Су́тиски — селище, центр Сутисківської селищної громади Вінницького району Вінницької області. Розташоване за 27 км від Вінниці.
Географія До селища Тиврів можна дістатися автошляхом , який переходить у . Шлях до області пролягає в основному по автошосе
Назва У давнину часто вживалося нині призабуте слово «Сутисок» із наголосом на першому складі, за словником «Сутисок» (чол. роду) — дуже вузька, тісна вулиця, тісний прохід між будівлями, тинами, вузький провулок, що можливо знайшло своє застосування в назві села Сутиски і це найвірогідніша версія походження назви селища.
Інша версія походження назви села має легенду, ніби на місці майбутніх Сутисків проходили часті бійки та сутички (звідси назва Сутиски) між тиверцями (звідси і назва Тиврів (Тивер) та іншим населенням (можливо уличів), яке на них дуже гнітилося (звідси назва Гнівань).
Історія У 7 ст. до н. е. територія цього краю була заселена у значній мірі скіфами-орачами. До пам'яток скіфської доби належать кургани та городища. Всіяні курганами і поля Тиврівщини. Ще на початку XX століття дослідник Поділля Сеніцький С. Е. виявив і описав ряд курганів біля села Борскова та великий курган між Сутисками та Ворошилівкою. У наукових працях Дмитра Дорошенка, Михайла Грушевського ми знаходимо повідомлення, що між Дністром і Південним Бугом поселилися племена землеробів — уличів та тиверців. Швидкими темпами тут розвивалось господарство і будівельна справа.
У період феодальної роздробленості землі Поділля входили до складу Галицько-Волинського князівства, проте це тривало недовго, тому що розпочалося монголо-татарське вторгнення. У 1259 році Поділля було підкорене завойовниками. На загарбаній території цього краю монголо-татари встановили податкові округи, так звані тьми, які об'єднувалися в улус, за яким закріпилась назва Подільський.
У період литовської доби, родині дворян Дашкевичам дісталася Тиврівська округа. Ймовірно, що Сутиски частково дісталась Дашкевичам, Галевичам, Слупичам та інш. У державному архіві Вінницької області зберігається документ «О личбе селян Подольских», в якому за 1551 рік вперше згадується про село Сутиски. У 1593 році відбулося повстання Косинського, повстанці намагалися захопити село, проте сигнали дзвонів врятували мешканців від грабежу і насилля. В 1611 році була визначена межа між Тивровом і Сутисками.
У 1648—1654 рр відбулися події національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Для організації народних мас гетьман розіслав козацькі полки. На Поділля вирушив Максим Кривоніс. Данило Нечай формує Брацлавський полк з 22 сотень чисельністю 2662 козаки, у Краснянську сотню входили козаки Тиврова, Сутисків та інших навколишніх сіл. Але після невдалих битв козаків, населення Сутисків і Тиврова почало знищуватися. Гетьман польських Калиновський 10 березня 1651 року йдучи на Вінницю заночував у селі Сутиски (за мемуарами Станіслава Освецим). Згідно Гадяцького договору 1658 року цей край було знову віддано польській короні.
Нового розмаху набуває гайдамацький рух на Поділлі. Документи свідчать, що у 1713 році гайдамаки з'являються біля Пиляви і Сутисків. Відомо, що сутисківськими землями і селом володіла родина Ярошевських.
На початок XVIII століття починає відроджуватися господарське життя. Важливу роль починають відігравати торгові центри у Ворошилівці та Тиврові, куди сутисчани постійно вивозили на продаж вироби з металу, дерева, конопель та льону, зерно і худобу. Пан Ярошинський примушував місцевих жителів вирубувати ліси для спалення і виготовлення поташу.
На початку XIX століття власником сутисківських земель став граф Потоцький Ф. І. В книзі «Труды Епархиального историко-статистического комитета» знаходимо таке повідомлення: «Сутиски — Старая — расположено при р. Бугь………Жители села по преимуществу малороссы, занимаються земледелиями и садоводствомь»
Російські війська які прийшли в сюди наприкінці XVIII століття принесли лише голод та чуму. Особливо страшна чума охопила Тиврівщину у 1773 році. Кожного дня в Сутисках помирали люди, майно їх спалювалися, а худоба — знищувалася. 90 % всього населення перебувало в кріпосній залежності. Це був найбільший показник серед губерній України. Після земельної та селянської реформи 1861 року більшість сутисчан мали земляні наділи 1-2 десятини, що примушувало їх займатися рибальством, чумакуванням, ткацтвом, та сезонними роботами в панських маєтках. Д. П. Пойда в монографії «Селянський рух на Правобережжі України» наводить приклад судової розплати царських властей над селянами Сутисків, які самовільно рубали панський ліс у поміщиків Бекерс, спалили скирту з хлібом і конюшню. В цей час у селі проживали сім'ї: Бєлінських, Кофанових, Собків, Кошівських, Кашоварових та інші.
Граф Дмитро Федорович Гейден, купив у розореної графині Ю. Бекерс 1500 десятин землі та лісу на південних околицях Слободи Сутисківської, закопав перший камінь двоповерхового палацу на краю гранітної скали біля річки Південний Буг. Тут на мальовничих схилах річки було закладено парк з унікальним ландшафтом, який за своєю архітектурою не поступався парку в м. Біла Церква, дерева та екзотичні квіти були завезені з Німеччини та Італії. В цей час у Сутисках Гейден побудував виноробний завод, який у 1882 році вже мав паровий двигун.
Наприкінці XIX століття в Сутисках налічувалося 2933 жителів. Майже усі вони були неписьменні. Першим навчальним закладом села була церковно-приходська школа, яка була відкрита в 1882 році. Що важливо, вперше на Поділлі телефонним зв'язком були з'єднані Сутиски — Тиврів — Шершні. Двоповерхове шкільне приміщення було побудоване в 1899 році на кошти місцевих багатіїв, головою якого був граф Гейден. Тут було відкрито двокласне учительське училище та були побудовані гуртожитки. У Сутисках в 1867 році було збудовано церкву Архістратига Михаїла, а в 1874 році було збудовано дерев'яну церкву Миколи Чудотворця. При сприянні графа Гейдена за кошти земства було побудовано кам'яне приміщення першої земської лікарні, в якій працював один лікар.
На початку XX століття економіка і сільське господарство Сутисків розвивалося швидкими темпами. Революційні події 1905—1907 років не обминули і цього краю. Виступили працівники млинів та гуральні Сутисків, для придушення цього виступу граф Гейден викликав солдат.
Перша світова війна принесла трудящим Сутисків великі труднощі та бідування. За час війни посівна площа скоротилася на 25 %. Було мобілізовано багато робітників, в першу чергу селян, водночас для потреб фронту забрали багато коней і не було чим обробляти землю. Підвищились ціни на предмети першої необхідності. Десятки сутисчан не повернулися з фронту, поклали свої молоді голови за Царя і Вітчизну. У березні 1918 року територію цього краю окупували війська союзників Німеччини та Австро-Угорщини, тут були їхні військові частини. Повстання місцевих мешканців тривало весь час коли існувала гетьманщина. В цей час головою сільської ради було обрано Н. Петриченка. В книзі «Поділля в роки громадянської війни» наводиться цікавий документ про те, що в Сутиски прибула польська військова частина в кількості 200 чоловік, гарматами та кулеметами, які силою захопили сільську управу та вимагали від населення хліба та фуражу. У 1921-22 роках на територію Михайлівського лісу (неподалік Сутисків) діяли повстанські загони «Сидіра» та «Куцого» в кількості близько 12 чоловік. 15 травня 1921 року загін Сидора здійснив безкровний напад на склад Сутисківського сільського господарського технікуму. 12 листопада 1925 року селяни зібралися на сходку і вирішили написати колективного листа до московської газети «Известия», в якому вони просили дати їм відповідь: «Чому нас розкуркулюють?». Багато сутисчан було розстріляно або вислано, так сім'ю Мазуренків було вислано до Онитківців, Прусака Івана — в Гуту Краснянську. Майже всю земля було віддано сутисківському колгоспу ім. Леніна, який був створений у грудні 1928 року. Першими головами колгоспів були Мельник М, Медведьов М, Драчук В, Заболотний, Підкапка, Поліщук, Заремба, Грищук. В колгоспах колгоспники вирощували пшеницю, жито, просо, гречку, овес, ячмінь, цукрові буряки.
Голодомор 1932—1933 років не оминув і Сутисків. Покійний житель селища Мельник Василь Михайлович розповідав, як він в дитинстві страшенно хотів їсти, його батько використовував для їжі печений хрін, кору дуба і жолуді, а його спасло від голоду те, що батьки влаштували його в дитячі ясла, де діти колгоспників одержували ріденький суп і десять грамів хліба. З розповідей сутищан відомі випадки людоїдства, особливо весною 1933 року. Біля 120 чоловік в Сутисках померло в ці страшні роки, особливо багато померло дітей і людей похилого віку. До 1933 року було колективізовано 900 господарств або 67 % усіх. У 1932 році в Сутисках було створено МТС, першим директором став Рудковський. На перших порах МТС було укомплектовано 5-ма тракторами «Фордзон» та 19-ма тракторами «Мак-Калік». У 1926 році в Сутисках на базі колишнього спиртзаводу і паперової фабрики на річці Південний Буг було побудовано ГЕС, яка мала дві турбіни загальною потужністю 150 кіловат кожна. Це була одна з перших сільських ГЕС на Україні. У 1934 році при ГЕС була відкрита невелика майстерня по ремонту трансформаторів. З 1935 по 1939 рік відбулися масові репресії по всій Україні. Так у доповідній записці Тиврівського РК КП(б)У 1 грудня 1935 року було зазначено, що в Сутисках було виявлено 8 петлюрівців, 5 куркулів, аферистів — 4, троцькістів — 1, всього інших шкідливих елементів — 18. Другу, так звану, організацію «ворогів народу» викрили в Сутисках у 1937 році (всього 7 сутисчан). У 1937 році був розстріляний у м. Вінниця агроном Сутисківської МТС Нарушевич Володимир. Його синові Віктору — майбутньому поету, не було ще й 30 днів від роду, а він уже став «сином ворога народу».
В політико-економічній характеристиці краю за 1938 рік відмічається значне зростання промислового виробництва. В цей час тут діяв 21 млин, з них 4 вальцьових, млин в Сутисках випускав декілька сортів борошна, 10 млинів працювали в селах району простого помолу.