В українській мові склади слова можуть вимовлятися з більшою силою та довготою, ніж інші. Це явище називається на́голос.
Наголос в українській мові Наголос у словах української мови є властивістю частини слова — складу. Наголос вказує на склад, який виділяється під час вимови слова. Не всі слова в українській мові мають наголос. Не мають наголосу односкладові службові слова.
Звук і склад, на які падає наголос, називаються наголошеними, а всі інші голосні звуки й склади в слові — ненаголошеними.
Наголос вказує на склад, який виділяється під час вимови слова.
За допомогою наголосу часто розрізняють лексичне значення та граматичні форми слів: за́мок — замо́к, при́клад — прикла́д, батькі́в — ба́тьків, се́стри — сестри́.
Наголос в українській мові — вільний і постійний
Вільний — означає, що у різних словах він може припадати на різні склади. Наприклад, а́збука, абе́тка, алфа́ві́т. Вільний наголос буває таким: рухомим (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова; наприклад, може змінювати своє місце в різних формах слова: село́ — сі́л, по́ле — поля́, сторі́нка — сторінки́); нерухомим (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова);
Постійний (у всіх формах слова припадає на той самий склад: фа́брика, фа́брику, фа́брикам).
Основні принципи наголошування різних частин мови
Основні принципи наголошування іменників У більшості випадків іменники множини мають наголос на закінченні, наприклад: загадки́, огірки́. У більшості іменників жіночого роду із суфіксом -к при утворенні множини наголос переходить у закінчення, наприклад: тарі́лка — тарілки́, кни́жка — книжки́, але: сусі́дка — сусі́дки. Іменники, що утворилися від дієслів, мають більше ніж два склади та закінчуються на -ання, частіше всього мають наголошений суфікс, наприклад: чита́ння, завда́ння, але: бі́гання, не́хтування. В іншомовних словах, що позначають міри довжин, зазвичай наголос падає на -метр, наприклад: сантиме́тр, міліме́тр, дециме́тр, але в назвах пристроїв — по-інакшому: термо́метр, баро́метр.
Основні принципи наголошування прикметників Суфікс прикметників -еньк-, що позначає пестливість, завжди є наголошеним, наприклад: мале́нький, чорне́нький, гарне́нький. У більшості випадків, коли прикметник має два склади, наголос падає на другий склад (тобто на закінчення), наприклад: дзвінки́й, нови́й, тонки́й, котри́й.
Основні принципи наголошування дієслів Правила наголошування дієслова «бу́ти» такі: в теперішньому часі — бу́ти, бу́демо, проте в минулому часі: була́, було́, були́. Багато дієслів мають наголос на останньому складі, наприклад: нести́, везти́, мести́. Дієслова із закінченнями -емо, -имо, -ете, -ите мають наголос на останній літері, наприклад: веземо́, ідемо́, підете́, але: бу́демо, гурко́чемо, зали́шите. Інфінітив -ти: навести́, віднести́.
Основні принципи наголошування числівників У числівниках, що закінчуються на –десят, наголос припадає на останній склад, наприклад: п'ятдеся́т, сімдеся́т. У числівниках, що закінчуються на –адцять, наголошений передостанній склад, наприклад: двана́дцять, вісімна́дцять.
Слова з подвійним наголосом Деякі слова мають подвійний наголос, наприклад: ба́йдуже — байду́же допові́дач — доповіда́ч ма́буть — мабу́ть та́кож — тако́ж пе́рвісний — перві́сний по́милка — поми́лка
Проблемні випадки наголошування Деякі слова є винятками з правил: асиметрі́я боро́давка бюлете́нь вимо́га вимо́ва ви́падок вітчи́м граблі́ гороши́на гро́шей ді́тьми дові́дник дочка́ (але до́нька) заіржа́віти зубо́жіти катало́г кварта́л кропива́ ма́ркетинг нена́видіти (нена́висть, нена́висний) одноразо́вий о́лень пере́пис псевдоні́м ра́зом сере́дина спи́на фарту́х фено́мен цеме́нт це́нтнер </div>
Див. також Наголос
Примітки
Посилання Наголос в українській мові НАГОЛОС УКРАЇНСЬКИХ ПРІЗВИЩ