Гра́бів — село Долинської громади Калуського району Івано-Франківської області України.
Перша згадка, перекази та легенди Перша згадка про село Грабів припадає на початок XVI століття.
1582 року воно входило до Долинського повіту, королівства Галичини і Володимирії Австро-Угорської імперії.
Першими поселенцями даної території були мешканці села Крива.
Село Грабів розміщене в пониззі гірської річки Манявки, яка на той час була досить повноводною і в ній водилося багато риби. На її берегах пастухи з Криви випасали худобу. Ця мальовнича територія і приглянулася одному з вівчарів, який вирішив переселитися сюди із сім'єю. Тож, першими мешканцями села, за переказами, була родина Бома
Перші поселенці займалися землеробством, скотарством, рибальством та ремеслами. Але, в основному, село Грабів — це поселення лісорубів. Із допомогою сокир та пил вони звалювали велетенські дерева, корчували могутні пні, щоб збільшити місце для житла і землеробства. Житло спочатку було дуже схоже до коли́би — сезонного житла пастухів і лісорубів, поширеного в гірських районах Карпат та на Балканах. У хаті ставили глинобитну піч, у якій палили товстими колодами. Дим у такій хаті виходив через отвір у стелі. Для освітлення використовували букові скіпки. У зимовий період у такій хаті жила і худоба, тільки невелика перегородка відділяла тварин від людей.
Усі знаряддя праці, в основному, були дерев'яними. Землю грабівчани орали дерев'яними плугами із залізними наконечниками. Основними сільсько-господарськими культурами були: яре жито, овес, просо, ячмінь, льон, коноплі. З городини — картопля, цибуля, часник, капуста, горох, квасоля, буряки.
Житнє і вівсяне зерно мололи на крупу та борошно. У деяких сім'ях хліб, взагалі, був нечастим гостем на столі. Врожайність не була високою, тому основним було тваринництво. Свійські тварини одягали і годували людей, і були основним товаром для продажу та обміну на ярмарках міста Долини, яке було повітовим містом до 1939 року. Переважно зі шкіри, вовни та льону виготовляли одяг: сорочки, штани («сподні»), спідниці(«димки»), вуяжі, бунди, кожухи, хустки.
За переписом у 1939 році в селі проживало 1570 мешканців (1530 українців, 10 поляків, 10 євреїв і 20 німців та інших національностей
Походження назви.
Перші майбутні жителі села Грабів спочатку проживали біля невеличкої річки, яка петляла поміж лісами, Крива. Звідси і пішла назва поселення Крива. У пошуках звірини та кращих пасовищ для худоби люди бродили навколишніми лісами і натрапили на більшу, повноводнішу річку. Тут водилося багато риби і можна було поставити млин. Ця річка — Манявка тому і отримала таку назву. Тому, що «заманила» — покликала на свої береги жителів села.
За іншою версією територія села належала пану Манєвському(Манявському).
А ще одна легенда розповідає, що у цій річці жили чарівні істоти - мавки, які манили до себе людей
На берегах Манявки, яка протікає через село, та в навколишніх лісах росли великі та розлогі дерева — граби. Завдяки ним, за однією із версій, село і отримало свою назву — Грабів.
Географія Воно розкинулося в міжгірній улоговині біля берегів невеличкої швидкоплинної гірської річки Манявки, яка стрімкими грайливими потоками стікає з передгір'я Карпат. Село знаходиться на північному заході Рожнятівського району.
Площа села Грабів постійно збільшувалася. За польським переписом загальна площа села була 22,72 км², зараз — 43км². До Грабівської сільської ради входять с. Грабів і с. Крива. Селу також належить урочище «Жолоби», яке розміщене на території Долинського району.
Село Грабів знаходиться за 17 км від районного центру смт Рожнятів, від обласного центру м. Івано-Франківськ — за 80 км і на відстані 12 км від залізничної станції міста Долини.
Археологічні пам'ятки та знахідки доісторичного періоду Територія навколо села — суміш мальовничості та таємничості. Ви, наче потрапляєте у доісторичні місця, що вражають не лише красою й магічністю, переноситися зі звичного місця в інший світ — світ природи, зелені і чистого повітря та величезних незвичних каменів. "Кам'яний " — саме так називається одне з урочищ села. Кажуть, що тут колись був вулкан, при вивержені якого вибило ці неймовірні каменюки. Найбільші з них: «Дякова скриня», «Воронячий дзьоб»(«дзюбок»), «Великий горбач», « Малий горбач», «Колибач». Про ці камені відомо небагато, але дослідження тривають, і запитань більше, аніж відповідей: адже камені дуже добре вміють зберігати таємниці. Незаперечним лише є факт — камінь Колибач — це місце з потужною енергетикою, недаремно воно, ймовірно, використовувались стародавніми людьми з культовою метою.
Науковці Карпатської археологічної експедиції навчально-наукового Інституту історії, етнології і археології Карпат Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника вважають, що тут існувало поселення ще в дохристиянські часи, а камінь, який має форму голови змії, був святилищем древніх язичників. Модель храму вказує на те, що святилище розглядали як священну подобу Всесвіту. На Колибачі знайдено велику кількість петрогліфів. Вони об'єднані у теогонічні й космогонічні композиції, символічні моделі, уособлювали світотворчі сили природи й мали ритуальне призначення. Тож, ці унікальні геологічні пам'ятки, що у незайманому вигляді збереглись до наших днів, надихнуть кожного бадьорістю та хорошими настроєм на довгий час, а враження від побаченого надовго залишаться у вашій пам'яті.
НОВИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ МАРШРУТ «Грабів – камінь Воронячий Дзьоб – камінь Колибач – урочище Хоромищі» - надасть туристові можливість захоплюючої подорож зі звичного місця - в світ природи, зелені і чистого повітря. Загалом, пройшовши маршрутом, можна побачити щонайменше сім кам’яних пам’яток, скуштувати джерельної води, лісових дарів та насолодитись лісовою тишею та неймовірними пейзажами.
Даний маршрут пропонує захоплюючу подорож зі звичного місця в інший світ - світ природи, зелені і чистого повітря.Під час цієї подорожі турист побуває у доісторичних місцях, що вражають не лише красою та мальовничістю, а й таємничістю.
Грабівський Святомихайлівський монастир
На відстані 2 км від Колибача знаходиться ще одне священне місце — урочище Хоромищі. Згідно писемних пам'яток наприкінці XVII — середині XVIII ст. тут діяв монастир, який складався із дерев'яної церковці і кількох господарських будівель. Місце давнього монастиря нині являє собою оточену лісом галявину, на краю якої є камінь з витесаним невеличким хрестиком. Урочище, де містилася чернеча оселя, називають Хоромищі: за переказами, там колись стояли хороми, тобто гарні монастирські будинки, при цьому уточнюють, що споруди були навіть цегляними. Оповідають також, що на Хоромищах був ще і храм, який спалили під час нападу турецько –татарської орди, а місце почали називати «Храмище», перетворене згодом на «Хоромище».
Один із старожилів села Тимчій Микола Антонович (1910 р.н.) називає це урочище «Хоронищі». За його розповіддю, там колись була церква, монастир (кляштор), де люди «хоронилися»(ховалися, рятувалися) від татар. М.Тимчій пригадує, що на Хоронищах був хрест, який перенесли у село. Очевидно, пам'ятний хрест стяв на давньому монастирищі. Сьогодні місце розташування старого хреста невідоме.
Серед місцевого населення, як грабівчан, так і мешканців довколишніх сіл, побутував цікавий звичай: коли йшли на Хоромищі, на місце монастиря кидали галузку, гілку, квітку — «кидали на міт». Такі дії, напевно, пов'язували із вшануванням пам'яті потерпілих від татар людей і ченців, які надавали їм притулок(«схоронили», «охоронили»). Існувало і досі існує повір'я, що якщо цього не зробити, то обов'язково заблукаєш у лісах.
Із Хоромищами пов'язують історію сусіднього з Грабовом села Ілемня. Перша письмова згадка про Ілемню датована 1582 роком, але, на думку краєзнавців, поселення виникло значно раніше. За твердженням дослідника-краєзнавця Ігора Сеньківа, у ІХ-Х століттях Ілемня була столицею Карпатського князівства — хорватського племені дядошан, що заселяли територію Бойківщини, а саме — землі сучасних Рожнятівського, Долинського (Івано-Франківська обл.), Сколівського та Стрийського районів (Львівська обл.).У кінці Х століття дядошани та інші хорватські князівства — присяни, требовляни та поборяни утратили свою незалежність і були приєднані князем Володимиром до Київської Русі. У результаті столицю Карпатського князівства дядошан, розміщеного поблизу сучасного села Дідушиці на Стрийщині, було перенесено до Ілемні. Нова столиця карпатських хорватів, за твердженням І.Сеньківа, займала величезну територію, на якій після її занепаду виникли навколишні села, в тому числі Ілемня та Грабів.
На території Грабова, в урочищі Хоромищі був один із князівських замків. І.Сеньків згадує, що на горі Гулянка, де стояв княжий замок було також капище, на місці якого з прийняттям християнства збудували церкву. Природно припустити, що й біля замку на Хоромищах могло існувати капище, де пізніше також побудували церкву, храм, а згодом і чернечий осідок, що став відомий як Грабівський монастир. На існування у Грабові якогось двору, можливо, замку, вказує назва поселення. В історико -етимологічному словнику Мирослава Габорака ойконім «грабів» пояснюється так: назва є присвійно-прикметниковим утворенням на — ів від власного імені(прізвища чи прізвиська) Граб. Первісне значечення «Грабів» (двір чи ін.) Топонім також можна кваліфікувати і як похідне утворення від прикметника грабів, грабовий -вкритий грабами, але, очевидно, назва поселення Грабів пов'язана з його первісним значенням, можливо, із замком, двором, розміщеним в урочищі Хоромищі.
У місцевих переказах про монастир у Грабові вказуються роки його існування 1711—1756, що свідчить уже не про легендарний характер розповідей, а й про діяльність конкретної церковної інституції. Ці роки функціонування монасстия підтверджуються архівними згадками, зокрема, в узагальнюючих роботах із історії василіянських монастирів, серед яких основними є праці о. Михайла Коссака та о. Михайла ваврика. За їхніми даними, монастир був заснований у XVII столітті та існував до 1765 року. Тоді чернечий осередок було прилучено до Гошівської обителі.
Даний монастир став об'єктом обстеження Експедиції Івано-Франківського краєзнавчого музею та Обласного відділення Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (жовтень 2007 р.)
У фондах Івано-Франківського художнього музею зберігається ікона «Розп'яття», датована мистецтвознавцями серединою XVI століття. До початку 1980-х років образ знаходився в церкві архангела Михаїла у Грабові. Після закриття храму у 1960 році ікону разом із іншим церковним майном було вивезено в церкву сусіднього селя Лоп'янка, звідки у 1984 році її передано до музею.
Сьогодні місце давнього українського монастиря оточене лісом, що вкриває всю гору. Оскільки письмові джерела про нього обмежені кількома згадками, то важливу інформацію могли би дати археологічні обстеження монастирища - Храмища.
Сторінки літопису населеного пункту до ХІХ століття. Значної біди жителям Грабова, так як і мешканцям усіх сіл та хуторів на території України, завдавала панщина. Працювали на пана 3 дні, а потім панщина зросла до 4 днів на тиждень. Кожний селянський двір мусив її відробити своїм реманентом, привезти для пана віз дров. Кожного місяця село давало панові певну кількість ягід, грибів, городини.
Час від часу наставали періоди вибуху народного гніву та помсти. У славному 1648 році грабівчани не стали осторонь всенародної боротьби, разом із жителями сусідніх сіл брали участь у розгромі панських маєтків.
Великої шкоди населенню Західної України завдав спустошливий напад турецько-татарських орд під проводом Ібрагіма-паші у 1676 році. Цей похід досяг і села Грабів. Про це розповідає легенда про один з каменів «Дякова скриня». Кажуть, що там ховався сільський дяк, якого хотіли вбити татари.