Юліус Шрек (; 13 липня 1898, Мюнхен — 16 травня 1936, Графінг) — партійний діяч НСДАП, «батько СС» і оберляйтер (рейхсфюрер) СС.

Біографія 1 грудня 1916 року призваний в армію. Закінчив війну в ранзі гауптмана (капітана). Після війни — член фрайкору в складі «морської бригади Ергарда». Потім у 1920 році одним з перших приєднався до нацистського руху. З 1921 року брав участь у створенні СА, а також в організації Stabswache, підрозділу СА, яке повинно було забезпечувати охорону фюрера під час публічних заходів. З 1922 року — член СС (№ 5). У березні 1923 року очолив охоронну групу Адольфа Гітлера. Брав активну участь у Пивному путчі й після провалу був поміщений у в'язницю разом з іншими керівниками партії. Будучи охоронцем та особистим водієм Гітлера, Шрек після Пивного путчу й вимушеної еміграції Йозефа Берхтольда 9.11.1923 став керівником фактично неіснуючої «Ударної групи Адольфа Гітлера» — прообразу СС. У квітні 1925 року Гітлер доручив Шреку формування нової охоронної групи. Спочатку загін складався лише з восьми осіб і тоді ж був перейменований в «Охоронний загін», перший підрозділ СС. 21 вересня 1925 року Шрек видав «Циркуляр № 1», за яким пропонувалося всім місцевим організаціям НСДАП створювати підрозділи СС у регіонах по 10 осіб, а в Берліні — 20. Шрек уважно стежив за тим, щоб в СС потрапляли тільки спеціально відібрані люди, відповідні нацистському уявленням про «нордичну надлюдину». В охоронні загони набиралася в основному молодь, тобто особи віком від 23 до 35 років. Новобранці повинні були мати «відмінне здоров'я і міцну статуру». При вступі їм належало представити дві рекомендації, а також поліцейську довідку про проживання протягом останніх п'яти років у даній місцевості. У квітні 1926 року був замінений Йозефом Берхтольдом. З кінця 1927 року і до кінця своїх днів був постійним шофером та особистим охоронцем Гітлера. У 1936 році захворів на менінгіт і 16 травня помер. Замість нього першим шофером Гітлера став Еріх Кемпка.

Похований з почестями 19 травня 1936 року в Графінг-Мюнхені. Посмертно отримав від Гайнріха Гіммлера почесне звання бригадефюрера СС, на його честь було названо 1-й штандарт СС у Мюнхені.

Звання

Анвертер СС (1 листопада 1925) Штурмфюрер СС (21 березня 1932) Штандартенфюрер СС (20 лютого 1933) Оберфюрер СС (2 березня 1934) Бригадефюрер СС (9 січня 1935) Почесний бригадефюрер СС (посмертно)

Нагороди

Залізний хрест 2-го класу Орден «За заслуги» (Баварія) 3-го класу з мечами Нарукавний знак фрайкору «Епп» Спортивний орел кільця Національного моторизованого і авіаційного руху в золоті Спортивний вінок кільця Національного моторизованого і авіаційного руху в сріблі або в золоті Почесний знак Кобург (14 жовтня 1932) Орден крові (№ 349; 9 листопада 1933) Почесний хрест ветерана війни з мечами Золотий партійний знак НСДАП Почесний кут старих бійців Почесний кинджал СС Кільце «Мертва голова» (1935) Йольський свічник (16 грудня 1935)

Примітки

Література

Залесский К. А. Охранные отряды нацизма. Полная энциклопедия СС. — М.: Вече, 2009. — С. 784. — ISBN 978-5-9533-3471-6.