Чу́калівка — село в Україні, у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області. Входить до складу Івано-Франківської міської громади. Населення становить 2230 осіб.
Географічні відомості Межує з Івано-Франківськом — мікрорайоном Опришівці. На території села протікають рр. Горохолина, Бистриця-Надвірнянська. Розташоване на висоті 273 м над рівнем моря.
Історія Вперше згадується у 1658 році (за іншими даними — засноване у 1648).
Давні назви — Слобідка Чукалівка, Красний ПотікКраєзнавчий збірник на пошану Богдана Гавриліву : Наук. вид. / Ред. Г. Горбань, О. Василенко. — Івано-Франківськ : Тіповіт, 2003. — 242 с. — С. 47.
Сучасна назва утворена за допомогою суфікса -івк(а) від антропоніма Чукало, яку Д. Г. Бучко виводить або від дієслова чукати зі значеннями «гупати», (діал. про свиней) «плямкати, чавкати», або від с-хорв. апелятива чуколь «колінний суглоб; цвяшок, гак, дерев'яний клин, сук». М. Л. Худаш вважає особову назву Чукало вторинним утворенням, похідним від первинного Цюкало, мотивованого дієсловом цюкати.
За Австро-Угорщини, у період 1772—1918 років, село Чукалівка адміністративно належало до домінії Станіславів Станіславівського округу, а з 1854 року — до Богородчанського повіту. У 1858 році в селі нараховувалося 290 мешканців. Того ж року вперше згадується однокласна парохіальна школа, до якої відвідували 21 учень.
Читальня «Просвіта» в селі була створена в 1910 році. У 1913 році парохом став Теодор Матейко, який заснував «Братство тверезості», що налічувало 30 членів і існувало до 1925 року, тоді чисельність братчиків становила 61. У 1930-х роках загальна площа села становила 4,13 км². У 1935 році в селі проживало 512 греко-католиків. З історією села Чукалівки кінця 1930-х — початку 1940-х років пов'язане ім'я церковного та культурного діяча Прикарпаття Івана Блавацького.
Перед війною в селі відбулася місія. 30 червня 1941 року село було захоплене німцями в ході німецько-радянської війни. Того ж дня ОУН, очолювана Степаном Бандерою, проголосила у Львові Акт відновлення Української держави. Місцеві мешканці збирали кошти на «дар української держави», розпочавши акцію за ініціативи Прокопа Петришина, зібравши 2 217 крб.
Окупація тривала до 27 липня 1944 року. На примусові роботи до Німеччини було вивезено 48 чоловіків, з яких 23 не повернулися додому після Другої світової війни.
У 1946 році церква була змушена перейти до православ'я.
У 1948 році відкрилася початкова школа.
У 1953 році в 115 хатах села вперше з'явилося радіо.
У 1969 році за кошти колгоспу «Леніна» розпочалося будівництво клубу, який було здано в експлуатацію в 1972 році.
У 1974 році на території села споруджено кладовище. Нині діючий некрополь Івано-Франківська.
У 1990 році розпочалася газифікація села під керівництвом Миколи Дмитровича Петришина та Олександра Карася.
13 грудня 1991 року утворилася Чукалівська сільська рада: голова — Шиптур Іван Дмитрович, секретар — Гаврилів Ігор Богданович.
Того ж року чукалівська церква знову стала греко-католицькою, а наступного року було відновлено хрести, які раніше встановили на честь скасування кріпосного права. Дуби для двох хрестів були привезені Дорошенком Петром Михайловичем та Влашиним Романом Антоновичем.
У 1992 році розпочалося будівництво нової школи, однак через брак коштів роботи було припинено. У цьому ж році сільський клуб було перейменовано на Будинок культури.
У 1999 році в селі відбулася Свята Місія, яка тривала кілька днів. Було освячено Місійний Хрест біля каплички з написом: «СВЯТА МІСІЯ — 1999 рік».
У 2000 році відкрито нове кладовище за межами села.
Населення За даними «Географічного словника Королівства Польського» (1880), населення складало 364 осіб, з них 357 греко-католиків і 7 юдеїв.
У 1858 році нараховувалося 290 осіб.
У 1935 році проживало 512 греко-католиків.
Станом на 1 січня 1939 року, населення складало 670 осіб, з них 650 українців і 20 євреїв.
За даними німецького перепису населення під час Другої світової війни 1-го березня 1943 року, населення складало 571 осібStatistischen Amt des Generalgouvernements. Amtliches Gemeinde- und Dorfverzeichnis für das Generalgouvernement auf Grund der Summarischen Bevölkerungsbestandsaufnahme am 1. März 1943. Krakau: Burgverlag, 1943..
За даними перепису населення УРСР 1989 року, наявне населення складало 1 097 осіб: чоловіків — 525, жінок — 572; постійне населення складало 1 107 осіб: чоловіків — 533, жінок — 574db.ukrcensus.gov.ua.
Мова + Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису України 2001 року Мова Кількість Відсоток українська 1391 98.86 % російська 14 1.00 % білоруська 2 0.14 % Усього 1407 100 %
Релігія церква Благовіщення Пречистої Діви Марії (1873, дерев'яна, УГКЦ)
Відомі люди Проживали о. Іван Блавацький (1887—1963) — український греко-католицький священник, громадський діяч.
Поховані Володимир Босацький (1936—2005) — видатний лікар, науковець, засновник Прикарпатського центру репродукції людини. Андрій Витвицький (1987—2018) — український громадський активіст, учасник війни на сході України, доброволець розвідгрупи «Санти» ДУК ПС. Сергій Гундер (1977—2018) — український військовик, солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Олена Дєльцова (1944—2023) — українська науковиця-морфолог, гістолог, педагог, доктор медичних наук. Ольга Дучимівська (1883—1988) — українська письменниця, поетеса, літературний критик, репресована. Роман Грицик (1986—2014) — український військовик, молодший сержант, учасник російсько-української війни. Дмитро Ломей (1982—2015) — український військовик, солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Дмитро Шатурський (1984—2023) — український військовик, старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Примітки