Новоукраїнка

Новоукраї́нка (у минулому — Па́влове, Па́влівськ, Новопа́влівськ) — місто в Україні, адміністративний центр Новоукраїнської міської громади та Новоукраїнського району Кіровоградської області. Засноване у 1770 році, статус міста — з 1938 року.

Місто Новоукраїнка розташоване на берегах річки Чорного Ташлику та її приток Грузької й Помічної. Населення міста становить 16749 осіб.

Географічне розташування Земельні ресурси міста становлять 2060 га, з них 319 га — землі, зайняті промисловими підприємствами, 837 га — під забудовами. Місто Новоукраїнка має статус міста з 1832 року і згідно з адміністративно-територіальним устроєм України входить до складу Новоукраїнського району Кіровоградської області.

Відстань до столиці області (м. Кропивницький) становить близько 70 км і проходить автошляхами та . Загальна протяжність міських доріг — 155 км. Терени міста перетинає залізниця, на якій розташована однойменна залізнична станція.

Історія

Період заселення Новоукраїнщини нараховує багато тисячоліть. Починаючи від доби палеоліту кожна з епох залишала на теренах краю свої відмітки: сліди ямної, катакомбної, ранньослов'янської культур знайдені на території району та безпосередньо на території міста.

З розкопок у 1994 році кургану на території селища цукрового заводу Новоукраїнки Кіровоградською обласною археологічною експедицією стала відомою сторінка ямною і катакомбної культури на території міста. Землі нинішньої Новоукраїнщини входили до західної околиці Вольностей війська Запорозького, зокрема до Буго-Гардівської паланки Нової Січі. Власне, багато століть це була частина Дикого Поля, у пізньому Середньовіччі і на початку Нових часів своєрідна нейтральна зона між Річчю Посполитою, Османською імперією, та Московською (Російською) державою.

З початком російсько—турецької війни 1768–1774 років, «прожектом» командувача другою Російською армією графа Петра Паніна був заснований Павловський редут з розміщенням у ньому першої роти і штабу Молдавського гусарського поселенського полку, сформованого капітаном Звєрєвим із вихідців з Молдавії. Місце вибране при впадінні річок Помічної і Грузької у Чорний Ташлик. На правому березі Чорного Ташлика було збудоване таке ж укріплення Чорноташлицьке. Практично обидва укріплення з десятьма гарматами на валах кожного становили серйозний вузол оборони. Навколо них виникли однойменні поселення, які і стали ядром формування сучасного міста Новоукраїнка.

У червні 1774 року академік Йоганн Гюльденштедт подорожуючи Єлисаветградською провінцією зазначив:До 1769 року ця місцина була ненаселена, цього ж року засноване поселення, яке тепер є адміністративним центром Молдовському полку.З приєднанням у 1775 році Криму до Росії та ліквідацією Запорізької Січі оборонне значення ПавлівськКарта течения рек Днепра и Буга, 1775Карта частей Киевского, Черниговского и других наместничеств, 1787 втратив та перейменовується у торговий посад Новопавлівськ.

Етнічні групи, які сформували населення міста — молдовани, українці, євреї, росіяни тощо. В результаті взаємопроникнення і взаємозбагачення різних культур асиміляції в український етнос, сформувалось сучасне населення Новоукраїнки.

З початком бурхливої землеробської колонізації краю Новопавлівськ стає торгово-адміністративним центром та перехрестям сухопутних шляхів, які ведуть із Поділля, Київщини, Черкащини до Причорномор'я та Молдови.

Після створення військових поселень на Півдні України Новопавлівськ 1821 року передано у відомство 3-ї Української уланської дивізії і тут розміщують штаб 1-го українського уланського полку, через що 1832 року посад перейменовано в Новоукраїнку.

У 1857 році в посаді проживало 6346 осіб. 1869 року закінчено прокладання залізниці Одеса — Кременчук та збудовано залізничну станцію Новоукраїнка, що послужило поштовхом для прискореного розвитку різноманітних виробництв — переважно з ремонту сільськогосподарських знарядь та переробки сільськогосподарської сировини. Щорічно відбувалося три ярмарки.

У 1877—1878 році під час Російсько-турецької війни в Новоукраїнці успішно працював лазарет Пермського санітарного загону, який відвідав з інспекцією М. Пирогов.

На початку XX століття зросли соціальні протиріччя, що спричинило успіх роботи серед населення різних революційних груп.

XX століття У 1905—1907 роках революційні виступи охопили робітників і селян Новоукраїнщини. Перша Світова війна призвела до реального зубожіння основної маси населення і загострення класових протиріч.

У 1921 році Новоукраїнка вперше стає адміністративним центром Новоукраїнського району і після короткої перерви зв'язаної із тимчасовим скасуванням районної ланки в адміністративному поділі, у 1923 році і до нинішнього часу Новоукраїнка — адміністративний центр району. У другій половині 20-х років посилюється кооперативний рух, а в 1928 році, з приходом совітської навали, почалося масове закабалення селян до колгоспів. Лише протягом першого півріччя понад 50 % селянських господарств Новоукраїнки совєти перетворили в чотири колгоспи.

Голодомор в Новоукраїнці У 1932 році в Новоукраїнці для зміцнення колгоспів створена машинно-тракторна станція (МТС). У березні цього ж року до нашого  міста прибув голова уряду України Г. І. Петровський, а у  жовтні — перший секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор. А на Україну й наш край насувалась страшна катастрофа — голодомор, як наслідок насильницької колективізації, політики « приручення селянства». В архівах не збереглися цифри, які б показали розміри лиха, але були старожили, які в 60-ті роки підрахували втрати від голоду 1932—1933 рр. на одній із вулиць Новоукраїнки і порівняли з воєнними втратами. Останні виявились вдвоє меншими.

У 1937 році в господарствах району нараховувалося 174 трактори,56 комбайнів. За роки довоєнних п'ятирічок у Новоукраїнці було збудовано ТЕС, елеватор, цегельний завод, інкубаторну станцію. Відкрилась райлікарня.

З 1938 року Новоукраїнка одержує статус міста (з включенням в міську смугу населених пунктів Новоукраїнської, Ворошиловської і Молдовської сільрад)Відомості Верховної Ради СРСР. — 1938. — № 21. — 15 грудня. — С. 4..

Друга світова війна На початку німецько-радянської війни створювалися загони народного ополчення, винищувальні батальйони, навколо міста будувалися оборонні укріплення.

Німецькі війська увійшли до Новоукраїнки 2 серпня 1941 року. Майже три роки вони грабували й руйнували промислові підприємства і колгоспні господарства, вивозили хліб, худобу, цінне устаткування, машини тощо. Окупанти стратили в районі 9920 чоловік, 610 відправили на каторжні роботи до Німеччини. Гітлерівці закатували секретаря Новоукраїнського райкому ЛКСМУ С. Л. Стратонова, учасника громадянської війни П. М. Маркідова, слідчого прокуратури X. М. Алексюка та багатьох інших. В Гусарському лісі було розстріляно понад 150 місцевих жителів. Близько 20 тис. знищено в концтаборі на околиці міста, на станції Адабаш.

Родина Бурагів — Яків, Меланія і Борис — тримала зв'язок з партизанами, за що була страчена німцями. Працівники лікарні Б. І. Винарова, Л. Г. Іщенко, К. Я. Рибак лікували поранених радянських військовополонених і організовували їх втечі до партизанів. Вони переправляли народним месникам також різні медикаменти і медичний інструмент. Родина Є. М. Петренка в період окупації переховувала радянську розвідницю-радистку К. І. Троїцьку, яка за завданням розвідділу 3-го Українського фронту була висаджена в цій місцевості для збирання і передачі розвідувальних даних штабу фронту. 17 березня частини 2-го Українського фронту (13-та, 97-ма та 50-та гвардійські стрілецькі дивізії у взаємодії з 27-ю гвардійською танковою бригадою) штурмом оволоділи містом і залізничною станцією Новоукраїнка. Семи армійським частинам і з'єднанням, які особливо відзначилися в цій операції, було присвоєно найменування «Новоукраїнських».

У боях за місто у ході Умансько-Ботошанської операції загинуло 3655 воїнів Червоної Армії, серед них росіяни, українці, вірмени, узбеки, чуваші. Понад 600 новоукраїнців полягли смертю хоробрих на фронтах Другої світової війни. їх імена викарбувані на мармурових плитах двох обелісків Слави, встановлених до 25-річчя визволення Новоукраїнки від німецько-нацистських окупантів.

Повоєнний час Польові роботи у 1944—1945 роках довелося виконувати вручну і коровами. Хлібороби району зібрали з власних запасів для засіву громадських ланів 13000 центнерів зерна.

Низький рівень агротехніки і механізації робіт не міг забезпечити високого врожаю: на кожному гектарі було вирощено по 10 центнерів зерна, у тому числі по 14 ц озимої пшениці, по 93 ц цукрових буряків. У квітні 1944 року Новоукраїнська МТС мала 21 трактор і 7 молотарок, але 1947 року їх кількість збільшилася до 47 тракторів, 13 комбайнів і 17 молотарок. З республік Закавказзя та Середньої Азії 1944 року надіслали до Новоукраїнки 200 голів великої рогатої худоби, 705 овець, 500 коней. На придбання робочої худоби у 1946 році держава виділила артілям кредит у сумі 924 тис. карбованців.

Після війни у колгоспах було повністю освоєно довоєнні посівні площі, збільшилося поголів'я худоби та її продуктивність. Колгоспи Новоукраїнки протягом 1950—1959 рр. об'єдналися у три великі: «Росія», ім. Леніна та «Дружба». Спеціальне господарство «Дружба» мало у 1970 році 57 тракторів, 41 автомашину, 19 зернових та 18 бурякозбиральних комбайнів.

Завдяки поліпшенню сівозміни, широкій механізації робіт, внесенню добрив та впровадженню у виробництво високоврожайних сортів значно підвищилася врожайність зернових і технічних культур. Так, 1970 року зібрали зернових з гектара у спецгоспі «Дружба» — по 31,4 ц, у колгоспах «Росія» — по 30,6 ц, ім. Леніна — по 28,2 ц. Відповідно на фуражну корову було надоєно по 3486 кг, 2960 кг, 2402 кг молока, а доярка К. П. Мірошниченко з спецгоспу «Дружба» одержала по 4063 кг. Протягом восьмої п'ятирічки в 1,5—2 рази збільшилися прибутки господарств. 1971 року у спецгоспі «Дружба» було вирощено на гектарі по 35,5 ц зернових, у колгоспі «Росія» — 36,6 ц, ім. Леніна — 31,9 ц.

За успіхи у розвитку сільського господарства, виконання планів виробництва основних видів сільськогосподарської продукції в 1970 році Головний комітет ВДНГ СРСР нагородив Новоукраїнський район дипломом першого ступеня, а колгосп «Росія» — дипломом другого ступеня. Голова колгоспу "Росія" В. В. Бабенко та головний агроном районного управління сільського господарства Д. Г. Башуров відзначені срібними медалями ВДНГ, 14 чоловік — бронзовими.

Цукровий завод збудований у 1958—1962 роках; 1970 року він переробляв 25 тисяч центнерів буряків за добу і давав за рік більше 150 тис. ц цукру. Його продукція експортується в Болгарію, Югославію, Ірак та інші зарубіжні країни. Розширено і реконструйовано цегельний завод, у 1970 році він випустив 17 млн штук цегли. Маслозавод дав у 1970 році 15 781 ц вершкового масла, 4555 ц сиру тощо.

Працюють щебеневий завод, харчокомбінат, промисловий і побутовий комбінати, меблева фабрика «Зірка», автопідприємство, «Міжколгоспбуд», райоб'єднання «Сільгосптехніки», між- райбаза, лісорозсадницький радгосп, комбінат хлібопродуктів, гранітні кар'єри тощо. У 1969 році за виробничі успіхи колектив, комбінату хлібопродуктів нагороджений перехідним Червоним прапором Ради Міністрів УРСР, Української республіканської ради профспілок та першою грошовою премією.

Бюджет міської Ради в 1971 році становив 493 тис. крб., а на 1972 рік намічено використати понад 500 тис. крб. Це дасть можливість асигнувати значні кошти на благоустрій міста. Де колись звивалися брудні вулички, тепер на 25 км простяглися широкі асфальтовані й забруковані вулиці з електричним освітленням. Замість скособочених бідняцьких хат виросли добротні будинки. Поряд з цукровим заводом на околиці Новоукраїнки з'явилося ціле робітниче селище, де проживає 265 родин, є своя лікарня, магазини. 1969 року споруджено 170 будинків. Збудовано водопровід. Близько 3 тис. квартир мають газові плити.