«Красунчик-чоловік» — комедія на чотири дії Олександра Островського. Написана наприкінці 1882 року.
Прем'єра відбулась 26 грудня 1882 року в Малому театрі. 6 січня 1883 року п'єса була представлена в Олександрійському театрі.
П'єса отримала негативні критичні відгуки і ставилась не часто — лише з 1884 по 1917 роки була поставлена 39 разівОстровский А. Н. Полное собрание сочинений. М., 1951. С. 417.. П'єса була екранізована.
Дійові особи Аполінарія Антонівна, старенька пані. Зоя Василівна Окойомова, її племінниця, молода жінка. Аполлон Євгенійович Окойомов, її чоловік. Наум Федотович Лотохін, багатий барин, далекий родич Окойомової. Федір Петрович Олешунін, молодий чоловік, середнього статку, землевласник. Нікандр Семенович Лупачьов, старий барин, який живе на широку ногу і розкидається грошима. Не приймається хорошим суспільством. Сосипатра Семенівна, його сестра, стара пані, одягається багато та оригінально, веде себе абсолютно вільно, нікого не соромиться. П'єр, Жорж — молоді люди, товариші Лупачьова, нічим не займаються; схожі один на одного, одягнені і причесані за останніми криками моди, мовчазні, скромні, пристойні. Василь, людина в вокзалі. Акимович, старий слуга Лотохина. Паша, покоївка. Сусанна Сергіївна Лундишева, молода вдова, племінниця Лотохіна. Іван, лакей Сосипатри Семенівни.
Сюжет Апполон Окойомов, «красунчик-чоловік», одружився з багатою дівчиною Зоєю. Через кілька років він розтратив всі її статки і вирішив врятувати свої справи новим вигідним шлюбом. Він пропонує дружині, яка його любить, розлучення, причому звинувачує її у зраді. Беззавітно віддана Зоя після болісної боротьби підкоряється волі Окойомова. Але коли слідом за тим він вимагає від неї, що б вона пішла на утримання до іншого чоловіка, лагідна жінка обурюється. Лотохін, що скуповує всі маєтки своїх родичок, вирішив розібратися, в чому справа, коли його племінниця Сусанна, теж закохана в Окойомова, вирішує продати свій маєток. За участю Сосипатри гра Окйомова зірвалася. Зруйнувався і його план одруження з купчихою-мільйонеркою Сусанною Сергіївною Лундишевою. Ім'я та честь Зої відновлено. Попри прохання Окойомова, Зоя не відчуває себе в силах повернутися до нього. Примирення можливе тільки в тому випадку, якщо він знайде у своїй душі «хоч щось добре і чесне».
Постановки 26 грудня 1882 — Малий театр. 6 січня 1883 — Олександійський театр. 1940 — Іркутський театр. 1946 — Театр імені Моссовєта. 1999 — Рязанский театр драми. 2006 — МХАТ ім. М. Горького. 29 жовтня 2011 — Санкт-Петербурзький театр «Російська антреприза» імені Андрія Миронова.
Примітки
Посилання Текст п'єси