Єпрем-хан (; ім'я при народженні: Єпрем Давтян ()) — перський революціонер вірменського походження, головнокомандувач Збройними силами Перського тимчасового уряду (1909—1912 [короткий некролог] // Іскри: журнал. — 1912. — № 19. ).

Життєпис Єпрем Давтян народився в 1868 у с. Барсум Елізаветпольскої губернії (нині — село Чайкенд, Шамкірський район, Азербайджан). З юних років він часто їздив до сусіднього Ірану, де була велика вірменська діаспора.

У кінці 1880-х років Єпрем У російській літературі — найчастіше: Єфрем, Єфрем-хан. Деякі російські автори називають його Давідіянцем. Див .: Іванов М. С. Нарис історії Ірану. — М., 1952. переїхав до Західної Вірменії, де організував партизанський загін, названий на балканський кшталт — Гайдуцький. Якийсь час вірменські гайдуки успішно боролися проти турецьких окупантів в околицях Муша, Сасуна і Вана.

У вересні 1890 р. Єпрем брав участь у невдалому поході, очолюваному Саркісов Кукуняном (1863—1913). Планувалося проникнути в турецькі межі з Російського Закавказзя, але план було зірвано. Частину гайдуків (з Єпремом включно) було заарештовано козачим роз'їздом. У 1892 р. Єпрема засудили й заслали на Сахалін. Звідти він втік і пробрався до іранського Тавризу. Багато гайдуків його загону також змушені були відступити до Ірану.

24 липня 1897 р. Єпрем у складі вірменського загону під командуванням Вардана (справжнє ім'я — Саркіс Меграбян, вірменин із Карабаху Вардан прославився в 1896 р, коли керував самообороною шатах (гірська область на південний захід від озера Ван). ) нелегально перейшов персько-турецький кордон Натхненниками і ідеологами Ханасорского походу були легендарний фідаіни Нікол Думан, Христофор Оганян (засновник партії «Гнчак») і князь Овсеп Аргутян (Аргутінскій). . Загін Вардана налічував 253 бійців — «фідаінов» і прямував у долину Ханасор — гніздо курдського племені мазрік. Вождь цього племені Шаріф-бек — полковник турецької кавалерії «Гамід» — ніс відповідальність за безліч злочинів проти мирного вірменського населення. Вардан наказав знищити всіх чоловіків племені мазрік, але не чіпати жінок і дітей. У ході 12-годинного бою люди Шаріф-бека (понад 2 тисячі бійців) були розгромлені й практично повністю знищені. Сам же полковник Шаріф-бек врятувався, переодягнувшись у жіночу сукню. Вірменські фідаіни втратили в бою 20 осіб.

За відомостями газети «Ранок Росії», якийсь час Єпрем Давтян «займався підрядами на нашій Ензелі-Тегеранській залізниці». Будучи прихильником іранського державного діяча Мальком-хана (етнічного вірменина), Єпрем Давтян поділяв його просвітницькі та політичні ідеї. Через це в 1905 році Єпрем приєднався до іранського конституційного руху Yeprem Khan: Ittila'at-i Mahaneh. (Erinnerungen), 2 (Juli 1948), S. 19-21. . Також Єпрем заснував відділення партії Дашнакцутюн у Решті й Тавризі. Діяльним соратником Єпрема став Махлуто Смбат Бороян, майбутній командир 1-ї роти 1-го Вірменського добровольчого полку Російської армії в роки Першої світової війни.

У жовтні 1908 року Єпрем комітет «Пайлак» у місті Ензелі. Він організував доставку у цей порт боєприпасів з Кавказу. Звідти до Ензелі прибуло 20 вірменських і 35 грузинських добровольців. Незабаром Єпрем поставив прапор Вірменської Революційної Федерації на ратуші порту Ензелі. «Пайлак» відіграв велику роль у революційному русі іранських народів.

Участь Єфрем-хана в перської революції почалася з 1909 року, хоча ще в 1905 році він у Решті утворив загін добровольців-фидаїв і разом з іншими вождями націоналістів рушив на Тегеран. Він брав участь у взятті Казвіна, а потім командував головними силами фидаїв, які взяли столицю.Казвін був узятий 21 квітня 1909 року. На початку липня 1909 р. фідаї Єпрем-хана досягли тегеранських передмість і об'єдналися з півдня ополченням Бахтіярів, яке підійшло. Після дводенних боїв із Перською козачою бригадою 13 липня 1909 р. фідаї і Бахтіяр увійшли до столиці.

30 липня 1909 р. Меджліс II скликання ствердив Єпрем-хана на посаді начальника поліції Тегерану. Невдовзі Єпрем навів лад у столиці й провів серію реформ силових структур. Скромно і з великим тактом вмінням та енергією підтримував порядок у Тегеране. У 1910 році Єпрем-хан очолив усю поліцію Персії. Під його керівництво перейшов і ряд армійських об'єднань. Загалом він керував 60-ма боями і незмінно виходив переможцем. Перський тимчасовий уряд присвоїв йому звання Сардара (маршала). Велика частина воїнів його армії складалася з вірмен.

У серпні 1910 р. Єпрем-хан, прийняв під свою команду частину бахтіярських формувань, розгромив загони азербайджанських революціонерів Саттар-хана і Багир-хана, що взяли сторону младотурків. 300 бійців Саттар-хана загинули, сам він був важко поранений в ногу. Велику частину азербайджанців було роззброєно. У 1911 р. Мохаммед-Алі-шах Каджар (раніше емігрував до Одеси) висадився з невеликим загоном в Астрабаді. До нього приєдналися інші про-каджарські формування, але всі вони були розгромлені силами Єпрем-хана. Мохаммед-Алі-шах повернувся до Росії.

В 1912 році ускладнилися відносини Єпрем-хана з Дашнакцутюн ом. Так, лідер гнчакістів сапах-Гюля стверджував, що у січні 1912 року було нібито підписано таємну угоду між дашнаками й іттіхадистами (младотурками): більшість пунктів угоди було присвячено Персії, точніше діяльності тамтешнього дашнакского військового керівника Єфрем-хана. Ми вперше бачимо, як міжнародний аспект діяльності Дашнакцутюн, дії партії за межами Османської імперії виявляються при певних обставинах предметом торгу в її переговорах з Іттіхад. Іншими словами, заради того, щоб домогтися поступок від своїх младотурецьких союзників в османському контексті, Дашнакцутюн час від часу доводилося кидати на шальки терезів свій вплив у інших регіонах.

Січнева угода 1912 року передбачала стримування з боку АРФ дій Єфрем-хана в Персії, які заохочували російські амбіції. Активність Єфрем-хана в боротьбі проти шахського режиму була вигідна Росії, оскільки дала привід для введення військ і подальшого поділу країни на сфери впливу Росії й Великої Британії. Партія Дашнакцутюн погодилася не проводити в Персії військових операцій і не залучати османських підданих в інші види своєї діяльності в Персії. Західне бюро негайно направило відповідні інструкції в партійний комітет в Персії, а також вирішило переглянути його проросійську позицію, закликавши до припинення дій Єфрема, який, як вони вважали, виконує вказівки з російської столиці. Передбачалося, що Західне бюро жорстко виступило проти наступу Єфрема на Хамадан.

Відважний полководець Єпрем-хан був убитий 6 травня 1912 поблизу міста Хамадана, в ході битви з про-каджарським курдським загоном у села Сурджит. Вищезгаданий сапах-Гюля висловив своє припущення про можливу участь АРФ Дашнакцутюн у вбивстві Єпрем-хана, яке, нібито сталося вже після бою, при загадкових обставинах, коли Єпрем повертався з перемогою до Хамадану. Але це звинувачення досі лишилося недоведеним.

Іранська історіографія високо оцінила Єпрем-хана як прогресивного буржуазно-демократичного діяча, народного героя і талановитого полководця.

Досягнення Головнокомандувач Збройними силами Персії Сардар (маршал)

Різне Похований у Тегерані, у дворі вірменської школи, що названа його іменем Колишня школа Айказян. В огорожі церкви Сурб-Аствацацин (Тегеран) йому поставлений пам'ятник (скульптор Л. Терьян). У Персії його нарекли «Дантоном Сходу». Видатний вірменський поет Аветік Ісаакян писав про Давтяна:

«Під копитами коней Шапуха і азкертов, шах-Аббас і ага-Мамедханов Вірменія перетворилася на попіл. Але з цього попелу повстав Єпрем зі своїми відважними бійцями, коні яких переможно пройшлися по праху Шапуха і шах-Аббасі, з тим з тим щоб відродити мир, братерство і рівність».

Література

Միքայէլ Վարանդեան, Հ. Յ. Դաշնակցութեան պատմութիւն, Երեւան, 1992. Անդրէ Ամուրեան, Յեղափոխական Եփրեմի ոդիսականը, Թեհրան, 1972. Անդրէ Ամուրեան, Հ. Յ. Դաշնակցութիւնը Պարսկաստանում 1890—1918 թթ., Թեհրան, 1950. Էլմար Յ., Եփրեմ, Թեհրան, 1964.

Примітки