Віра Захарівна Хоружа (, ; 27 вересня 1903, Бобруйськ — 1942, Вітебськ) — білоруська підпільниця, військова розвідниця, партійна діячка. Зв'язкова між Центральним Комітетом КП Білорусії і командуванням фронту, учасниця громадянської війни в Росії, секретарка ЦК Комуністичної спілки молоді Західної Білорусії. Мала псевдоніми «Вероніка Карчевська», «Алеся Шипшина», «Анатолька», «Підпільник», «А. С. Корнілова». Володіла білоруською, російською, німецькою, польським та єврейською мовами. Уже під час свого життя була кумиром радянської молоді. Герой Радянського Союзу (посмертно).

Біографія Народилася 27 вересня 1903 року в місті Бобруйську (Мінська губернія) в сім'ї службовця. Білоруска. При народженні мала прізвище «Хорунжа», згодом через помилки в документах отримала інше. Батько до 1908 рік служив у поліції, потім був звільнений і після кількох років безробіття став працювати десятником з осушення боліт. Навчалася в гімназії, потім в школі другого ступеня в Мозирі. Після закінчення в 1919, в 16 років працювала наймиткою у куркулів, потім учителькою в селі, потім пішла доброволицею на громадянську війну в Червону Армію.

У роки Громадянської війни боролася з загонами Булак-Балаховича. У 17 років — член комсомолу (з 1920 року), член ВКП (б) з 1921 року. Працювала спочатку в Мозирському, потім в Бердичівському УКОМ комсомолу завідувачкою політпросвітвідділу.

Після закінчення війни працювала в комсомолі Білорусії. У 1922-23 вчилася в центральній радпартшколі в Мінську. Була членом особливого загону по боротьбі з бандитизмом. Працювала редакторкою комсомольської газети «Малади арати» («Молодий орач»). У 1923 році одружилася зі Станіславом Скульским.

В Польщі З 1925 року — секретарка підпільного ЦК комсомолу і член ЦК КП Західної Білорусії, член ЦК комсомолу Польщі. У звіті польської охранки про розкриття комуністичної партії Західної Білорусії на території Білостоцького воєводства про Віру Хоружей говорилося: «Вищевказана вважається виключно сміливою і активною діячкою». Була заарештована 15 вересня 1925 року в Білостоці та засуджена польською владою до шести років позбавлення волі, які пізніше були збільшені до восьми років позбавлення волі. За дорученням тюремної парттрійки в останньому слові сказала наступне:

«Наша партія дійсно народилася і нині існує в важких умовах підпілля. Але питається, хто її загнав у підпілля? Відповідь одна — уряд буржуазії і поміщиків. Ми роз'яснюємо робітникам і селянам Західної Білорусії, що в Радянській Росії живуть наші єдинокровні брати, які будують соціалізм і бажають нам успіху в боротьбі з капіталізмом. Ви звинувачуєте нас у тому, що ми хочемо відірвати „Креси Всходні“ (східні землі) від Польщі і приєднати їх до Радянської Росії. Хочу заявити наступне. Цієї вимоги поки немає в програмі нашої партії. Але комуністи завжди відстоювали і будуть відстоювати право кожного народу на самовизначення аж до відокремлення.»

У листі матері з в'язниці 26 квітня 1926 писала:

«Ні, мамочко, я і тепер так само бадьора, як в 1920—1921 рр., Коли ми жили ще разом. Адже я ж прекрасно знала, що мене чекає, і це ні на хвилину не зупинило, не змусило мене навіть задуматися … З міцною вірою в свою правоту і з надією на краще майбутнє і в'язниця — не тюрма.»

Перший раз в Бресті вона притягувалася по процесу «31-го» разом з Р. Вольф, З. Поплавським і ін. Тоді вона була засуджена на 6 років суворого тюремного ув'язнення. Процес тривав з 10 по 17 січня 1927 року. Засуджені зустріли вирок співом «Інтернаціоналу», організувавши в залі з ініціативи Віри Хоружей політичну демонстрацію, яка була підтримана трудящими Бреста за стінами суду. У в'язниці Віра була членом партійного комітету в'язниці. Другий раз — по процесу «133-х» в Білостоці в квітні — травні 1928 року.

«Скоро у мене другий суд. Це буде дуже великий, цікавий процес. Мій перший суд, про який ти вже знаєш, був порівняно з цим зовсім маленьким і тривав лише вісім днів.»

У процесі «133-х» серед основних обвинувачених разом з В. Хоружою були керівні працівники КПЗБ Я. Черняк (Аронштам), С. Скульський, Р. Вольф, Ф. Карлівський, Л. Ковенська, В. Свежбінський, К. Басинський, З. Пилипенко, А. Захарьяш і інші. Віра Хоружа була засуджена на вісім років каторги.

У 1930 році знаходилася в камері жіночої в'язниці «Фордон», коли її представили до нагороди орденом Трудового Червоного Прапора. У 1931 році її послання з в'язниці вийшли в СРСР окремою книгою під назвою «Листи на волю».

«… Пишу вам, і груди розриває від болю безмірного, від великої радості. Я насилу стримую сльози, а далекі, незабутні образи один за одним відбуваються перед очима: комсомольський осередок, „Азбука комунізму“, перші гуртки, навчання, могутнє зростання. Комсомол, комсомол! Чи ж не п'ять, а п'ятнадцять, п'ятдесят років безсилі вирвати з моєї пам'яті ці спогади, безсилі змусити мене забути про те, що комсомол зробив мене більшовичкою, виховав, загартував, навчив не тільки боротися, але і любити революцію найбільше, більше життя …» («Листи на волю», В. Хоружа)

В СРСР У 1932 році була обміняна на польського ксьондза відповідно до міждержавної угоди між СРСР і Польщею про обмін політв'язнями і повернулася в Радянський Союз. Захоплена молодь влаштувала їй величезну демонстрацію, Віру Хоружу буквально на руках винесли з вагона. Її мова на стихійному мітингу викликала бурю захоплення. Поет республіки Михась Чарот присвятив їй вірш. В БССР Віра Хоружа писала статті, відозви і брошури для КПЗБ. 9 серпня 1932 року, Надія Крупська в «Правді» назвала її зразком справжньої революціонерки.

У 29 років підпільниці пропонують вибір: подальше навчання або робота в виконкомі Комінтерну. Вона вибирає роботу в Польській секції. У вересні 1933 року в Москву приїжджає знайомий Хоружої по Мінську Антосьо Спис, запрошуючи її в білоруську столицю на роботу публіциста. Комісія з чищення членів КП (б) Б, що працюють в представництві КПЗБ, від 7-9 грудня 1933 року навпроти її прізвища зробила запис: «вважати перевіреною».

У 1933 році Хоружа пише заяву секретарю ЦК КПЗБ Корчик, в якій відмовляється від ордена і просить, щоб «цей орден отримав ЦК КПЗБ від імені всіх політичних в'язнів в Польщі». Однак Корчик радить їй не відмовлятися від ордена, після чого Хоружа отримує орден з рук Червякова.

На повторному розгляді цього питання наполіг її колишній чоловік, представник КП Польщі в Комінтерні, Станіслав Скульський. Віру Хоружу викликають на засідання спеціально створеної комісії при Польські секції в складі Альберта, Списа і Глібова, яка приймає 25 листопада 1934 року рішення: за «найвищою мірою легковажну і необдуману поведінку під час слідства в дефензиві в 1925 році» оголосити "сувору догану з забороною займати відповідальні парт. посади протягом двох років. Зобов'язати тов. Віру Хорунжу повернути орден Червоного Прапора, вручений їй свого часу ЦВК БРСР ". Приводом для такого рішення стало те, що Віра Хоружа проявила «довірливість щодо до офіцера Другого Відділення польського Генштабу, якому … доручила передачу записки на конспіративну квартиру» — згідно з формулюванням комісії. Також комісія врахувала, що батько Хоружої в цей час працював на польську поліцію.

19 грудня 1934 року Віра Хоружа написала звернення до Президії БРСР:

«До Президії ЦВК БРСР.

У 10 річницю визволення від польської окупації я, перебуваючи в польській тюрмі, рішенням ЦВК БРСР була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. З огляду на те, що мотиви, якими керувався ЦВК, нагороджуючи мене орденом, тепер відпадають, оскільки є партійне рішення про мою поведінку під час арешту, яка позбавляє мене права на таку високу нагороду, я вважаю своїм обов'язком повернути вручений мені орден.

(Підпис внизу: „Віра Хорунжа“)»

22 лютого 1935 року на засіданні Бюро ЦК КП (б) Б «Про орден Трудового Червоного Прапора БРСР Віри Хоружої» була прийнята резолюція: «У зв'язку з новими обставинами виявилось, що Хоружа отримала орден Трудового Червоного Прапора без достатніх підстав, запропонувати Президії ЦВК своє рішення про нагородження В. Хоружої скасувати.»

Згідно з постановою партколегії КПК по БРСР від 11 січня 1935 року, що знаходиться в Національному архіві Республіки Білорусь, «антипартійний проступок» Хоружа описана таким чином її колишнім чоловіком Мертенс-Скульським: «визнання, що прибула з СРСР і є громадянкою СРСР, визнання виконуваної в партії роботі, виявлення клички активного члена партії т. „Кароля“, відправлення з охранки на партійну квартиру листів через жандармського офіцера, що викрило цю квартиру, підтвердження, що на іншій квартирі знаходилася партійна явка.»

Відповідно до виписки з акту № 7 перевірки партдокументов від 8 вересня 1935 року, що знаходиться в Національному архіві Республіки Білорусь, комітет партконтролю повертає їй партквиток з прізвищем — Хоружа (без букви «н»), обмежившись «суворою доганою за непартійну поведінку при допиті в 1925 році в польській тюрмі.»

У 1935 році поїхала до Казахстану на «Балхашстрой», де працювала завідувачкою будинку партпросвіти. Вдруге одружилася з Корніловим Сергієм Гавриловичем. У 1936 році народила дочку Аню. Там же 10 серпня 1937 року в Будинку Культури заарештована за звинуваченням у шпигунстві на користь Польщі, доставлена ​​до Мінська до в'язниці НКВС.

Провела два роки у в'язниці, веденням її справи по черзі займалися чотири слідчі. Їй ставилося статті 66, 68 п. «А» і 76 КК БРСР. Під час процесу вимагала очної ставки з Лазарем Аронштамом, Йосипом Логіновичем, колишнім чоловіком Станіславом Скульським і Любов'ю Янковською, дали на неї показання. Аронштама, Скульского і Янковську суд викликати не зміг через їх смерті. Під час суду говорила наступне:

На початку мого арешту я написала заяву на ім'я ЦК ВКП (Б), в якій вказувала, що арешт мій є помилкою, а згодом я прийшла до висновку, що арешт не був помилкою, тому що я працювала в ЦК КПЗБ з групою провокаторів, яких не могла розглянути і своєчасно розкрити, це я вважаю, є моя найважча провина перед партією, народом Польщі та СРСР.

… На додаток моїх свідчень я хотіла сказати, що після повернення мого в СРСР я хотіла назад поїхати на нелегальну партійну роботу в Польщу, але Міллер, який приїхав незабаром з Польщі, сказав, що ти почекай, підлікуюся в СРСР і що зараз революційний рух в Польщі зростає з кожним днем, а також висуваються молоді керівні партійні працівники і що ти, прибувши до Польщі, не будеш займати таке керівне місце, як раніше.

А також приїхав Корчик, коли дізнався, що я маю знову бажання поїхати в Польщу, почав мене вмовляти, щоб я не рвалася зараз на роботу в Польщу і що ми з тобою повинні рахуватися і берегти керівні партійні кадри, тому що таких працівників лічені одиниці. На це я Корчику все ж заявила, що якщо через півтора року я не буду послана знову в Польщу на нелегальну партійну роботу, то я буду ставити питання перед Комінтерном.

На зроблену мною заяву Корчику останній обіцяв мені після того, як я відпочину, направити мене знову в Польщу, але це було тільки на словах, а на ділі вони зі Скульським взяли зовсім інше рішення, а саме прибрати мене з дороги, щоб я їм не заважала в контрреволюційній роботі в КПЗБ.

… На партійній роботі в Польщі я працювала з усім запалом і властивими якостями більшовика. Якщо всупереч таким сволотам, як Скульський і Корчик та іже з ними, в Польщі було піднято революційний рух, то в цьому є і моя заслуга … Коли я прибула до Польщі, там комсомолу не було, але я його створила своїми власними руками і до відходу мого до в'язниці в Польщі налічувалося близько 1500 комсомольців.

… Мені єдине незрозуміло, те, що в обвинувальному висновку зазначається, що я була польською шпигункою і провокатором. Для чого мені це потрібно було, обвинувальний висновок не дає прямих відповідей. Питається, для чого мені потрібно було бути польською шпигункою, мабуть для того, щоб сидіти в тюрмі 7 років, але кому це потрібна така честь, щоб сидіти 7 років у в'язниці. Справжніх шпигунів і провокаторів у в'язниці 7 років не тримають, а якщо і тримають, то не більше 2-3 місяців.