Закерничне

Закерни́чне — село Калуського району Івано-Франківської області. Входить до складу Перегінської селищної громади. Територія розміщена на віддалі 75 км від обласного центру. Село відоме завдяки місцевому пароху о. Івану-Василю Ковалю, що допомагає недужим молитвою, за сумісництвом, ігумену Свято-Покровського монастиря на г. Чуриків. Перша письмова згадка про село — 2 липня 1873 року у договорі купівлі-продажу поля вартістю 10 злотих, названого «Закерничним» між Гнатом Бержавичем як продавцем та Максимом і Явдохою Дубеями як покупцями.

Назва Очевидно, що назва села означає певну територію, що знаходиться за криницею.

Найбільш вірогідний переказ про назву села стосується Ангелівської домни — металоплавильної печі в урочищі Ангелові, що діяла на межі XVIII—XIX ст. Крім власної залізної руди, на виробництві використовували ресурси, видобуті в Перегінському. Люди, які займалися їхньою доставкою, вочевидь проїжджали через територію сучасного Закерничного. Біля однієї криниці вони зупинялись втамувати спрагу і орієнтувались, скільки залишилось шляху. Повертаючись, казали: «Переїхали за керницю і вже Перегінськ видно». Згодом поле біля цієї криниці почали називати Закерничним (за місцевим діалектом «керниця» — криниця). Крім того, орні землі і сінокоси на території сучасного Закерничного були власністю перегінців, які приходили працювати на поля «за керницю», що є ще одним поясненням.

Існує проблема варіативності назви села. Серед самих селян побутують п‘ять варіантів: Закерничне, Закреничне, Закирничне, Закриничне, Закерничний. Це зумовлено особливостями бойківського діалекту. Оскільки в літературній українській мові вживається слово «криниця», то достовірним варто було б вважати варіант Закриничне. Він і використовувався в адміністративних документах до 1991 року. Однак, через те, що в цій місцевості побутують діалектизми керниця, крениця, і кирниця, назви Закерничне, Закреничне і Закирничне витіснили літературний варіант. Тому зараз село називається Закерничним. Ця назва і фігурує в сучасній офіційній документації.

Географія Безпосередніми сусідами Закерничного є селище Перегінське з північного сходу та села Сливки та Ясень з південного сходу.

Відстані від Закерничного до найближчих населених пунктів:

м. Івано-Франківськ — 75 км; с-ще Рожнятів — 20 км; с-ще Перегінське — 5 км; с. Небилів — 6 км; с. Ясень — 3,2 км; с. Сливки — 1,6 км.

Село з північного заходу оточує гірський масив — Північні Ґорґани.

Протилежний бік села омиває річка Лімниця, одна з найчистіших в Європі. Лімниця — притока Дністра завдовжки 122 км, що витікає з гір с. Осмолоди Рожнятівського району.

До середини ХХ сторіччя село в документах не реєструвалось, оскільки було урочищем, хутором, а потім вулицею Перегінського. До 1960-х село вважалось неперспективним, а вже згодом Перегінська селищна рада почала виділяти ділянки під забудову на його території. У багатотомнику «Історія міст і сіл УРСР. Івано-Франківська область» Закерничне як село згадується вже 1971 року.

Водоспади

Скрунтар За сільським кладовищем, в урочищі Скрунтар, розташований однойменний водоспад  (8-9 м).

Чуриків На відстані бл. 400 м. від Скрунтара в бік гори Чуриків розташований водоспад Чуриків (6-7 м).

Під Голицею Біля підніжжя гори Голиця (925 м) розташований водоспад Під Голицею (4-5 м).

Генеалогія села Землі сучасного Закерничного належали перегінським господарям, тому безсумнівно першими його жителями були уродженці Перегінського. З огляду на зібрані факти, найпершим відомим з них був Матвій Семко, який міг поселитися тут приблизно у 1860-их р.р. Чітким підтвердженням цьому є архівні документи: 1865 року зі згадкою про Матвія Семка (І коліно) та договори купівлі-продажу землі, що датуються 1888, 1894, 1903, 1910, 1912 роками, де фігурує його син Андрій Семко (ІІ коліно), що придбав тут чимало земель для своїх малолітніх дітей. Це вказує на те, що родина вже осіла на цій території. Крім того, саме маєтки Матвія та його синів згодом знаходились найближче до криниці, яка фігурує в історії походження назви села і збереглась досі. А місцевість, де знаходилась перша хата Матвія, зараз називається урочищем Хатище.

Важливо зазначити, що існує кілька родів Семків, не пов‘язаних між собою, що в свій час оселились у Закерничному: Матвія, Михайла, Василя, Петра та інших. Відомо, що наприкінці ХІХ сторіччя в селі було сім родів: чотири роди Семків та роди Скрипок, Лесюків і Куликів. Згодом поселились Чічаки, Халуси та Черпаки. Пізніше, діти з цих родів одружувались, у тому числі, і з жителями сусідніх сіл, створюючи нові сім‘ї. Так, у 20-их роках ХХ сторіччя у Закерничному з‘явились родини Сеничів, Стурків, Люльчаків, Дубеїв, Андрішаків, Горблянських.

Вже в 40-их роках ХХ сторіччя в Закерничному проживало близько сорока сімей. З них розрослось сучасне село.

Історія

У складі Австро-Угорської імперії та Польської республіки Період приналежності території Рожнятівського району, і Закерничного в тому числі, до складу Австро-Угорської імперії та Польської республіки відзначився помітним розвитком інфраструктури. Це було зумовлено масштабними лісозаготівельними роботами, що в свою чергу були спричинені будівництвом залізниць і експортом деревини, демографічним ростом та потребою у розширенні посівних площ. Найбільше деревини заготовляли приватні фірми. Її від весни до осені сплавляли плотами Лімницею, що руйнувало береги річки. Тому влада обмежила обсяги сплавів. Щоб розвʼязати проблему транспортування деревини, було вирішено будувати вузькоколійку. Процес фінансували лісозаготівельні компанії, зокрема, «Польсько-швейцарська лісова промисловість Йосифа Ґлезінґера», про масштабний вклад якої в розвиток інфраструктури Галичини не можливо не згадати. 1927 року було збудовано вузькоколійку до села Осмолода, 1933-го — на с. Пороги, а розвилка колій знаходилась в Закерничному. З 1930-х років колія протяжністю 106 км стала власністю Галицької митрополії.

Ця ж компанія збудувала й міст «Ферма Журавського» через річку Лімницю з c.Закерничного до с. Сливок, що забезпечувало звʼязок між населеними пунктами. Залізничний міст відігравав надважливу роль у сполученні села як з обласним центром, так і зі Сливківською школою, де навчалось дитяче населення Закерничного. Міст було пошкоджено під час повеней 1969-го та 1980-го років і повністю зруйновано повінню 2008 року. Для Закерничного значення вузькоколійки неможливо переоцінити. Через село проходив залізничний шлях, що забезпечував населення транспортом і робочими місцями на самій залізниці та в лісовій промисловості.

Старше покоління селян досі живе за так званим «старим часом» — на годину пізнішим за київський час — тобто так само, як жили під час польської влади в Галичині, або ж за часом теперішньої Польщі. І, враховуючи те, що Україна навесні переводить годинники на годину вперед, з березня до листопада «старий час» від київського відрізняється на дві години. Навіть при оголошенні розпорядку богослужінь в храмі для уникнення непорозумінь вказують: за «старим» чи «київським» часом. Ті, хто користується «старою годиною», пояснюють це тим, що цей час нібито краще відповідає природним явищам доби.

Друга світова війна. Підпілля та діяльність УПА Друга світова війна була особливо складною для мешканців Галичини через те, що кожна сім‘я страждала від трьох сторін, що ворогували між собою на цій території.

Загиблі вояки Радянської армії із Закерничного:

Мирон Іванович Кулик (1912 р.н.) Степан Петрович Семко (1913 р.н.) Володимир Йосипович Кулик (1925 р.н.)

Непростою була доля закерничанської сім'ї Мельників. Четверо старших синів вступили до лав повстанців і троє з них загинули від рук окупантів у смт. Перегінському та с. Суходолі Рожнятівського району. 1947 року батька з матір'ю та молодших дітей вивезли із Закерничного в Карагандинську область Казахської РСР. 1962 року батько там і помер. Їхня хата стала приміщенням для першої в історії Закерничного початкової школи. Сім'ю Олексія Семка з дітьми в липні 1950 року виселили до Сибіру через зв'язок сина Костянтина з УПА. На засланні в Хабаровському краї вони проживали протягом 11-ти років.

10.11.1950 р. біля села під час військово-чекістської операції із розшуку Крайового провідника ОУН Карпатського Краю Степана Слободяна «Єфрема» загинула група повстанців на чолі з Дмитром Юрківом (псевдо «Пісня», «Перемога») — провідником Перегінського районного проводу ОУН в 1948—1950 рр. і технічним референтом референтури пропаганди Калуського надрайонного проводу ОУН, на цьому місці встановили 12 серпня 2013 року березовий хрест.

Вояками УПА із Закерничного були:

Федір Черпак (1903—1978); Леон Мельник (1914—1945); Василь Мельник (1919—1945); Савелій Люльчак (1920—1990); Федір Мельник (1922—1945); Степан Семко (1923—1943); Ярослав Андрішак (1924—2011); Костянтин Семко (1924—2009); Павліна Семко (1927—2010); Степан Стурко (1927—1990); Дмитро Мельник (невідомо-1988).

Життя села в період СРСР Ніщо не спричинило такий фатальний розрив у світоглядах поколінь українців, як існування протягом двох третин сторіччя Союзу Радянських Соціалістичних Республік і згодом здобуття Україною незалежності. Радянський період був неоднозначний і неодноплановий. Після складних повоєнних років було зроблено певні кроки щодо розвитку освіти, медицини, економіки та сільського господарства. Водночас, характерними рисами новоутвореної культури були її всеосяжна ідеологізація, навʼязування штучних цінностей, навʼязувалось упередження до капіталістичного світу. На противагу цьому утверджувалась ідея побудови комуністичного суспільства братніх народів з його основними філософськими засадами — колективізмом і атеїзмом. Таким чином всіма силами викорінювалась українська ідентичність.

Основною формою колективізації у сільській місцевості було створення великих колективних господарств, які базувались не на проголошуваній ідеї рівності, а на грабіжницькому командуванні та «розкуркуленні». Це дозволяло одержати майже задарма значну кількість продовольства для держави. Так колективізація в західних областях УРСР відбувалась примусово і без врахування специфіки краю.

1952 року у Перегінському було створено артіль «Більшовик», згодом обʼєднану з колгоспом села Вільхівки і артілями сіл Небилова, Слободи-Небилівської, Рошнятого. Приєднано було й Закерничне. Так утворено єдиний колгосп «Більшовик» з правлінням у Перегінському. В часи «перебудови», наприкінці 1980-их, його було переформовано в акціонерну спілку «Прикарпаття». Правління спілки сприяло виділенню фінансової допомоги, столярів та лінії пилорами на будівництво храму Преображення Господнього в Закерничному. Загалом у колгоспі працювало 4 бригади робітників, Закерничне входило у склад другої бригади разом з частиною Перегінського — Радовою. За цим господарством було закріплено 1573 га орної землі, 1384 га сінокосів та 2260 га лісів.

Культурний розвиток та устрій села. Школа Впродовж ХХ сторіччя, з розвитком інфраструктури району, у Закерничному розростались й осередки культурно-просвітницької діяльності. До того, як отримати спеціальне приміщення, клуб («хата-читальня») у Закерничному розташовувався у хатах сімей, що мали вільні кімнати: Софії Семко (1956—1962) та Ольги Римик (1962—1965). 1965 року відкрили новозбудовані клуб і бібліотеку. Дарія Кулик була першою завідувачкою новоствореної бібліотеки. Крім проведення різноманітних заходів і подій, клуб використовувався для показу доступних на той час фільмів.

Перша крамниця в селі з‘явилася 1955 року. Продавцями були Кирило Семко, Юлія Федірко (Семко) в приміщенні, яке належало Миколі Скрипці. Медпункт с. Закерничного з 1959 року був розташований у хаті Леона Івановича Черпака. Нове приміщення для ФАП збудували 1985-го року. Протягом 40 років фельдшером у Закерничному працювала Софія Бержавич.