Васи́ль Пили́пович Марге́лов ( — за новим стилем, Катеринослав, Російська імперія (нині м. Дніпро, Дніпропетровська область, Україна) — 4 березня 1990, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський воєначальник, генерал армії (25.10.1967), Командувач повітряно-десантних військ Радянського Союзу (1954–1959, 1961–1979), Герой Радянського Союзу (19.03.1944), лауреат Державної премії СРСР (1975), кандидат військових наук (1968).
Біографія Василь Пилипович Маркелов (згодом Маргелов, ймовірно походить від католицького імені Маркель сиріч Марсель) народився в м. Катеринославі (нині м. Дніпро, Дніпропетровська область, Україна) у родині вихідців з Руської Литви (Білорусі). Батько — Пилип Іванович Маркелов, працював металургом. Прізвище Маркелов у Василя Пилиповича було згодом записане як Маргелов через помилки у партквитку.
У 1913 сім'я Маркелових повернулась на батьківщину батька Василя Пилиповича — до містечка Костюковичі Климовицького повіту Могилівської губернії. Мати В. Ф., Маркелова Агафія Степанівна, була родом із сусіднього Бобруйського повіту Мінської губернії. Підлітком працював вантажником, теслею. Того ж року вступив учнем до шкіряної майстерні, незабаром став помічником майстра.
У 1921 — закінчив церковноприходську школу. Ще підлітком працював вантажником, теслярем, розвозив пошту. В тому ж році пішов учнем в шкіряну майстерню, а невдовзі став помічником майстра.
У 1923 — працює чорноробом в місцевому «Хлібопродукт». Вступає в комсомол.
З 1924 — по комсомольській путівці їде в Катеринослав на шахту ім. М. І. Калініна чорноробом, потім стає коногоном. За станом здоров'я вимушений змінити рід діяльності.
У 1925 — направлений знову до Білоруської РСР, лісником до ліспромгоспу. Працював у Костюковичах, у 1927 році став головою робітничого комітету ліспромгоспу, обраний до місцевої Ради.
Початок служби в армії У Червоній армії з 1928 року.
У 1931 році закінчив Об'єднану Білоруську військову школу.
У 1933 — призначається на посаду командира взводу в Об'єднаній Білоруській військовій школі. З лютого 1934 — помічник командира роти. З травня 1936 — командир кулеметної роти. З жовтня 1939 — командир батальйону.
Учасник радянсько-фінської війни 1939—1940 років. Під час ведення бойових дій — командир Окремого розвідувального лижного батальйону 596-го стрілецького полку 122-ї дивізії. Під час однієї з операцій Маргелов захоплює в полон офіцерів Генерального штабу Швеції. 21 березня 1940 отримує звання майор.
З жовтня 1940 — командир 15-го окремого дисциплінарного батальйону.
Німецько-радянська війна За три дні до початку німецько-радянської війни призначається командиром 3-го стрілецького полку 1-ї мотострілецької дивізії.
21 листопада 1941 — призначений командиром 1-го Особливого лижного полку моряків ЧБФ. Після битв на Ладозькому озері якийсь час знаходився в шпиталі.
З 22 січня 1942 — отримав призначення на посаду командира 218-го стрілецького полку 80-ї стрілецької дивізії 54-ї армії Ленінградського фронту. Липень 1942 — прийняв під своє командування 13-й гвардійський стрілецький полк 3-ї гвардійської стрілецької дивізії. 28 червня 1942 — отримав звання підполковник.
8 січня 1943 — призначений начальником штабу 3-ї гвардійської стрілецької дивізії. З 11 квітня 1943 — заступник командира 3-ї гвардійської стрілецької дивізії.
З 11 листопада 1943 — виконує обов'язки командира 3-ї гвардійської стрілецької дивізії, а з 10 січня 1944 — командира 49-ї гвардійської стрілецької дивізії. з якою 13 березня 1944 успішно форсував р. Дніпро та брав участь у звільнені міста Херсон, за що йому було присвоєно звання Герой Радянського союзу. Якийсь час перебував у шпиталі.
25 березня 1944 — призначений командиром 49-ї гвардійської стрілецької дивізії. 13 вересня 1944 — отримав звання генерал-майор.
Перші післявоєнні роки У період з 29 січня 1946 по лютий 1948 навчався у Військовій Академії Генерального Штабу імені К. Е. Ворошилова. З 19 травня 1948 року після закінчення Військової Академії — командир 76-ї гвардійської Чернігівської Червонопрапорної повітряно-десантної дивізії.
15 квітня 1950 — за успіхи 76-ї гвардійської Чернігівської Червонопрапорної повітряно-десантної дивізії в бойовій підготовці генерал-майор В. П. Маргелов наказом міністра Збройних сил СРСР призначений командиром 37-го гвардійського повітряно-десантного Свірського Червонопрапорного корпусу на Далекому Сході. У 1950–1954 роках — командир повітряно-десантного корпусу.
З 1954 року по 1959 рік — командувач повітряно-десантних військ СРСР.
В 1959–1961 роки — заступник командувача повітряно-десантних військ СРСР.
З 1961 по січень 1979 року — командувач повітряно-десантних військ СРСР.
25 жовтня 1967 — постановою Ради Міністрів командувачеві ПДВ В. П. Маргелову присвоєне військове звання «генерал армії».
4 грудня 1968 — рішенням Ради Військової ордена Леніна Червонопрапорної ордена Суворова академії імені М. В. Фрунзе Маргелову В. П. присуджено вчений ступінь кандидата військових наук.
З 1979 року — в групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.
Родина
Батько — Пилип Іванович Маргелов Мати — Агафія Степанівна Маргелова Брати — Іван, Микола та сестра Марія
Дружини
Друга дружина — Феодосія Єфремівна Селицька Третя дружина — Ганна Олександрівна Куракіна
Пятеро синів: Геннадій Маргелов (1931—2016) — військовик, генерал-майор. Анатолій Маргелов (1938—2008) — доктор технічних наук, професор. Віталій Маргелов (1941—2021) — розвідник, співпрацівник КДБ СРСР та ФСБ РФ, генерал-полковник, пізніше політичний діяч та депутат Державної думи РФ. Онук — Михайло Маргелов (народ. 1964), державний та політичний діяч. Василь Маргелов (1945—2010) — майор у відставці. Олександр Маргелов (1945—2016) — офіцер ПДВ, полковник у відставці, удостоєний звання Герой Російської Федерації.
Нагороди та почесні звання Герой Радянського Союзу (19.03.1944) Лауреат Державної премії СРСР (1975), Почесний громадянин Херсону. Почесний солдат військової частини ПДВ.
Вшанування В. П. Маргелову встановлено пам'ятники в Кривому Розі, Сімферополі, Сумах, Херсоні, Маріуполі, Житомирі 6 травня 2005 року засновано відомчу нагороду Міністерства оборони Росії — медаль «Генерал армії Маргелов». 21 лютого 2010 року в Херсоні встановлено бюст Василя Маргелова. Бюст генерала розташований у центрі міста біля Палацу молоді на вулиці Перекопській. У вересні 2011 у Сумах відкрили пам'ятник-бюст командувачу радянських повітряно-десантних військ, генералу армії, Герою Радянського Союзу Василю Маргелову. Автором архітектурного рішення став сум'янин Едуард Голованов, а скульптором — харків'янин Едуард Гурбанов. На спорудження пам'ятника пішло близько 6 тисяч доларів. 8 грудня 2012 року в Маріуполі на площі Ленінського комсомолу відбулося урочисте відкриття пам'ятника-бюста Маргелову Василю Пилиповичу, який у роки Другої світової війни брав участь у вигнанні нацистських окупантів з Донбасу в складі 3-ї гвардійської стрілецької дивізії. Автор пам'ятника — харківський скульптор Едуард Гурбанов. Пам'ятник Василю Пилиповичу, ескіз якого зроблений з відомої фотографії в дивізійній газеті, на якій той, будучи призначеним комдивом 76-й гв. пдд, готується до першого стрибка, — встановлений перед штабом 95-ї окремої аеромобільної бригади (м. Житомир)У Дніпрі демонтували памʼятник Маргелову. 15.08.2026.
У місті Дніпрі, в ході деколонізації, вулицю Маргелова перейменовано на Кельтську.
15 серпня 2026 року пам'ятник Василю Маргелову у місті Дніпрі, який було встановлено у 2000 році на Січеславській Набережній, демонтованоУ Дніпрі демонтували памʼятник Маргелову. 15.08.2026.
Світлини
Див. також Родимцев Олександр Ілліч Джеймс Моріс Гевін
Література «Десантник № 1 генерал армии Маргелов», Александр В. Маргелов совместно с Василием В. Маргеловым. М.: Изд-во «ОЛМА-ПРЕСС», 2003. Иванов Н. Ф. «Операцию „Шторм“ начать раньше…». Роман. — М.: Воениздат, 1993. Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. — М.: Воениздат., 1987. Лурье В. М. Адмиралы и генералы ВМФ СССР: 1946—1960. М., 2007. Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период ВОВ 1941—1945. Крылья десантников. Подполковник Евгений ГУЛАК, капитан-лейтенант Леонид ЯКУТИН (фото) // Советский воин. 1972. — № 18, Павленко П. Ф. СЛОВО О КОМАНДУЮЩЕМ. М., ноябрь 1993. МАРГЕЛОВ — ОТЕЦ ВДВ // «Commandos» — «КОМАНДОС». 1997. —№ 9, Человек-легенда // Воздушно-десантные войска России. 70 лет ВДВ / Г. И. Шпак, В. А. Казанцев, В. А. Круглов; Под общей ред. доктора педагогических наук, профессора, командующего ВДВ России генерал-полковника Г. И. Шпака. Москва 2000. —С . 172—173. ВОЗДУШНО_ДЕСАНТНЫЕ ВОЙСКА: сборник / Сост. А. Г. Шпак. — М.: Изд-во «Голос-Пресс», 2003.
Примітки
Посилання Сайт про В. Ф. Маргелова (рос.) ДЕСАНТНИК НА ВСЕ ВРЕМЕНА Маргелов Василий Филиппович Он такой один Маргелов Василий Филиппович Маргелов Василий Филиппович