Анна Катерина Радзивілл (23 вересня 1676 —23 грудня 1746) — культурно-просвітницька, політична діячка, меценатка часів Речі Посполитої.
Життєпис Походила з українського магнатського покатоличного роду Санґушків, Ковельської гілки. Донька Єроніма Санґушка, старости суразького, та Констанції Сапіги. Народилася 1676 року в маєтності Раків. Здобула гарну домашню освіту. 6 березня 1692 року вийшла заміж за великого канцлера литовського Кароля Станіслава Радзивілла.
У шлюбі народилося 12 дітей, з яких померло 3 сини і 3 доньки дитинами. На знак жалоби за ними Анна зобов'язалася до смерті носити чорні сукні. Водночас жорсткий і деспотичний характер Анни Катерини вплинув на виховання та духовний світ її дітей. Зокрема, вважається, що дивацтва і вибрикеньки її синів Михайла і Єроніма пов'язані з дитячими психологічними травмами внаслідок тиску матері.
Була творчою особою, брала участь в політичному житті суспільства, у культурних подіях. Культурно-просвітницьку і меценатську діяльність Анни високо оцінив польський король Станіслав Лещинський. Радзивілла опікувалась бібліотекою і архівами. Вона поповнила несвізьку книгозбірню своєю домашньою бібліотекою з Білої у Підляшші, яка увійшла до несвізької бібліотеки як окремий відділ. Княгиня щорічно виділяла певну суму на купівлю нових книг.
У своїх численних маєтках Анна Катерина заснувала низку підприємств, найважливішими з яких були скляна мануфактура в Налібоках і мануфактура з виробництва дзеркал в Уріччі (1714 року), для роботи на яких вона запросила саксонських фахівців із виготовлення скла. Вироблялися декоративні предмети для інтер'єру, кришталеві набори посуду, люстри, дзеркала і багато іншого, що використовували при оформленні багатих помешкань європейської знаті.
Після смерті чоловіка у 1719 року оселилася в Білій Підляській, де займалася господарською діяльністю, а також виховувалася малолітних дітей. Завдяки енергійним діям протягом перших років вдалося суттєво покращати фінансове становище, оскільки чоловік помер у боргах. З її ініціативи відкривалися школи для підготовки художників і ремісників, будувалися греблі, мости, дороги, млини, корчми, заводилася велика рогата худова голландських порід. Господарство Радзивіллів знову стало приносити чималий зиск. 1720 році перебудувала палац в білій у стилі рококо. 1736 року відкрито рудник в Негневичах. У 1737 році відкрились мануфактури гобеленів у Кореличах і Білій. Водночас зуміла захисти від зазіхань так званні Нойбурзькі маєтки (колишні землі Слуцького, Невельського і Себезького князівств), на які претендував рід Сапіг.
Остаточно це питання було вирішено сином Єронімом Флоріаном спільно з Анною Катериною, якому та передала ці маєтки, у 1744 році. У 1730 році фінансувала коронування Жировицької ікони Божої Матері. 1743 року надала кошти на заснування уніатської церкви у селі Нова Воля.
Родина Чоловік — Кароль Станіслав Радзивілл
Діти: Миколай Кшиштоф (1695—1715), підстолій великий литовський Михайло Казимир (1702—1762), 9-й ординат Несвижский, воєвода віленський і гетьман великий литовський Ольбрахт Станіслав (помер дитиною) Людвік Домінік (помер дитиною) Станіслав Єжи (помер дитиною) Єронім Флоріан (1715—1760), хорунжий великий литовський Катерина Барбара (1693—1730), дружина гетьмана великого коронного Яна Клеменса Браницького Констанція Франциска (1697—1756), дружина канцлера великого литовського Яна Фредеріка Сапіги Кароліна Тереза (1707—1765), дружина: 1) князь Казимира Леона Сапіги, воєводи берестейського; 2) князь Юзефа Олександра Яблоновського, воєводи новогрудського Текла Роза (1703—1747), дружина: 1) графа Якоба Генріха фон Флеммінга, конюшого великого литовського; 2) Михайла Сервація Вишневецького, гетьмана великого литовського; 3) Михайла Антонія Сапіги, Анна Олександра Христина Олена
Джерела Anna Katarzyna Radziwiłłowa. [W:] Polski Słownik Biograficzny. T. XXX. 1987, s. 384. Karkucińska W. Anna z Sanguszków Radziwiłłowa (1676—1746): Działalność gospodarcza i mecenat. Warszawa, 2000 Kolendo-Korczakowa K. Działalność ekonomiczna Anny z Sanguszków Radziwiłłowej — manufaktury hafciarskie w świetle nowych znalezisk // Dwory magnackie w XVIII wieku. Rola i znaczenie kulturowe. Warszawa, 2005.