Пасивне виборче право (або право бути обраним) — право громадян бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування. Правила висунення кандидатів на виборах регулюють умови, за яких кандидат або політична партія мають право брати участь у виборах.
Пасивне виборче право є невід'ємною частиною і відрізняється від активного виборчого права — права голосувати. Право бути обраним закріплено статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП) та статтею 3 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини.
Критерії для висунення кандидата залежать від конкретної правової системи. Громадянство є однією з ключових вимог для набуття та реалізації пасивного виборчого права. Вони також можуть включати вік кандидата, підтримку політичної партії та професію. Однак, на відміну від активного виборчого права, пасивне виборче право може бути обмежене вищим віковим або майновим цензом. Також воно може бути обмежене в ході люстрації для конкретних осіб, а також за вироком суду.
Законодавчі обмеження, такі як вимоги щодо компетентності або моральних якостей, іноді можуть використовуватися в дискримінаційний спосіб. Обмежувальні або політично упереджені правила висунення можуть впливати на громадянські права кандидатів, політичних партій та виборців і мати наслідки, подібні до заборони політичних партій або політичних репресій.
У деяких юрисдикціях кандидат або партія повинні не лише бути висунутими, але й виконати окремі правила, щоб потрапити до виборчого бюлетеня (у США це називається доступом до бюлетеня).
Ситуація у світі
Канада Канадські громадяни мають конституційне право балотуватися до Палати громад Канади та провінційних законодавчих зборів. Громадянину не обов'язково бути висунутим від політичної партії, щоб брати участь у виборах.
Для висунення кандидатом до Палати громад громадянин повинен досягти 18 років на день виборів. Кандидат має зібрати певну кількість підписів виборців у виборчому окрузі, в якому він балотується — зазвичай 100 підписів, але у визначених віддалених або великих округах допускається 50 підписів. Кандидат не зобов'язаний проживати в окрузі, де він висувається, але може балотуватися лише в одному окрузі. Вимоги до висунення встановлюються федеральним законом «Про вибори в Канаді» та адмініструються незалежним агентством Elections Canada. Кандидат також може шукати підтримки зареєстрованої політичної партії, щоб представляти її на виборах. Партійне висунення є окремим від процесу висунення в Elections Canada.
Європейський Союз Держави-члени ЄС можуть встановлювати власні правила доступу до виборчих бюлетенів на виборах до Європейського парламенту. У Данії, Німеччині, Греції, Естонії, Нідерландах, Швеції та Чехії кандидати повинні висуватися політичними партіями. В інших країнах-членах вимагається певна кількість підписів. У Нідерландах потрібна не лише підтримка підписами, але й грошова застава. В Ірландії кандидати можуть бути висунуті або зареєстрованою політичною партією, або 60 виборцями відповідного округу. Право балотуватися на виборах до Європарламенту та муніципальних виборах закріплено у статтях 39 та 40 Хартії основних прав Європейського Союзу.
Конвенція про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні у деяких випадках розширила право балотуватися на місцевих виборах для осіб, що не є громадянами держави (іноземців).
Франція Кандидати на посаду Президента Республіки повинні зібрати 500 підписів обраних посадових осіб (мерів, депутатів парламенту, регіональних радників). Крім того, вони не повинні бути позбавлені виборчих прав, що може статися внаслідок судового покарання.
Італія На муніципальних виборах кандидати повинні подати петицію з підписами зареєстрованих виборців. Кількість необхідних підписів залежить від кількості населення муніципалітету.
Сінгапур Вибори в Сінгапурі поділяються на два типи: вибори депутатів Парламенту Сінгапуру та вибори Президента Сінгапуру. Обидва типи виборів мають різні правила щодо права кандидата балотуватися згідно з Конституцією.
Для обох видів виборів кандидати повинні бути громадянами Сінгапуру, досягти 21-річного віку, а їхні імена мають бути в поточному реєстрі виборців. Кандидатам заборонено балотуватися, якщо вони підпадають під будь-який із пунктів про дискваліфікацію, визначених у статті 45 Конституції (наприклад, судимість або незняте банкрутство).
Для парламентських виборів кандидати можуть представляти будь-яку політичну партію або бути незалежними. Для президентських виборів кандидати повинні бути не молодше 45 років і балотуватися виключно як незалежні кандидати, оскільки Президент не повинен належати до жодної політичної партії. Також має бути виконана додаткова вимога щодо стажу роботи в державному або приватному секторі.
Швеція Кандидати на виборах до Європейського парламенту, Риксдагу (парламенту Швеції), ландстингів (рад ленів) або муніципальних рад балотуються за списками своїх партій. Так зване «вільне право висунення» (fri nomineringsrätt) означає, що якщо партія не захистила свою партійну назву, будь-хто може створити виборчий список для цієї партії. Щоб уникнути цього, партія повинна подати заявку на захищену назву до Шведського центрального виборчого органу.
Для отримання захищеної назви партія повинна мати статут, правління та зібрати певну кількість підписів виборців: 50 для муніципальних виборів, 150 для виборів до ландстингів і 1500 для виборів до Риксдагу або Європейського парламенту. Партія із захищеною назвою захищена від списків із партійними назвами, які до ступеня змішування схожі на її власну, або списків з іншими кандидатами, ніж ті, яких висуває партія.
Туреччина Стаття 36 Закону про політичні партії (зі змінами 2021 року) передбачає, що для участі у виборах політичні партії повинні створити свої організації щонайменше в половині провінцій Туреччини, провести свої великі з'їзди не менше ніж за шість місяців до дня голосування, а також провести свої районні, провінційні та великі з'їзди двічі поспіль.
Велика Британія Кандидат на виборах до Парламенту Великої Британії, Шотландського парламенту, Парламенту Уельсу або Асамблеї Північної Ірландії потребує письмової згоди десяти зареєстрованих виборців, а також внесення виборчої застави у розмірі 500 фунтів стерлінгів, яка конфіскується, якщо кандидат набирає менш як 5% голосів. Кандидат на посаду в органах місцевого самоврядування не сплачує заставу (за винятком виборів мера), але потребує згоди двох зареєстрованих виборців (для парафіяльних або міських виборів) або десяти (для всіх інших місцевих виборів).
Сполучені Штати Америки Правила доступу до виборчих бюлетенів у США дуже різняться залежно від штату. Стать ніколи не була перешкодою для зайняття виборних національних посад за Конституцією США. Хоча жінки не могли голосувати на федеральних виборах до надання Вайомінгу статусу штату в 1890 році (за винятком жінок, що володіли майном у Нью-Джерсі до 1807 року), не існувало жодних конституційних бар'єрів для їхньої роботи в Палаті представників, на посаді Президента чи Віцепрезидента. Це є прикладом наявності пасивного виборчого права навіть за відсутності активного.
Див. також
Вибори Виборче право Громадянські та політичні права
Примітки