Ку́дря Іва́н Дани́лович — радянський розвідник, резидент нелегальної диверсійно-розвідувальної групи НКВС в Києві в період окупації міста у німецько-радянській війні. Перед війною займався боротьбою з українським націоналістичним підпіллям в західних областях України. Військове звання — лейтенант держбезпеки, оперативні псевдоніми «Максим» та «Українець». Розсекречений у радянській пресі в першій половині 1960-х років. Тоді ж йому присвоєно посмертно звання Героя Радянського Союзу.
Дитинство і освіта Народився 1912 року в бідній селянській родині в селі Сальків (Проців) (нині Бориспільського району, Київської області, Україна). Ріс без батька, який загинув 1916 року під час Першої світової війни. Мати з 1915 по 1921 року працювала в Києві на пивоварні. 1921 року родина повернулася до села, мати повторно одружилася з селянином-бідняком, народила ще трьох дітей. У пошуках заробітку сім'я 1926 року переїхала до села Ново-Наталіївки, що на Херсонщині, де вони отримали земельний наділ. Чотирнадцятирічний Іван, як і в рідному Салькові, батракував, разом із старшими братами, допомагаючи батькам годувати сім'юОлексій Деймон. В окупованому Києві . — див. в: З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. — 2000, № 1 (12), с. 239—249.. 1927 — вступає до комсомолу. 1928 — працював слюсарем на МТС при НКВС. 1930 — отримав свідоцтво про закінчення школи-семирічки. 1931—1933 — після закінчення шестимісячних педагогічних курсів працював завідувачем початкової школи в Чаплинці Херсонського району (тоді Миколаївська область). Потім був на комсомольській роботі.
Служба у НКВС-НКДБ 1934, жовтень — призваний на строкову службу на прикордонній заставі НКВС в Західній Україні. 1935, травень — вступив до Ново-Петергофського військово-політичного училища військ НКВС імені К. Є. Ворошилова, яке готувало комісарів прикордонної службиНово-Петергофське військово-політичне прикордонне училище військ НКВС СРСР було засновано 7 жовтня 1937 після установи в Збройних Силах СРСР інституту військових комісарів, на базі Військового училища прикордонної та внутрішньої охорони НКВС СРСР імені К. Є. Ворошилова. Училище готувало політпрацівників для прикордонних і внутрішніх військ НКВС. Термін навчання 2 роки. В училище приймалися рядові і сержанти прикордонних і внутрішніх військ НКВС, які пройшли строкову службу і отримали відмінні рекомендації від командирів підрозділів. / див. історія закладу на сайті «Ленинградец» . 1938, березень — достроково випущений з училища за мобілізацією в органи НКВС, був направлений на роботу в 5-й відділ Головного Управління державної безпеки НКВС СРСР у МосквіА. Ю. Попов. Диверсанты Сталина / Раздел — Биографии чекистов — разведчиков 4-го управления НКВД-НКГБ . — М. : Яуза, Эксмо, 2004. 1939, листопад — вступив у члени ВКП(б) (кандидат у члени ВКП(б) — з листопада 1938) Був відряджений до Львова, де у складі оперативної групу ГУДБ-НКВС займався боротьбою з українським «націоналістичним підпіллям», тобто з організаціями українського національного руху в західних областях УкраїниВ.Антонов. Резидент «Максим» сообщает в Центр… — «Независимая газета», 16.04.2010.
У березні 1941 році був відряджений до Києва, де очолив один із відділів 1-го (розвідувального) управління НКДБ УРСРВолошин О., Білогоров О. «У Центрі його знали як „Максима“» . — сайт СЗР України. Головним напрямком роботи Кудрі в Києві залишалася розробка «українських націоналістів». Однією з таких персональних справ була справа колишнього вояка армії УНР Тараса Семеновича за прізвиськом «Усатий», якого Кудря перед війною завербував, а потім випадково зустрів в окупованому німцями Києві. Кудрю також добре знав член Проводу ОУН полковник Роман Сушко.
У Києві місцеве чекістське начальство ще за радянської влади та за кілька місяців до окупації міста Вермахтом заздалегідь створило групу майбутніх диверсантів-підпільників — помічників Кудрі з числа завербованих НКВС радянських громадян — забезпечило їх документами, харчами, грошима, зброєю, шифрами.
Один з керівників НКВС пізніше так пояснив вибір кандидатури Кудрі на роль резидента та керівника підпільно-диверсійної групи:
. Як згадував керівник радянської диверсійно-терористичної служби начальник 4-го управління НКВС генерал П. Судоплатов:
Убивство лідерів ОУН За спогадами Миколи Климишина 30 серпня 1941 в Житомирі було організоване вбивство двох лідерів-мельниківців — Омеляна Сеника і Миколи Сціборського (операція «Каїн»). Це була провокація НКВС-НКДБ, спрямована на розвал національно-визвольного руху України. Організував це вбивство на той час начальник Особливої групи Першого управління (розвідка і диверсії) НКДБ генерал Судоплатов, а безпосередньо керував цією кривавою акцією через свого агента К. Полуведька спеціаліст з українських націоналістичних питань Іван Кудря. Після загибелі двох провідних мельниківців їхнє вбивство вдало повісили на бандерівцівЮрій Краснощок. Розшукуються державні злочинці/розділ 4. Кілери Кремля . — журнал «Вітчизна», № 11-12, 2007.
Підпільна діяльність у окупованому Києві Про діяльність Кудрі в окупованому Києві ще з радянських часів були поширені взаємно суперечливі, часом сумнівні та недостовірні версії. Так, наприклад, за версією російського сайту Служби зовнішньої розвідки Росії Кудря керував розвідувально-диверсійною групою, яку створив сам. В інших джерелах йому, як сторонній та слабо обізнаній у Києві людині, група була надана начальством при отриманні завдання.
В архівній справі по розслідуванню провалу резидентури Максим, що зберігається в ГДА СБУ зазначено, що Іван Кудря був залишений в Києві як резидент для розвідувальної роботи в тилу супротивника.
Призначення За генералом Судоплатовим, причиною призначення лейтенанта Кудрі керівництвом НКДБ одним з чекістських резидентів у Києві була його «спеціалізація» на провокаціях проти ОУН. Група мала своїм завданням проникнути в Організацію українських націоналістів. Радянське керівництво дуже побоювалося, що німецьке командування піде на угоду з ОУН і дозволить заснувати незалежну від СРСР (Росії) українську національну державу під протекторатом Німеччини. На відміну від Києва, інші радянські підпільні резидентури Держбезпеки у таких важливих портових містах України як Миколаїв та Одеса, очолили значно більш досвідчені чекісти з інженерною освітою — капітани Володимир Молодцов та Віктор Лягін. Молодцов до війни керував одним з підрозділів зовнішньої політичної розвідки, а Лягін був керівним працівником НКДБ, очолював англо-американський відділ развідувального управлінняП. Судаплатов: Особая группа // Независимая газета, 10.08.2001. Біографи Кудрі також не наголошують той факт, що дещо раніше за групу Кудрі в Києві в середині липня 1941 року була створена інша розвідувально-диверсійна група НКВС СРСР на чолі з колишнім заступником начальника 4-го відділення 3-го відділу Воронезького Управління НКВС, персональним близьким співробітником Судоплатова лейтенантом держбезпеки Віктором Михайловичем Карташовим (за легендою він «Олексій Афанасійович Коваленко», оперативний псевдонім «Михайлов»).
Легендування та легалізація Кудря заздалегідь підготувався до переходу на нелегальний стан — змінив зовнішність, переодягся у цивільне, почав незмінно надягати широкого капелюха, відростив собі вуса і став вигляди «щирим» українцем, що був схожий на вчителя, чи то провінційного художника або діяча культури.
За «легендою», Кудря був «Іваном Даниловичем Кондратюком», «студентом медичного інституту» (за іншою версією — «вчителем української мови та літератури з Херсонщини») та «чоловіком» (інший варіант — «нареченим») завербованої НКВС радянської громадянки Марії Груздової. Мешкав Кудря в квартирі Груздової в хмарочосі Гінзбурга — будинку № 16 по вулиці 25 Жовтня (тепер Інститутській), потім в № 37 по вул. Пушкінській, в будинку № 22 по вул. ТеатральнійЗа радянських часів вона звалася вулицею Леніна, а тепер — Богдана Хмельницького та в № 32 по вул. АнтоновичаЗа радянської влади — вул. Чкалова, тепер — Олеся Гончара. Група Кудрі досить рано втратила рацію, а з нею і зв'язок з Центром (Москвою).
Бойові успіхи та їхні версії Спроба Кудрі в перший день німецької окупації Києва 19 вересня передати радіограму в Москву про становище в місті скінчилася невдачею — Центр на позивні не відповів. Також невдачею скінчилися і наступні спроби радіозв'язку. Наприкінці жовтня 1941, коли сіли батареї живлення радіостанції (за іншими даними, вони сіли передчасно внаслідок зберігання в сирому підвалі) стало ясно, що зв'язок з Москвою був остаточно втрачений. Кудрі не вдалося передати до Москви жодної радіограми. Відсутність двостороннього зв'язку протягом існування його групи, Кудря намагався компенсувати окремими повідомленнями через відправлених радистів, випадкових «кур'єрів» або перебіжчиків через лінію фронту. Зрештою, спроба самого Кудрі перейти лінію фронту закінчилась невдачею.
За офіційно опублікованою в 1963 довідкою КДБ при Раді Міністрів УРСРУ кн.: Киевщина в годы Великой Отечественной войны, 1941—1945. Сборник документов. (Составители: Ф. И. Ильин. Под редакцией П. Т. Тронько). — Киев, 1963. — С. 215—224., група Кудрі начебто мала відношення до мінування та підриву ряду будинків на Хрещатику у вересні 1941 року, а також Успенського собору Києво-Печерської лаври. У місті … не припинялися пожежі і вибухи, які взяли особливого розмаху в період з 24 по 28 вересня 1941 року, в числі інших був підірваний склад з прийнятими від населення радіоприймачами, німецька військова комендатура, «кінотеатр для німців» і ін. І хоча ствердно ніхто не може сказати, хто конкретно здійснював подібні вибухи, що забрали в могилу сотні «завойовників», немає сумніву, що до цього доклали руку особи, які мали відношення до групи «Максима».Див. документ: «Из справки КГБ при Совете Министров УССР о диверсионно-разведывательной деятельности группы подпольщиков в г. Киев под руководством И. Д. Кудри» // Розділ у кн.: Алексей Попов. НКВД и партизанское движение (Серия «Архив»). — Москва, «ОЛМА-ПРЕСС», 2003 . — С. 223—233.
Ця версія потім багаторазово повторювалась у різних джерелах. За іншою, давнішою та теж офіційною радянською версією, яка існувала паралельно до «кудрівської», центр Києва начебто знищили окупанти-гітлерівціДив. енциклопедійне видання: «История Киева». — Издательство «Киев», 1964. — Т. 2-й, С. 436: «Свое пребывание в Киеве гитлеровцы отметили варварским разрушением предприятий, жилых домов, театров, клубов, библиотек, спортивных сооружений и др. Они взорвали и сожгли все дома на центральной магистрали города — Крещатике и прилегающих к нему улицах. От площади Калинина до Бессарабки на месте многоэтажных сооружений остались бесформенные груды железа и кирпича. Разрушение Киева гитлеровцы с провокационной целью приписали действиям большевиков-подпольщиков.». Сучасний російський журналіст Олексій Кондратенко в свою чергу приписує вибухи на Хрещатику групі лейтенанта держбезпеки Карташова-«Коваленка»Кондратенко А. И. Эхо взорванного Крещатика [Об орловском уроженце Викторе Карташове, взорвавшем осенью 1941 года в Киеве Крещатик] // Город Орел. — 2009. — № 48 (9 дек.). — С. 26–27. (*Джерело є в мережі в PDF-форматі, але спам-фільтр Укрвікі розцінює URL-адресу цього джерела як спам).
Як підкреслює сучасний український письменник Юрій Краснощок, який зібрав та проаналізував архівні матеріали КДБ та чисельні спогади очевидців вибухів у Києві восени 1941, група «Максима-Кудрі» якщо і мала якийсь стосунок до цих подій, то лише опосередкований, бо на той час наприкінці вересня 1941 Кудря мав у своєму розпорядженні лише двох радистів та господиню квартири — помічницю-«наречену» М. Груздову