Нова́ Караку́ба (у 1945—2024 роках — Кра́сна Поля́на; в минулому — Но́во-Караку́ба, Гончари́ха) — село Старомлинівської сільської громади Волноваського району Донецької області України.
З початку березня 2022 року знаходиться під російською окупацією.
Раніше село було адміністративним центром: в 1902/8—1923 роках — Ново-Каракубської волості Маріупольського повіту (у червні—грудні 1920 року — району); в 1923—2020 роках — Краснополянської (до 1945 — Ново-Каракубської) сільської ради Старомлинівського (до 1946 року — Старо-Керменчицького) району, з 1959 року — Великоновосілківського району; в 1925—1927 роках — Ново-Каракубського (у 1923—1925 та 1927—1946 роках — Старо-Керменчицького, з 1946 року — Старомлинівського) району Маріупольської округи. З 2020 року — центр Новокаракубського (до 2024 року — Краснополянського) старостинського округу Старомлинівської сільської громади.
Географія
Село розташоване у південно-західній частині Волноваського району.
Площа території села — 823,1 га.
Через село тече річка Мокрі Яли (басейн Дніпра), вздовж якої, обома її берегами, воно розташоване. На території села в Мокрі Яли впадають дві притоки: лівий — Сухі Яли та правий — Тарама (часто пересихає).
Відстань від центру села до районного центру — 32 км, до найближчої залізничної станції — 13 км. Селом проходить автошлях «Багатир — Микільське».
Найближчі населені пункти: на північ — село Євгенівка Волноваського району Донецької області (12 км); на північний схід — село Степне Волноваського району Донецької області (7 км); на схід — село Передове Волноваського району Донецької області (5 км); на південний схід — села Вільне и Зачатівка Волноваського району Донецької області (6 км); на південь — село Антонівка Пологівського району Запорізької області (6 км); на південний захід — село Зоря Пологівського району Запорізької області (8 км); на захід — село Новгород Пологівського району Запорізької області (10 км); на північний захід — села Новопетриківка та Малий Керменчик Волноваського району Донецької області (5 км).
На захід від південного краю села розтошований ботанічний заказник місцевого значення «Мокроялинський» площею 189,6 га, створений у 2017—18 рокахРозпорядження голови Донецької облдержадміністрації, керівника Донецької обласної військово-цивільної адміністрації № 50/5-18 від 18.01.2018 «Про оголошення ботанічного заказника місцевого значення „Мокроялинський” на території Великоновосілківського району»Інформаційний стенд на вході до заказнику «Мокроялинський»..
Населення
За даними всеукраїнського перепису населення (від 5 грудня 2001 року) в Красній Поляні мешкало 4’606 осіб.
Рідною мовою, за даними перепису, зазначилиРідні мови в об’єднаних територіальних громадах України. — Сайт Українського центру суспільних даних.: російська — 80,26 % (3’697 осіб); українска — 12,44 % (573 особи); грецька — 7,1 % (327 осіб); німецька — 0,11 % (5 осіб); білоруська — 0,04 % (2 особи); інші мови — 0,04% (2 особи).
На початок 2014 року, за розрахунковими даними Госстату України, населення села скоротилося до 3’828 осіб. Щільність населення складала 465,1 осіб/км2.
Історія
Ново-Каракуба
Село Ново-Каракуба засноване у 1787 році переселенцями з села Каракуба (пізніше — Велико-Каракуба), створеного у 1779 році греками-румеями, що були виведені з Криму. Кара-Коба у перекладі з кримськотатарскої означає «чорна печера» — так звалася південно-східна (християнська) частина села Аргин у Криму, з якого у 1778 році переселилися греки, що заснували наступного року село Каракубу на березі Кальміусу. Через деякий час частина мешканців Каракуби переселилася на захід, заснувавши села Бугас та Ново-КаракубаСтраницы родной истории. Три греческих поселения на Кальмиусе. — Група «Музей Паши Ангелиной (Старобешево)» у соцмережі «ВКонтакте»..
Іноді назва Ново-Каракуба передавалася як Нова Каракума. Альтернативною назвою села, що зустрічається у довідково-статистичних виданнях та на картах XIX — початку XX століть, було Гончариха.
У 1859 році казенне село Нова Каракуба (Гончариха) при річці Ялах входило до 2-ї частини Маріупольського грецького округу Олександрівського повіту Катеринославьскої губернії. Було 170 дворів, у яких мешкало 1’156 осіб (593 чоловічої статі та 563 жіночої статі), православний молитовний дімСписокъ населённыхъ мѣстъ по свѣдѣніям 1859 года. Томъ XIII: Екатеринославская губернія с Таганрогскимъ градоначальствомъ. — СПб: Центральный статистический комитетъ Министерства внутреннихъ дѣл, 1863. — с. 127..
За станом на 1886 рік у грецькій колонії Ново-Каракуба Старо-Керменчицької волості Маріупольського повіту Катеринославської губернії налічувалося 260 дворів и 1’518 мешканців. Діяли православна церква та молитовний дім, школа. У селі працювали 5 лавок і 2 винні погреби.Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. Выпуск VIII: Губерніи Новороссійской группы. — СПб: Центральный статистическій комитетъ, 1886. — с 32..
За даними першого всеросійського перепису населення 1897 року, у Ново-Каракубі мешкало 2’438 осіб (1’248 чоловіків та 1’190 жінок). З них 2’402 мешканця були православного віросповіданняНаселённыя мѣста Россійской имперіи въ 500 и болѣе жителей съ указаниемъ всего наличнаго в них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданий (по даннымъ первой всеобщей переписи населенія 1897 г. — СПб: Типографія «Общественная польза», 1905. — с. 62..
У 1902 році у Ново-Каракубі проживало 2’346 осіб (1’168 чоловіків та 1’196 жінок), налічувалося 348 дворівСписокъ населённыхъ мѣстъ Маріупольскаго уѣзда, Екатеринославской губерніи. — Екатеринославъ: Типографія Е.Д. Браиловского, 1902. — сс. 24—25.
З 1866 року Ново-Каракуба разом з урумським селом Старо-Керменчик входила до Старо-Керменчицької волості. Між 1902 и 1908 роками зі складу останньої була виділена нова Ново-Каракубська волость. У довіднику «Список населених місць Маріупольського повіту Катеринославської губернії» 1902 року Ново-Каракуба ще рахується у складі Старо-Керменчицької волості, а у такому ж довіднику 1911 року (складеного за даними на 1908 рік) вона вже віднесена до Ново-Каракубської волості.
На початок 1908 року в Ново-Каракубі було 465 дворів (господарств). Населення складало 3’531 осіб, у т. ч. 1’779 чоловіків та 1’752 жінок. Землі села були розділені на 543 наділи по 21,7 десятин. у володінні громади знаходилося 12’584,1 десятин землі (у т. ч. 11’762,1 десятин зручної землі та 822 десятини незручної)Списокъ населённыхъ мѣстъ Маріупольскаго уѣзда Екатеринославской губерніи. — Екатеринослав: Типографія Губернского Земства, 1911. — сс. 16—17..
7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього універсалу Української Центральної Ради, село увійшло до складу Української Народної Республіки.
У роки Громадянської війни в селі діяв партизанський загін, командиром якого був Д. Л. Тишлек, а начальником штабу — С. М. Коссе. В січні 1919 року, під натиском переважаючих сил білогвардійців, загін був змушений відступити з села. На чолі повстанського загону, у який входили й мешканці сусідніх сел, встав В. Ф. Тохтамиш. Повстанці діяли на территорії Ново-Петриківської волості. У лютому загін увійшов до складу 9-го Грецького полка 1-ї Задніпровської дивізії. Для організації боротьби з денікінцями повітовий партійный комітет послав у Ново-Каракубу П. К. Романова, який організував тут комуністичний осередок. Комсомольський осередок у селі був сформований у 1923 роціІсторія міст і сіл Української РСР. Том 5: Донецька область. — Харків: Харківська книжкова фабрика ім. М.В. Фрунзе, 1970. — с. 218..
7 березня 1923 року, постановою Президії ВУЦВК «Про адміністративно-територіальний поділ Донецької губернії, створення округ та районів», ліквидувалися існуючі повіти та волості, замість яких створювалися округи та райони. Ново-Каракубська волость Маріупольського повіту була перетворена на Краснополянську сільську раду Олександро-Невського району Маріупольської округиИстория АТД Донецької области (2001). — сс. 13—15..
30 квітня 1925 року, постановою ВУЦІК «Про створення на території Мариупольської округи Донецької губернії Люксембурзького району з переважним німецьким населенням», Олександро-Невський район був перетворений на національний Люксембурзький німецький район. При цьому, Ново-Каракубська сільрада була передана до складу Старо-Керменчицького районуИстория АТД Донецкой области (2001). — сс. 21—22..
У тому ж 1925 році Ново-Каракубі був наданий статус грецького населеного пунктуИстория АТД Донецкой области (2001). — с. 24..
18 серпня 1925 року, протоколом засідання Маріупольського окрвиконкому «Про перейменування районів», райцентр Ново-Керменчицького району був перенесений до села Ново-Каракуба, а район був перейменований на Ново-КаракубськийИстория АТД Донецкой области (2001). — с. 26..
1 липня 1927 року, згідно протоколу засідання Центральної адміністративно-територіальної комісії, центр Ново-Каракубського району з села Ново-Каракуба був повернений до села Старо-Керменчик, а району було повернено колишню назву — Старо-КерменчицькийИстория АТД Донецкой области (2001). — с. 69..
Наприкінці 1920-х — початку 1930-х років у селі було організовано три колгоспи, об’єднані у 1958 році в один колгосп «Світанок».
У ході Великої Вітчизняної війни 10 жовтня 1941 року село Ново-Каракуба та хутір Блюменталь були захоплені німецько-фашистськими військами. За період окупації фашистами були розстріляні 8 мешканців села. 12 вересня 1943 року в ході Донбаськой наступальної операції Ново-Каракуба та Блюменталь були визволені частинами 3-го Українського фронту у складі КМГ під командуванням генерал-майора І. О. Плієва4-й гвардейский механизированный корпус. — Сайт «Соединения РККА в годы ВОВ».. У боях за село загинули 48 радянських воїнів; у їх складі капітан Оськін, старший лейтенант Войцих, лейтенант Садовий, имена яких тепер носять вулиці Нової Каракуби. На фронтах войны воювали 466 мешканців села, 214 з них загинули, 272 — нагороджені орденами та медалями СРСР. У селі встановлений пам’ятник односельцям, загиблим у роки Громадянської та Великої Вітчизняної війн.
Елізабетдорф / Єлісаветполь / Блюменталь
У 1825 році 35 родинами переселенцев-лютеран з Бадена, Гессен-Дармштадта й Ельзаса у 3 верстах північно-західніше Ново-Каракуби на лівому березі річки Мокрі Яли була заснована німецька колонія № 19, пізніше отримавша назву Елізабетдорф (також були в побуті інші назви — Єлізаветівка та Елізабетталь)Дизенгоф, В.Ф.: Немцы России. Населённые пункты и места поселений: энциклопедический словарь. — М.: «ЭРН», 2006. — с. 167..
З часу заснування колонія входила до Маріупольського колоністського округу, розташованого в 3-му стані Олександрівського повіту Катеринославьскої губернії. У 1872 році Маріупольский колоністський округ був скасований, а в наступному році був відновлений Маріупольський повіт. Елізаветдорф увійшовдо складу Людвигстальської волості новоствореного повіту.
У 1859 році в Елізабетдорфі мешкало 407 осіб (238 чоловіків и 169 жінок). Налічувалося 35 дворів. Працювали 2 заводиСписокъ населённыхъ мѣстъ по свѣдѣніям 1859 года. Томъ XIII: Екатеринославская губернія с Таганрогскимъ градоначальствомъ. — СПб: Центральный статистический комитетъ Министерства внутреннихъ дѣл, 1863. — с. 35..
У 1890-х годах колонія Елізабетдорф була перейменована на Єлісаветполь, а Людвигстальська волость — на Романівську волость.
За даними першого всеросійського перепису населення 1897 року, в Єлісаветполі мешкали 522 особи (252 чоловіка та 270 жінок), у їх складі 453 протестантаНаселённыя мѣста Россійской имперіи въ 500 и болѣе жителей съ указаниемъ всего наличнаго в них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданий (по даннымъ первой всеобщей переписи населенія 1897 г. — СПб: Типографія «Общественная польза», 1905. — с. 60..
У 1902 році у Єлісаветполі було 63 двора. У колонії налічувалося 508 мешканців (243 чоловіка та 265 жінок)Списокъ населённыхъ мѣстъ Маріупольскаго уѣзда, Екатеринославской губерніи. — Екатеринославъ: Типографія Е.Д. Браиловского, 1902. — сс. 20—21.