Комуністична держава, або марксистсько-ленінська держава, є державою, якою керує єдина партія з марксистсько-ленінською філософією.
Було декілька випадків існування комуністичних держав з функціонуючими процесами політичної участі, які включали кілька інших безпартійних організацій (профспілки, фабричні комітети та пряма демократична участь). Термін «комуністична держава» використовується західними істориками, політологами та засобами масової інформації для позначення цих країн. Проте, попри західну термінологію, ці держави не проголошують себе «комуністичними» та не стверджують, що вони досягли комунізму. Вони називають себе соціалістичними або робочими державами, які перебувають у процесі побудови соціалізму .
Комуністичні держави зазвичай керуються єдиним централізованим партійним апаратом. Хоч деякі держави і створюють враження наявності декількох політичних партій, усі вони контролюються єдиною централізованою партією. Ці партії, як правило, є марксистсько-ленінськими або їхніми варіаціями (включаючи маоїзм у Китаї) з офіційною метою досягнення соціалізму та просування до комуністичного суспільства. Марксисти зазвичай називають ці держави диктатурами пролетаріату або диктатурами робітничого класу, де робітничий клас є правлячим класом країни на відміну від капіталізму, де правлячим класом є буржуазія.
Розвиток комуністичних держав У 20-му столітті перша в світі конституційна соціалістична держава була в Росії у 1917 році. У 1922 році вона приєдналася до інших колишніх територій імперії, утворивши Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Після Другої світової війни Радянська Армія окупувала значну частину Східної Європи, сприяючи створенню в цих країнах комуністичних держав. Більшість комуністичних держав Східної Європи були союзниками Радянського Союзу, за винятком Югославії, яка оголосила себе неприєднаною. У 1949 році, після війни проти японської окупації та громадянської війни, що призвела до перемоги комуністів, була створена Китайська Народна Республіка (КНР). Комуністичні держави також були засновані в Камбоджі, Кубі, Лаосі, В'єтнамі та Північна Корея. Комуністична держава була створена в Північній Кореї, хоча пізніше вона прийняла власну ідеологію під назвою «Чучхе». У 1989 році комуністичні держави Східної Європи розпалися під тиском громадськості протягом хвилі ненасильницьких рухів, які призвели до розпаду Радянського Союзу в 1991 році. Сьогодні чинні комуністичні держави у світі розташовані в Китаї, Кубі, Лаосі та В'єтнамі.
Ці комуністичні держави часто не стверджують, що досягли соціалізму чи комунізму у своїх країнах, а заявляють, що розбудовують та працюють у напрямку встановлення соціалізму. Наприклад, у преамбулі Конституції Соціалістичної Республіки В'єтнам зазначається, що В'єтнам увійшов у перехідний період між капіталізмом та соціалізмом після того, як країна була реінтегрована під керівництвом комуністичної партії у 1976 році.«VN Embassy — Constitution of 1992». Full Text. From the Preamble: «On 2 July 1976, the National Assembly of reunified Vietnam decided to change the country's name to the Socialist Republic of Vietnam; the country entered a period of transition to socialism, strove for national construction, and unyieldingly defended its frontiers while fulfilling its internationalist duty». У Конституції Республіки Куба 1992 р. зазначено, що роль Комуністичної партії полягає у тому, щоб «направити спільні зусилля на досягнення цілей і побудову соціалізму».«Cubanet — Constitution of the Republic of Cuba, 1992». Full Text. From Article 5: «The Communist Party of Cuba, a follower of Martí's ideas and of Marxism-Leninism, and the organized vanguard of the Cuban nation, is the highest leading force of society and of the state, which organizes and guides the common effort toward the goals of the construction of socialism and the progress toward a communist society».
Державні установи в комуністичних державах Усі комуністичні держави мають подібні інституції, які функціонують згідно з постулатом, що Комуністична партія є авангардом пролетаріату та представляє довгострокові інтереси народу. Доктрина демократичного централізму, розроблена Володимиром Леніним як сукупність принципів, що використовуються у внутрішніх справах Комуністичної партії, поширюється і на суспільство в цілому. Фуртак, Роберт К. Політичні системи соціалістичних держав , Мартін Прес, Нью-Йорк, 1986, с. 8–9.
Згідно з демократичним централізмом, усі лідери повинні обиратися народом та всі пропозиції мають обговорюватися відкрито. Але щойно рішення буде схвалено, всі громадяни зобов'язані виконувати це рішення, і всі дебати мають закінчитися. При застосуванні в політичній партії демократичний централізм має на меті запобігти фракціонізму та розколу. Стосовно цілої держави демократичний централізм утворює однопартійну систему.
Конституції більшості комуністичних держав описують свою політичну систему як форму демократії. Фуртак, Роберт К. Політичні системи соціалістичних держав , Мартін Прес, Нью-Йорк, 1986, с. 12. Таким чином, вони визнають суверенітет народу, закріплений у низці представницьких парламентських інституцій. У таких державах немає розподілу влади, замість цього існує один національний законодавчий орган (наприклад, Верховна Рада в Радянському Союзі), який вважається вищим органом державної влади і який є юридично вищим за виконавчу та юридичну гілки влади. Фуртак, Роберт К. Політичні системи соціалістичних держав , Мартін Прес, Нью-Йорк, 1987, с. 13.
Така національна законодавча політика в комуністичних державах часто має подібну структуру з парламентами, що існують у ліберальних республіках, з двома суттєвими відмінностями: по-перше, депутати, обрані до цих національних законодавчих органів, не представляють інтереси будь-якого окремого округу (натомість — довгострокові інтереси народу в цілому); по-друге, всупереч пораді Маркса законодавчі органи комуністичних держав не перебувають на постійній сесії. Вони збираються один або декілька разів на рік на засіданнях, які зазвичай тривають лише кілька днів.Фуртак, Роберт К. Політичні системи соціалістичних держав , Мартін Прес, Нью-Йорк, 1986, с. 14.
Коли національний законодавчий орган не перебуває на засіданні, його повноваження передаються меншій раді (часто називається президією), яка поєднує законодавчу та виконавчу владу і в деяких комуністичних державах (наприклад, Радянському Союзі до 1990 року), виступає як колективний голова держави. У деяких системах президія складається з важливих членів Комуністичної партії, які голосують за рішення комуністичної партії, надаючи їм статусу законів.
Державні соціальні інституції Особливістю комуністичних держав є існування численних громадських об'єднань, які утримуються та фінансуються державою (профспілки; молодіжні організації; жіночі організації; асоціації вчителів, письменників, журналістів та інших фахівців; споживчі кооперативи; спортивні клуби тощо). Ці організації інтегровані у політичну систему держави.
У комуністичних державах громадські об'єднання мають сприяти соціальній єдності та згуртованості, слугувати сполучною ланкою між урядом та суспільством і створювати майданчик для набору нових членів комуністичної партії. Фуртак, Роберт К. Політичні системи соціалістичних держав , Мартін Прес, Нью-Йорк, 1986, с. 16–17.
Політична влада Історично склалося так, що у багатьох соціалістичних державах панувала однопартійна монополія. Деякі комуністичні уряди, такі як Північна Корея, Східна Німеччина або Чехословаччина, мають або мали більше однієї політичної партії, але всі другорядні партії зобов'язані при цьому підпорядковуватися керівництву комуністичної партії. У комуністичних державах уряд може не дозволяти критику політики, яка вже була реалізована в минулому або впроваджується зараз. Фуртак, Роберт К. Політичні системи соціалістичних держав , Мартін Прес, Нью-Йорк, 1986, с. 18–19.
Але разом з цим, в історії були випадки, коли комуністичні партії вигравали вибори та правили в контексті багатопартійних демократій, не намагаючись при цьому створити однопартійну державу. Таким чином, ці суб'єкти не підпадають під визначення комуністичної держави. Прикладами є Сан-Марино, Нікарагуа (1979—1990), Молдова, Непал (нині), Кіпр«Кіпр обирає свого першого комуністичного президента» , The Guardian , 25 лютого 2008 року. та індійські штати Керала, Західна Бенгалія та Трипура.
Критика Такі країни, як Радянський Союз і Китай, зазнали критики з боку західних авторів та організацій на основі відсутності багатопартійної західної демократії на додаток до низки інших сфер, де соціалістичні суспільства істотно відрізняються від західних. Наприклад, соціалістичні суспільства зазвичай характеризуються державною власністю чи суспільною власністю на засоби виробництва або власність перебуває у відомстві партійних організацій, демократично обраних рад, комун та кооперативних структур — на противагу ліберально-демократичній капіталістичній парадигмі управління вільним ринком власності та контролю з боку корпорацій і приватних осіб. Комуністичні держави також зазнають критики за надмірний вплив і участь правлячих партій у житті суспільства разом з відсутністю визнання деяких західних законних прав і свобод, таких як право власності на приватну власність і обмеження права до свободи слова.
Радянські захисники та соціалісти відреагували на ці критичні зауваження, підкресливши ідеологічні відмінності в концепції «свободи». Макфарланд та Агєєв відзначали, що "марксистсько-ленінські ідеї применшують принцип невтручання держави (наприклад, коли житлові умови визначаються здатністю людини платити), а також [засуджує] широкі відмінності в особистих багатствах, які не засуджує Захід. Замість цього радянські ідеологи підкреслювали рівність — безкоштовну освіту і медичне обслуговування, невелику розбіжність у житлових умовах або зарплатах і т. д. " На прохання прокоментувати той факт, що колишні громадяни комуністичних держав користуються більшими свободами, Хайнц Кесслер, колишній міністр національної оборони Східної Німеччини, відповів: "Мільйони людей у Східній Європі тепер вільні від роботи, вільні від безпечних вулиць, вільні від охорони здоров'я, вільні від соціального забезпечення ". Рання політика економічного розвитку комуністичних держав зазнала критики, тому що вона зосереджувалася в першу чергу на розвитку важкої промисловості.
У своїй критиці держав з марксистсько-ленінською ідеологією, економіст Міхаель Еллман з Амстердамського університету зазначає, що такі держави вигідно конкурують із західними державами у деяких показниках здоров'я, таких як дитяча смертність та тривалість життя.Michael Ellman. Socialist Planning. Cambridge University Press. 2014. . p. 372. Аналогічно, власний аналіз зіставлення очікуваної тривалості життя Амартія Сена виявив, що кілька марксистсько-ленінських держав досягли значних успіхів у цьому напрямку. Амартій Сен прокоментував результати аналізу: «одна думка, яка автоматично виникає, полягає в тому, що комунізм добре підходить для ліквідації бідності».Richard G. Wilkinson. Unhealthy Societies: The Afflictions of Inequality. Routledge. November 1996. . p. 122 . Розпад Радянського Союзу супроводжувався швидким зростанням бідності, рівня злочинності, Theodore P. Gerber & Michael Hout, «Більше шоку, ніж терапія: ринкова перехід, зайнятість і доходи в Росії, 1991—1995», AJS Том 104 № 1 (липень 1998): 1–50. корупції, безробіття, втрати житла, частоти захворювань і нерівності доходів разом зі зниженням споживання калорій, тривалості життя, грамотності дорослих та рівня доходів.
Список комуністичних держав у теперішній час
Наведені нижче країни є однопартійними державами, в яких переплелітаються інститути правлячої комуністичної партії і держави. Вони, як правило, є прихильниками марксизму-ленінізму. Держави перераховані у списку разом із роком заснування та відповідними правлячими партіями.Всесвітня книга : "ПОЛЬОВИЙ СПИСОК :: ТИП УРЯДУ " .