Ріхард Ґлюкс (; 22 квітня 1889, Менхенгладбах — ​​10 травня 1945, Фленсбург) — керівник системи нацистських концентраційних таборів (3 березня 1943 - 8 травня 1945), группенфюрер СС і генерал-лейтенант військ СС.

Біографія Після закінчення гімназії в Дюссельдорфі він працював у свого батька в агентстві по страхуванню від пожеж. У 1909 році Ґлюкс пішов добровольцем на один рік в армію, служив в артилерії. У 1913 році він був в Англії, потім переїхав до Аргентини, де працював трейдером в експортно-імпортної фірмі.

Після початку Першої світової війни в січні 1915 року за підробленими документами як матрос Ґлюкс повернувся на норвезькому судні в Німеччину. Після повернення знову пішов служити в армію. Наприкінці війни став командиром моторизованого артилерійського загону.

Після війни Ґлюкс служив офіцером зв'язку між німецькими військами та Військовою комісією союзників з контролю за дотриманням обмежень, накладених на Німеччину за Версальським мирним договором щодо озброєнь і чисельності німецьких збройних сил. На цій посаді Ґлюкс служив до 1924 року. Крім цього, в 1919 році був членом Добровольчого корпусу.

У 1930 році вступив в НСДАП (квиток № 214 805), в 1932 році - в СС (особистий номер 58 706). З 6 вересня 1933 по 20 червня 1935 року Ґлюкс служив в групі СС «Захід», де дослужився до штурмбанфюрера СС. Згодом став командувачем 77-го Штандарту СС в Загальних СС.

1 квітня 1936 року Ґлюкс став керівником штабу Теодора Айке, інспектора концентраційних таборів.

Після того, як Айке, залишаючись інспектором концтаборів, одночасно очолив дивізію СС «Мертва голова» і став більшу частину часу проводити на фронті, 18 листопада 1939 року, відповідно до наказу Генріха Гіммлера, Ґлюкс отримав підвищення і став заступником Айке, як головного інспектора концентраційних таборів і начальника охоронних підрозділів. На цій посаді Ґлюкс , зважаючи на постійну відсутність Айке, фактично керував усією роботою інспекції. Здійснював керівництво будівництвом нових концтаборів, а також використанням праці ув'язнених.

3 березня 1943 року, незабаром після загибелі Айке, Ґлюкс став головою Управлінською групи «D» в незадовго до того сформованому Головному адміністративно-господарському управлінні СС (WVHA). У веденні управлінської групи перебували всі нацистські концентраційні табори. Йому ж підпорядковувалася санітарна служба концтаборів, яка проводила медичні досліди над в'язнями.

Під час війни Ґлюкс, постійно знаходився на межі нервового зриву, почав зловживати спиртним і фактично перетворився на алкоголіка. Велику частину часу проводив у своєму штабі в Оранієнбурзі.

Коли в результаті бомбардувань союзницької авіації були знищені штаб-квартири WVHA в Берліні, 16 квітня 1945 року керівництво WVHA перемістилося до Північної Померанії. Під час наступу Радянської армії в ході Берлінської наступальної операції в кінці квітня Ґлюкс з дружиною втік до Фленсбурга. Відомо, що там він зустрічався з Генріхом Гіммлером. Після капітуляції Німеччини, він, як вважають, покінчив життя самогубством на військово-морській базі Мюрвік у Фленсбурзі 10 травня 1945 року, розкусивши ампулу з ціанистим калієм. Деякі історики стверджують, що Ґлюкс 9 травня 1945 року був заарештований британським військами та його самогубство сталося в військово-морському госпіталі у Фленсбурзі. Оскільки немає ніяких незаперечних доказів, що підтверджують самогубство Ґлюкса, деякі історики вважають, що він зник. За деякими даними, факт смерті Ґлюкса був все ж офіційно засвідчений, але подальша ексгумація трупа не дала позитивних результатів.

Звання

Унтерштурмфюрер СС (9 листопада 1933) Оберштурмфюрер СС (30 січня 1934) Гауптштурмфюрер СС (15 березня 1934) Штурмбаннфюрер СС (12 травня 1934) Оберштурмбаннфюрер СС (9 листопада 1934) Штандартенфюрер СС (13 вересня 1936) Оберфюрер СС (12 вересня 1937) Бригадефюрер СС і генерал-майор військ СС (20 квітня 1941) Группенфюрер СС і генерал-лейтенант військ СС (9 листопада 1943)

Нагороди

Залізний хрест 2-го і 1-го класу Почесний хрест ветерана війни з мечами Почесний кут старих бійців Йольський свічник (16 грудня 1935) Кільце «Мертва голова» Почесна шпага рейхсфюрера СС Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року» Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» Медаль «За вислугу років у НСДАП» в бронзі (10 років) Медаль «За вислугу років у СС» 4-го і 3-го ступеня (8 років) Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами Німецький хрест в сріблі (25 січня 1945)

Примітки

Джерела

Залесский К.А. Вожди и военачальники Третьего рейха: Биографический энциклопедический словарь.. — М.: «Вече», 2000. — С. 139–140. — 576 [16 илл.] с. — ISBN 5-7838-0550-5. Залесский К.А. Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический энциклопедический словарь. — М.: ООО "Издательство АСТ": ООО "Издательство Астрель", 2002. — С. 228-229. — 942 с. — ISBN 5-17-015753-3 (ООО "Издательство АСТ"); isbn 5-271-05091-2 (ООО "Издательство Астрель"). Залесский К. СС. Охранные отряды НСДАП. — М.: Эксмо, 2004. — С. 181-182. — 656 с. — ISBN 5-699-09780-5. Йоханнес Тухель (Johannes Tuchel) «Инспекция концентрационных лагерей 1938—1945. Система террора» («Die Inspektion der Konzentrationslager 1938—1945. Das System des Terrors»). Берлин, 1994, ISBN 3894681586. Карин Орт (Karin Orth) «Система нацистских концентрационных лагерей. Политическая организационная история» («Das System der nationalsozialistischen Konzentrationslager. Eine politische Organisationsgeschichte»). Гамбург 1999, ISBN 3930908522. Эрнст Клее (Ernst Klee) «Словарь персоналий Третьего рейха. Кто был кем до и после 1945 года» («Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945»). Франкфурт-на-Майе, второе издание, 2005 год, стр. 187. Луи Шнайдер (Snyder, Louis) «Энциклопедия Третьего рейха» («Encyclopedia of the Third Reich»), 1989. Роберт Вайстрих (Wistrich, Robert) «Кто был кем в нацистской Германии» («Who’s Who in Nazi Germany»), Лондон, 1995. Prominente ohne Maske - Drittes Reich, FZ-Verlag 1998, ISBN 3924309396 Ritterkreuz Archiv III/2010, Veit Scherzer, Ranis, September 2010, ISSN 1866-4709