Незалежна Держава Самоа (, ) — країна в південно-західній частині Тихого океану в Полінезії, яка займає західну частину однойменного архіпелагу. Попередні назви — Німецьке Самоа (1900—1914) і Західне Самоа (1914—1997). Було прийнято до Організації Об'єднаних Націй 15 грудня 1976 року , з 1970 року — член Співдружності Націй.
Столиця країни — місто Апіа розташоване на острові Уполу, який є одним із двох найбільших островів держави.
Етимологія Точне походження назви країни невідомо. Існує кілька версій.
За однією з них, «Самоа» являє собою скорочену форму слова «Sa-ia-Moa», що перекладається з самоанської мови як «священний для Моа». З цією версією пов'язана одна з легенд, згідно з якою у бога Всесвіту Тангароа був син, на ім'я Моа, і дочка, на ім'я Лу. Вийшовши заміж, Лу народила сина, якого також назвала Лу. Одного разу вночі, під час сну, Тагалоа почув, як його онук Лу наспівував слова «Moa-Lu, Moa-Lu». Через деякий час Лу змінив їх порядок і став співати «Lu-Moa, Lu-Moa», тобто поставивши своє ім'я попереду імені свого дядька Моа. Тагалоа, почувши це слово, сильно розсердився, порахувавши онука занадто зарозумілим. Він попросив Лу почухати йому спину. Коли Лу почав робити це, Тагалоа схопив хлопчика і почав бити його. Перелякавшись Лу втік і подався жити на землю. Тагалоа також попередив онука про те, щоб той шанував свого дядька Моа. Лу згадав про наказ вже на землі та вирішив назвати свій новий дім «Sa-ia-Moa». Згодом ця назва трансформувалась в «Samoa»Jane Resture. Самоа. Походження назви, людей. .
Однак серед місцевих жителів найпопулярніша інша версія. Самоанці вказують на те, що «Moa» означає або «центр» або «курка» (проте на островах Мануа це слово не використовується в даному контексті; там курка позначається словом «manu»). Тому назву держави можна перекласти з самоанської мови як «священний центр всесвіту» або як «місце моа» (моа — місцевий домашній птах, що нагадує курку) .
До того ж «Moa» — це прізвище, яке носять володарі королівського титулу Туїмануа.
Природа
Природа Самоа поєднує в собі тропічну пишність, вулканічні ландшафти, унікальні біоценози та багатий підводний світ. Самоа — це не лише мальовничі пейзажі, а й один із біорізноманітніших куточків Океанії, де численні види рослин і тварин пристосувалися до життя на ізольованих островах. Їхня еволюція протікала в умовах малої площі суші, теплих океанських течій та тривалих періодів ізольованості від суходільних масивів.
Країна розташована в західній частині архіпелагу Самоа між 171° 20’ і 172° 50’ зх. д. і між 14° 10’ і 13° 20’ пд. ш. Загальна площа суші становить 2935 км² і включає два великих острови — Саваї (1825 км²) і Уполу (1100 км²) — і шість дрібних, з яких заселені лише Манон і Аполіма. У володінні Самоа — 130 000 км² виключної прибережної економічної зони та 23 100 га рифів і лагун (глибиною не більше 5 м) . Країна межує з Токелау — на півночі, Американським Самоа — на сході, Тонга — на півдні, островами Волліс і Футуна — на південному заході, Тувалу — на північному заході.
Геологія
Архіпелаг Самоа розташований у центральній частині Тихого океану, далеко від активних меж літосферних плит. Його формування пов'язане не з субдукцією чи розломами, а з діяльністю гарячої мантійної точки, подібної до тієї, що створила Гавайські острови. Самоа є частиною Самоанського вулканічного ланцюга, який простягається зі сходу на захід і складається з послідовно молодших і старіших вулканічних масивів.
Острови Самоа мають виключно вулканічне походження. Основу їхньої геологічної будови становлять базальтові лави (толейтові та лужні), вулканічні туфи та шлаки, пірокластичні відклади.
Сейсмографи обсерваторії в місті Апіа досить часто реєструють підземні поштовхи, але ці поштовхи поки не викликали руйнувань. Попри те, що всі острови вулканічного походження, тільки Саваї можна назвати вулканічно активним. Останнє велике виверження датується 1700 роком, менші — 1904—1906 роками. Останні виверження тут відбувалися наприкінці XIX — на початку XX сторіччя (1905–1911 роки), коли потоки лави знищили кілька поселень. Вулканізм Самоа належить до щитового типу, тому вулкани мають пологі схили й великі розміри. Частина території острова Саваї, що покрита молодими лавами, майже позбавлена рослинності. Проте в інших районах у результаті розмиву і вивітрювання давніших вулканічних порід утворилися родючі ґрунти. Особливо багато таких земель на острові Уполу.
Рельєф
Архіпелаг складається з островів Саваї й Уполу, плюс два невеликих тропічних острови й острівці. На більшості островів поширені гірські хребти, сліди потоків лави на Саваї.
Рельєф островів, що входять до складу Самоа, переважно гористий, оскільки острови є продовженням підводного хребта вулканічного походження. Найвищі точки — Сілісілі (Саваї) (1857 м) і Фіто (1115 м) (Уполу). Вершини на двох великих островах прорізані глибокими ущелинами, в яких розташовані широкі долини. Схили, що виходять до моря, здебільшого круті та обривисті. Берегова смуга — вузька, порізана лагунами та кораловими рифами. Саме в низинній прибережній смузі між гірськими масивами та морем зосереджені села самоанців.
Російський мореплавець Отто фон Коцебу, який відвідав Самоа в 1824 році, писав про «щедрість тутешньої природи, що одягає в зелене вбрання навіть обривисті скелі».
Клімат
Клімат Західного Самоа — вологий тропічний. Середня річна температура 26,5 °C, річна амплітуда не перевищує 2 °C.
За кількістю опадів рік поділяється на 2 сезони: вологий (листопад — квітень), коли пасатна циркуляція часто порушується циклонами, що приходять з північного заходу, і сухіший (травень — жовтень), в цей час на островах переважають південно-східні пасати. На рівнинах випадає 2000—3000 мм опадів на рік; кількість їх зростає з висотою і досягає 5000—7000 мм. На навітряних (південних і східних) схилах дощів випадає більше, ніж на підвітряних (північних і західних). Середня відносна вологість дорівнює 80 %. Відносна вологість у середньому становить 80 %, середня річна кількість сонячних годин — 2500.
Переважний напрямок вітрів — північно-східний, на який припадає 80 % часу вологого сезону і 50 % — сухого сезону. Середні швидкості вітру — близько 20 км/год з поривами до 48 км/год.
Самоа періодично піддається впливу тропічних циклонів. У 1990 і 1991 роках на острови обрушилися циклони Офа та Вал, швидкість вітру до 180 км/год. Найбільш спустошливим для країни був «ураган століття», що обрушився на Західне Самоа в січні 1966 року. Швидкість вітру досягала 200 км/год.
Внутрішні води
Самоа з усіх сторін омивається Тихим океаном. Острови Уполу і Саваї розділені протокою Аполіма, в якій розташовані дрібніші острови Манон і Аполіма.
Понад 3/4 населення країни має доступ до водопровідної води. Тим не менш, велика кількість води втрачається через витоки внаслідок слабкої інфраструктури та поганого збереження водопроводів.
Вулканічне походження Самоа спричинило великий вплив на місцевість, яка рясніє дрібними річками та водоспадами, крім західної частини Уполу і більшої частини Саваї. Традиційними джерелами прісної води для місцевого населення в цих районах є ґрунтові та дощові води. На Саваї для цих цілей використовують річки, попри те, що вони розташовані ближче до узбережжя. Під час сухого сезону водойми часто пересихають. У багатьох районах кількості води, що постачається, недостатньо для задоволення потреб в питті та гігієні.
У Апіа кількість і якість прісної води зменшується через непристосованість водопроводів до швидких течій річок, які є головним джерелом прісної води в столиці. Деякі райони Саваї також відчувають гостру нестачу води протягом усього року. Місцеві жителі задовольняють потреби, збираючи в цистерни дощову воду.
Незважаючи на рясні опади, майже вся вода випаровується, а також вбирається пористим ґрунтом протягом 3—6 місяців після закінчення дощового сезону.
Ґрунти Велика частина ґрунтів, розташованих в гористих районах островів, утворена з вулканічного попелу. Здебільшого він містить олівіновий базальт, при цьому бідний калієм і фосфором. Однак, часті опади та сприятливі температурні умови сприяють підвищенню родючості ґрунту.
На Самоа є відмінності між ґрунтами гір, пагорбів і рівнинних місцевостей. У гірських районах спостерігається тенденція збільшення товщини шару ґрунту з висотою, хоча, як правило, ґрунти цих районів Самоа не використовуються для потреб сільського господарства.
Рослинний світ
Острови Самоа — це один із центрів біорізноманіття в Полінезії. Вулканічні ґрунти, висока вологість і теплий клімат дали початок різноманітним рослинним угрупованням, від узбережних мангрових заростей до гірських хмарних лісів. Основними типами рослинності є літоральна рослинність (прибережні зарості трав, чагарників і невисоких дерев, пристосовані до солоного середовища), мангрові ліси (важлива зона між сушею й океаном, де домінують такі види як Xylocarpus moluccensis; добре розвинені особливо на південних узбережжях), вологі тропічні ліси (основний тип рослинності на рівнинних і низькогірних ділянках, де ростуть Syzygium, Pometia, хурма (Diospyros) та інші дерева), гірські та хмарні ліси (поширені на висотах понад 500—650 м; з'являються унікальні види, часто ендемічні для окремих островів).
Флора Самоа різноманітна (налічується понад 775 видів квіткових рослин, з яких 30 % — ендеміки архіпелагу). Є також понад 100 видів орхідей та близько 225 видів папоротей. Серед рослин зустрічаються , , , , , , . Дві третини поверхні островів займають вологі тропічні ліси, для яких характерна велика кількість деревовидних папоротей. Зустрічаються цінні породи з дуже твердою деревиною. Поширені крупнолисті миртового та орхідеї. Ліси розташовані в основному на гірських схилах, а на узбережжі переважають оброблені плантації. На вершинах найвищих гір ліса змінюють дрібнолісся і чагарники. 150 видів самоанських рослин використовуються в медичних цілях.
Попри природну різноманітність, рослинність Самоа стикається з серйозними викликами, серед яких основними є вирубування лісів і землеробство на крутих схилах (сприяють ерозії ґрунтів і деградації природних лісів), інвазивні види рослин, завезені людиною (витісняють місцеві види і порушують екологічну рівновагу), кліматичні зміни, посухи та циклони (впливають як на прибережні зони, так і на внутрішні лісові екосистеми).
Тваринний світ
Фауна Самоа, як і інших островів Полінезії, відносно бідна. До появи на островах людини з ссавців на суші мешкали кажани, а в прибережних водах — дельфіни. Стародавні полінезійські мореплавці привезли сюди собак та свиней, а європейці — велику рогату худобу і коней. Також з кораблями на острови проникнули щури, що розселилися по всьому архіпелагу.
Значно різноманітніше представлені птахи (медоноси, сміттєві кури, голуби, дрібні папуги та ін.) Всього на острові постійно мешкають 43 види птахів, з яких 8 — ендеміки, наприклад, зубчастодзьобий голуб Didunculus strigirostris. Полінезійці завезли сюди курей, а європейці — іншу свійську птицю. З плазунів зустрічаються ящірки (7 видів) і змії (1 вид). Багато комах, особливо метеликів (21 вид). На узбережжі водяться черепахи та краби.
Океанські води багаті рибою, в тому числі цінними промисловими породами. Далеко від берегів водяться акули, тунці, макрель, меч-риба, на мілководді — кефаль, морські вугри. На коралових рифах живуть численні молюски.
Охорона природи
Природні ландшафти й біота Самоа з одного боку є унікальними та різноманітними, а з іншого — вони вразливі перед тиском людської діяльності, інвазивних видів і змінами клімату. Збереження цієї природної спадщини — це не тільки науковий, а й культурний виклик, оскільки для самоанців природа завжди була невід'ємною частиною життя та ідентичності.