час війни та національно-визвольної боротьби 1940-50-х років. Багато людей не вернулися з фронту або з примусових робіт у Німеччині, багато загинуло в УПА та в большевицьких катівнях, багатьох вивезли у Сибір, звідки вони вже ніколи не повернулися. В ті часи переважно гинули молоді, неодружені люди, що спричиняло демографічний спад у наступні роки через зменшення народжуваності.

Післявоєнна колективізація сільського господарства завдала найбільшого удару по селу. Молодь за всяку ціну виривалася до міста, працювати в селі залишалися одиниці. Цей процес тривав безперервно. З 1970 по 1989 р. чисельність населення у Загір'ю зменшилася з 937 до 637 осіб, або на 32 %.

За роки так званої незалежності України злочинний антиукраїнський режим повів справжню війну проти українського народу. Нині маємо демографічну кризу, яка є наслідком геноциду українців.

З кожним роком більшає порожніх хат у наших селах. Селянські подвір'я, де протягом кількох століть гомоніло життя, заростають бур'янами. Як показав перепис населення 2001 р., зменшення чисельності населення супроводжується його старінням. Дані про народження і смертність у Загір'ю: Народжуваність у Загір'ю +РокиЗагір'я 2001 р. 5 2002 р. 5 2003 р. 5 2004 р. 5 Всього: 20+ Смертність у Загір'ю +РокиЗагір'я 2001 р. 9 2002 р. 7 2003 р. 10 2004 р. 16 Всього: 42+

Історія Перша згадка про село датується 2 січня 1441 року. Впродовж XVI — XIX ст. с. Загір'я належало до так званого Княгиницького ключа. В Загір'ю на горі Говда знаходився відомий Княгиницький двір, що був адміністративним і господарським центром Княгиницького ключа.

З 1854 року до адміністративної реформи 1867 року у складі Ходорівського повіту Бережанського округу.

У 1867 — 1918 рр. у складі Рогатинського повіту (Королівство Галичини та Володимирії).

Перша світова війна Список вояків УСС та УГА із с. Загір'я:

Атаманюк Лукій Байда Іван Ватаманюк Дмитро Ватаманюк Іван Василик Захарій Гаврон Андрій Гуньовський Іван Данилишин Андрій Данилишин Іван Женчук Стах Зушман Стах Кузик Андрій Якимович Кузик Стах Якимович Кузик Яким — сотенний УСС і УГА, адвокат Кривоглавий Михайло Леськів Стах (Духніїв) Михалюсь Степан Наявко Михайло Павлів Роман Рибій Стефан Стефанишин Василь Харишин Василь Харишин Яким Шатковський Василь Шумський Андрій Юзифішин Василь Хомин Дмитро </div>

Міжвоєнний період У міжвоєнний період діяли: товариства «Просвіта», «Луг», «Каменярі», «Союз українок», «Жіноча громада»; кооператив Згода; осередки політичних партій УРП (радикали), ОУН(м), ОУН(б), КПЗУ.

Діяльність т-ва «Просвіта» Читальня «Просвіти» в Загір'ю заснована на загальних зборах 20 червня 1910 року. Засновниками читальні стали:

Антін Кузик Іван Ватаманюк Михайло Марків Никола Ватаманюк Андрій Зушман Онуфрей Дзичко Іван Харишин Федь Цюняк Петро Гнип Стах Шкляр Ілько Харишин </div> Фактичним організатором читальні був видатний громадський діяч, уродженець села Загір'я, Степан Кузик.

При читальні до 1939 року діяв драматичний гурток (до 30 осіб) та чоловічий хор (28 чол.)З першого повоєнного звіту читальні відомо, що в 1910 р. читальняний будинок збудовано коштом громади, земельну ділянку під будову подарував властитель дібр Михайло Тустановський. Іншої інформації про діяльність читальні в Загір'ю у передвоєнний період немає. Стан справ у громаді в перші повоєнні роки був гнітючий. Багато сільських активістів загинули на фронтах, інші померли від тифу, що лютував у 1919 р. Близько 25 наших односельчан воювали в легіоні УСС та в Українській Галицькій Армії.Відновлення роботи читальні у повоєнний період відбулося 3 квітня 1922 р. на загальних зборах. Головою читальні обрали Івана Гуньовського, заступником Андрія Кузика, писарем Михайла Кіндера, касієром Дем'яна Кузика, бібліотекарем Михайла Марківа, господарем Василя Харишина та двох заступників виділового — Івана Кузика та Івана Данилишина. Число членів читальні: чоловіків 20, жінок 18, парубків 20, дівчат 22. Але невдовзі (14 грудня 1923 р.) польська влада опечатала читальню в Загір'ю на цілий рік. На підставі нового статуту читальня відновила роботу 28 грудня 1924 р.У звіті «Просвіти» за період 1928—1929 рр. відзначено, що читальня мала 116 членів, у тому числі 68 чоловіків і 48 жінок. Бібліотека налічувала 133 книжки та була відкрита по неділях і святах, а також в інші дні при потребі. Передплачувано часописи «Громадський голос», «Народна справа». При читальні діяла сільськогосподарська споживча кооператива «Згода», але, за оцінкою керівників читальні, розвивалася слабо. Діяв гурток «Сільський Господар», спортивний гурток «Луг» був розв'язаний. Інших національних товариств не було. Є інформація про існування польської 7-класової школи, української школи не було.За звітний період 1931—932 рр. діяльність читальні значно пожвавилася. Михайло Оршуляк та інженер Віктор Вакуловський прочитали дві лекції на тему «Управа ріллі». Дем'ян Кузик провів курси для неграмотних, з яких користало 25 чоловіків, 4 жінки, 8 хлопців і 13 дівчат. Під керівництвом Михайла Оршуляка 22 листопада 1931 р. організовано самоосвітній гурток. Під час шкільних вакацій організовано під опікою Виділу дитячий садок для дошкільної та шкільної молоді. У звітному 1934 році читальня мала 161 члена, у тому числі чоловіків — 92, жінок — 69, хлопців — 2, дівчат — 5.Концертно-театральна діяльністьНайважливішим джерелом надходження коштів на утримання читальні були вистави і концерти. Свою роботу відновлена читальня почала в 1922 р. з організації аматорського театрального гуртка, котрий у перший рік свого існування вже мав у своєму репертуарі 4 вистави. З 14 грудня 1923 р. по 28 грудня 1924 р. діяльність читальні була призупинена польською владою. В перші 5 місяців 1925 р. гурток мав 20 членів, керував ним Іван Кузик. У репертуарі були такі вистави: «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці», «Сатана в бочці», «Сватання в неуках», «Як ковбаса та чарка», «Клуб суфражисток». На вистави сходилось від 60 до 100 глядачів. Касовий прихід за цей період склав 264 зл. У 1928 р. гурток налічував 32 члени, вели його Андрій Кузик та Іван Данилишин. В наступному 1929 р. гурток налічував 40 членів під керівництвом Івана Данилишина. За рік було дано 10 вистав, у тому числі і в інших селах. В цьому ж році чоловічий хор у складі 20 осіб під керівництвом Івана Кузика дав по два концерти в своїм селі та в інших селах. У 1931-32 роках відбувся занепад художньої самодіяльності, аматорський гурток залишився без керівника, хору не було. Очевидно, далися взнаки наслідки пацифікації 1930 р. В 1935 р. з вистав і концертів було зібрано найбільшу суму — 537,21 злотих. За рік дано 7 вистав. У бібліотеці було 86 театральних п'єс. Відновив роботу хор у складі 25 членів під керівництвом Івана Кузика. У 1936 році під керівництвом Василя Кузика показано 7 вистав, у тому числі по 2 рази «Кроваві перли», «Швець Жердка», «Вій», один раз «Поцілунок Юди», касовий прихід із яких становив 346 зл.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області», увійшло до складу Рогатинської міської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Рогатинського району, село увійшло до складу новоутвореного Івано-Франківського району.

Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,84% румунська 0,16%

Пам'ятки