Ко́ста-Ри́ка або Ко́ста-Рі́ка () — держава в Центральній Америці, що межує на півночі з Нікарагуа, на півдні з Панамою, на сході — омивається Карибським морем, на заході — Тихим океаном. Площа становить 51 100 км², столиця — Сан-Хосе, рельєф — високе центральне плато і тропічні узбережжя; спочатку Коста-Рика була суцільно вкрита лісами, нині залишилося 17 % лісів; половину ріллі віддали під скотарство. Державна мова — іспанська, як регіональні визнані брибрі та лимонська креольська.
Етимологія Ко́ста-Ри́ка або Ко́ста-Рі́ка ( , «багатий берег») — коротка назва. Респу́бліка Ко́ста-Ри́ка (, ) — офіційна назва.
Природа
Коста-Рика займає всю довжину центральноамериканського перешийка. Зі сходу омивається водами Карибського моря, а із заходу водами Тихого океану.
Обидва узбережжя, атлантичне і тихоокеанське загалом низовинні. У центрі та на півдні Коста-Рики здіймаються високі, порізані гори вулканічного походження. Між головними гірськими хребтами в центрі країни лежить велике плато, де проживає більшість населення.
Коста-Рика має вологий субекваторіальний клімат з температурою, яка майже не змінюється протягом року. Середня температура січня — +23 °C, липня — +25 °C, на вершинах гір — +20 °C.
До сьогодні єдиним зв'язком з багатьма районами країни є річки, котрі стікають зі східних схилів гір і несуть свої води в Карибське море.
Головними природними ресурсами Коста-Рики є родючі землі Месети Сентраль і тропічні ліси.
Флора країни дуже різноманітна. Ліси Тихоокеанського узбережжя є вологими. Вони скидають листя в суху пору року. На Месеті Сентраль більшість лісів вирубані. Східна сторона одержує більше опадів, ніж західна, але для обох узбережжь характерні мангрові болота та білі піщані пляжі. У Коста-Риці росте понад 1000 видів орхідей. Сільськогосподарські землі займають більш, ніж половину території країни.
Фауна країни дуже різноманітна. Приблизно третину країни покривають вологі ліси, де водяться пуми, ягуари, олені, мавпи — всього близько 725 видів різних тварин.
У Коста-Риці більш ніж 70 природних територій перебувають під охороною.
Тваринний світ
Коста-Ріка відома своїм багатим біорізноманіттям, яке охоплює безліч унікальних видів тварин. Ось основні групи тварин, які можна зустріти в цій країні:
Ссавці
Лісові мавпи: ревуни, капуцини, павукові мавпи. Лінивці: двопалі та трипалі. Ягуари і пуми: рідкісні хижаки тропічних лісів. Оцелоти і маргаї: менші хижі кішки. Коаті (носові ведмеді): з родини єнотових.
Птахи
Кетцаль: символ Центральної Америки. Тукан: відомий своїм великим дзьобом. Ара: яскраві папуги, що мешкають у тропіках.
Рептилії та амфібії
Ігуани: зелена і чорна. Крокодили та каймани: зустрічаються в річках. Деревні жаби: яскраво забарвлені види, як-от червоноглазий листолаз.
Морські тварини
Морські черепахи: шкірясті, зелені, оливкові рідлі. Дельфіни і кити: зокрема горбаті кити.
Комахи
Метелики морфо: з яскраво-блакитними крилами. Мурав'ї-листорізи: поширені в тропічних лісах.
Коста-Ріка активно захищає свою природу, маючи численні національні парки та заповідники. Її багатий тваринний світ приваблює мільйони туристів щороку.
Історія
Рання історія 18 вересня 1502 Христофор Колумб на невеликому острові біля берегів Карибського моря зустрів тубільців, що носили золоті прикраси. Іспанські літописці за розповідями Колумба назвали цю землю «Коста-Рика», що іспанською означає «багатий берег». Перші іспанські поселення розташовувалися неподалік сучасних міст Пунтаренас і Ніко. На час завоювання населення становило близько 25 тисяч індіанців, а район Центральної долини був заселений тільки в середині XVI століття. У 1563 році губернатор Хуан Васкес де Коронадо привіз на територію поселенців з Іспанії і заснував місто Картаго, яке до 1823 року було столицею колонії.
У 1638—1639 роках генерал-капітан Сандоваль побудував новий порт на Карибському березі біля Матіни й дорогу, що з'єднала його з внутрішньою частиною країни.
Завдяки цьому зросла цінність плантацій какао, розташованих поблизу дороги, і держава стала привабливішою для морської торгівлі. Однак прибережні райони згодом були розграбовані піратами, а індіанці довершили руйнування. Це поклало початок періоду низького рівня економічного розвитку, і лише незадовго до здобуття незалежності виробництво тютюну та видобуток срібла дещо підняли економіку.
XIX століття
Коста-Рика, що входила до складу генерал-капітанства Гватемала разом із Гватемалою, Сальвадором, Гондурасом та Нікарагуа, стала незалежною від Іспанії 15 вересня 1821 року. До 1838 року держава входила до складу федерації Сполучені провінції Центральної Америки. Незабаром після проголошення незалежності почалося запровадження освітніх реформ. У містах були створені перші школи, і 1825 року було видано перший закон про освіту, відповідно до якого право на безкоштовну «загальну» освіту гарантувалося особам обох статей — цей же принцип було включено до конституції 1844 року.
У 1842 році уряд Брауліо Каррільйо був повалений генералом Франсіско Морасаном у прагненні відновити Федерацію Центральної Америки. Проте в тому ж році Морасана було страчено. Приблизно в цей час починається епоха політичної нестабільності. Хуан Рафаель Мора Поррас, обраний президентом у 1849 році, відновлює порядок та продовжує реформи. В 1856 році Поррас допоміг здобути перемогу над американцем Вільямом Вокером, який проголосив себе президентом Нікарагуа і намагався захопити Коста-Рику.
У 1859—1870 роках змінилося кілька президентів, згодом до влади прийшов уряд Томаса Гуардії Гутьєрреса. У 1871 році було запроваджено нову конституцію, а в 1882 — скасовано смертну кару. Після смерті Гутьєрреса у 1882 році країна перебуває під владою ліберально налаштованих генералів Просперо Фернандеса Ореамуно (1882—1885), Бернардо Сото Альфаро (1885—1889) та Хосе Хоакіна Родрігеса Селедона (1890—1894).
XX століття
У 1907 році Коста-Рика направила делегатів до Вашингтона на конференцію, скликану з ініціативи Мексики і США, де було прийнято рішення про створення в державі Центральноамериканського суду. Суд працював до 1918 року, коли Нікарагуа і США відмовилися визнати його рішення про незаконність угоди Браяна — Чаморро (1916), яка надавала США право на будівництво міжокеанського каналу через територію Нікарагуа.
У 1910 році президентом став Рікардо Хіменес Ореамуно. Тоді ж було підвищено податок на спадщину, кошти від якого мали надходити до фінансування народної освіти.
Іншим законом чисельність армії обмежувалася тисячею осіб, у випадку надзвичайних ситуацій — п'ятьма тисячами. У 1914 році президент Альфредо Гонсалес Флорес почав податкову реформу, що передбачала підвищені податки бананових і нафтових компаній. Це викликало протест з боку інших політичних сил, тому 1917 року Гонсалеса було зміщено з поста президента військовим міністром Федеріко Тіноко Гранадосом. Режим Тіноко мав підтримку з боку костариканської еліти, проте США відмовилися його визнати. В 1919 році і цей режим був повалений.
1930-ті роки відзначені збільшенням популярності ідей комунізму, що виявилися, зокрема, в організації страйків на бананових плантаціях. У 1940 році, за правління Рафаеля Анхеля Кальдерона Гуардії було прийнято трудове законодавство, значно збільшений рівень соціальної допомоги, що викликало незадоволення в багатих консерваторів.
У роки Другої світової війни Кальдерон тісно співпрацював зі США. Коста-Рика вступила у війну на боці антигітлерівської коаліції в грудні 1941 року, а згодом увійшла до складу ООН і приєдналася до Міжнародного валютного фонду.
До середини 1940-х років в країні утворилася помітна опозиція, що протистояла коаліції націонал-республіканців, комуністів і католиків. Опозиція включала праву Демократичну партію, лідером якої був Леон Кортес, консервативну партію «Національний союз» на чолі з Отіліо Улате Бланко та реформістську Соціал-демократичну партію під керівництвом Хосе Фігереса Феррера. На виборах президента 1948 року опозиція висунула своїм кандидатом Улате, на противагу Кальдерону, висунутому націонал-республіканцями. Кальдерона підтримували профспілки, армія і уряд Пікадо, але Улате все ж переміг на виборах з незначним відривом. Пікадо відмовився визнати результати виборів і наполягав на остаточному рішенні Законодавчої асамблеї, більшість членів якої підтримували Кальдерона. 1 березня асамблея оголосила результати виборів недійсними. 12 березня почалося збройне повстання під проводом Фігереса, яке тривало до квітня. Тоді посол Мексики, який виступав як посередник, досяг угоди сторін, і війська Фігереса увійшли до столиці Сан-Хосе. Це повстання було найкривавішою подією новітньої історії держави, кількість жертв досягла 2000. 8 травня Фігерес очолив тимчасовий уряд. Певна кількість комуністів, а також Кальдерон, були вимушені емігрувати.
Протягом наступних 18 місяців Фігерес розпустив армію, націоналізував банки, розширив програми соціального забезпечення, надав право голосу жінкам і чорношкірим мешканцям Лимона, що народилися в Коста-Риці, ввів 10-відсотковий податок на приватний капітал, спрямувавши отримані кошти на соціально-економічний розвиток країни. У грудні 1948 прихильники Кальдерона зробили невдалу спробу державного перевороту. Після ратифікації Законодавчою асамблеєю нової конституції та затвердження Улате на посаді президента, 8 листопада 1949 Фігерес склав з себе обов'язки голови тимчасового уряду.
Улате залишив у силі велику частину законів, прийнятих Фігересом, внісши до деяких незначні зміни. Фігерес заснував нову партію, що отримала назву Партія Національного визволення, яка і виставила його кандидатуру на пост президента на виборах 1953 року. На цих виборах у нього не було серйозних суперників, адже єдиний суперник, Улате, за конституцією не міг бути обраний на другий термін. З підтримкою з боку селян та середнього класу Фігерес переміг на виборах, отримавши дві третини голосів. Протягом чотирирічного перебування Фігереса на посаді президента тривали спроби перетворити Коста-Рику на зразкову державу з високим рівнем життя.
З 1953 року в державі було проведено чотирнадцять президентських виборів, останні з яких відбулися 2014 року. Всі вони одностайно були оголошені міжнародною спільнотою мирними та прозорими.
Політичний устрій
Адміністративний поділ
Коста-Рика ділиться на 7 провінцій: Алахуела Картаго Гуанакасте Ередія Лимон Пунтаренас Сан-Хосе
Провінції розділені на кантони. Кантонів 81, вони управляються мерами. Мер кожного кантону обирається раз на 4 роки його жителями.
Економіка
Станом на 2023 рік ВВП Коста-Рики складає 85,6 млрд. доларів США (85 місце у світі). ВВП на душу населення 16213 доларів США (64 місце у світі). .
Економіка залежить від експорту бананів, кави й інших сільськогосподарських продуктів. Експортує каву, банани, текстиль, цукор. Вирубка лісу привела до зменшення експорту деревини. Партнери: США (75 % експорту), Німеччина, Гватемала, Нідерланди, Велика Британія, Японія. Імпортує бензин, продукцію машинобудування, хімікати, добрива, продовольство. Партнери; США (35 % імпорту), Японія, Гватемала, Німеччина. Розвинуті галузі промисловості Коста-Рики — харчова, текстильна і швейна промисловість, а також виробництво будівельних матеріалів, добрив.
Валюта
Валютою Коста-Рики є костариканський колон (₡), що складається зі 100 сентімо. В обігу перебувають банкноти номіналом 50 (зелена), 100 (сіро-блакитна), 500 (жовтогаряча), 1 000 (червона) і 5 000 (синя) колонів і монети по 20, 10, 5, 2, 1 колон. У великих магазинах і готелях до оплати приймаються кредитні картки провідних світових платіжних систем.
Гірнича промисловість
Важливого значення набуває видобуток корисних копалин, особливо бокситів.
Сільське господарство Сільське господарство складає 19 % ВНП і 70 % експорту, основні експортні культури — кава, банани, цукор, інші культури включаючи кукурудзу, рис, картоплю, країна цілком забезпечує себе продовольством, за винятком зерна.