Еріх Кемпка (, 16 вересня 1910, Обергаузен — 24 грудня 1975, Фрайберг-ам-Неккар) — оберштурмбаннфюрер СС, особистий шофер Адольфа Гітлера (1932-1945).

Біографія Народився в польській родині шахтаря, яка мала 10 дітей. Закінчив восьмирічну школу, потім навчався на електротехніка. Закінчивши училище в 1928 році, вступив механіком у фірму DKW, де працював до 31 березня 1930 року.

1 квітня 1930 року вступив у НСДАП (партійний квиток №225 639) та СС (№2 803) і став працювати шофером у гауляйтера Ессена Йозефа Тербофена. 29 лютого 1932 року зарахований в охорону Гітлера і призначений другим шофером Гітлера, який при необхідності замінював основного шофера Юліуса Шрека. Після смерті Шрека в 1936 році зайняв його місце, одночасно ставши начальником гаража (в 1945 році гараж налічував до 40 одиниць рухомого складу, які обслуговували близько 60 водіїв і механіків). 1 грудня 1937 року вступив у товариство Лебенсборн.

У жовтні 1944 року під тиском з боку Гітлера і Бормана розлучився з дружиною, яку в оточенні Гітлера недолюблювали за особисті якості і гострий язик. Мотивом для розлучення Гітлер і Борман обрали сумніви в джерелах доходу дружини Кемпки до одруження, звинувативши Кемпку в короткозорості. Розлучення було організоване Борманом, що стало відомо згодом з його листів до дружини. Кемпка зняв колишній дружині квартиру на Курфюрстендамм, продовжуючи підтримувати стосунки. Сам він жив у районі, де біля входу в бункер рейхсканцелярії розташовувалися гаражі та автомайстерні.

Завдяки своїй близькості до Гітлера став свідком і учасником багатьох історичних подій того часу (зокрема, брав участь в арешті Ернста Рема). У квітні 1945 року був одним з тих, хто відповідав за спалення трупів Гітлера і Єви Браун. Кемпці було доручено виділити для цього 200 літрів бензину, але в наявності було всього 160-180 літрів. Щоб заповнити нестачу, він наказав своїм працівникам злити бензин з несправних машин, пошкоджених у ході бойових дій.

На початку травня 1945 року Кемпке вдалося пробратися з Берліна в Берхтесгаден, де 18 червня (за іншими даними — 20) він був заарештований американськими солдатами. До жовтня 1947 року утримувався в таборах. Після звільнення жив у Мюнхені, а згодом переїхав у Фрайберг-на-Неккарі.

Мемуари У 1950 році мюнхенське видавництво «Kyrburg Verlag» випустило спогади Кемпки під назвою «Я спалив Адольфа Гітлера». У цій книзі він доступно розповідає про 13 років роботи шофером Гітлера — аж до останніх днів війни, проведених у бункері фюрера, також докладно описуючи спалення трупів подружньої пари Гітлерів на початку другої половини дня 30 квітня 1945 року. У мемуарах, так само, як і в свідченнях на Нюрнберзькому процесі, Кемпка заявив, що Мартін Борман загинув, коли танк, у якому він перебував, вибухнув після попадання снаряда.

У 1975 році книга була перевидана видавництвом НДПН «Deutschen Verlagsgesellschaft» під назвою «Останні дні Адольфа Гітлера». Правоекстремістський публіцист Еріх Керн переробив видання, додавши глави, які не пов'язані з вихідним текстом і не належать Кемпці. Те ж саме він проробив і з третім виданням 1991 року, унаслідок чого обсяг книги збільшився втричі (324 сторінки в порівнянні з 96 сторінками видання 1950 року). Проте Кемпка так і значиться єдиним автором книги.

Висловлювання Після війни, характеризуючи деяких нацистських бонз, Кемпка не соромився у виразах. Так, в інтерв'ю американському письменнику Джеймсу П. О'Доннеллу він оцінив Германа Фегелейна як «думаючого голівкою», а про Магду Геббельс сказав, що «коли вона перебувала поруч з фюрером, можна було почути, як вібрують її яєчники».

Образ Кемпки в кіно В американському фільмі «Бункер» 1981 року роль Кемпки виконав актор Роберт Грендж, а в німецькому фільмі «Бункер» 2004 року — Юрген Тонкель.

Звання

Унтерштурмфюрер СС (2 травня 1934) Оберштурмфюрер СС (1 липня 1934) Гауптштурмфюрер СС (15 вересня 1935) Штурмбаннфюрер СС (20 квітня 1936) Оберштурмбаннфюрер СС

Нагороди

Золотий партійний знак НСДАП Почесний кут старих бійців Медаль «За вислугу років в НСДАП» в бронзі та сріблі (15 років) Медаль «За вислугу років у СС» 4-го, 3-го і 2-го ступеня (12 років) Почесна шпага рейхсфюрера СС Почесний кинджал СС Кільце «Мертва голова» Лицарський хрест ордена «За військові заслуги» (Болгарія) (4 червня 1941)

Примітки

Література

Kempka, Erich. Die letzten Tage mit Adolf Hitler. — 4. Auflage. — DGV: Rosenheim, 1994. — ISBN 3-920722-07-8. O’Donnell, James P. The Bunker. The History of the Reich Chancellery Group. — Boston: Houghton Mifflin. — ISBN 978-0-39525719-7. Schröder, Christa. Er war mein Chef. — 4. Auflage. — München: Herbig, 1985. — ISBN 3-7766-2286-5. Trevor-Roper, Hugh. The Bormann Letters. — London: Weidenfeld and Nicholson, 1954. — ISBN 0404169082.