Мадагаска́р (, ), офіційна назва Респу́бліка Мадагаска́р — суверенна острівна держава, розташована в західній частині Індійського океану на острові Мадагаскар і прилеглих дрібних островах біля східного узбережжя Африки, близько 400 км на схід від Мозамбіку.
Мадагаскар — член Африканського Союзу, Міжнародної організації франкофонії і ООН.
Від 1896 року до здобуття незалежності в 1960 році Мадагаскар був колонією Франції. У 1958—1976 роках країна мала назву Малагасійська Республіка, потім до 1992 року — Демократична Республіка Мадагаскар.
Назва Офіційна назва — Республіка Мадагаскар (; (). Назва країни походить від мальгасійської назви однойменного острова Мадагасікара (Madagasikara), що виводиться з прамалайської мови і означає Край землі, що вказує західну межу мандрівок малайців Південно-Східної Азії. У європейські мови, можливо, уперше введено в оповіданнях про власні подорожі венеційського купця Марко Поло у XIII столітті як помилково спотворена назва сомалійського порту Могадішо. Колишня назва Малагасійська Республіка ().
Географія
Острівна держава, що повністю займає великий острів (поступається розмірами лише Гренландії, Новій Гвінеї та Калімантану) розташована поблизу південно-східного узбережжя Африки. Територія країни простягається з півночі на південь на 1600 км, а із заходу на схід — на 580 км. Поряд із островом на півночі розташовуються острівні держави: Коморські й Сейшельські Острови, заморський острівний французький департамент Майотта (у складі архіпелагу Комор) і Розсіяні острови, на сході — заморський острівний французький департамент Реюньйон і острівна держава Маврикій, на заході — на континенті — Мозамбік.
Площа острова 590 тисяч км². Крайня північна точка — мис Амбр — віддалена від крайньої південної — мису Сент-Марі — на 1650 км.
Берегова лінія Мадагаскару не дуже звивиста, довжина якої складає 4828 км. Найбільше порізані північні та західні береги.
Мадагаскар — гірська країна: понад половину острова займають гірські хребти, узгір'я і пасма високих горбів. Головний вододіл тягнеться з півночі на південь більш як на 800 км уздовж східного берега так, що між ним і океаном залишається порівняно вузька смуга низовини. На схід гори обриваються круто. На заході до них прилягають узгір'я, що величезними східцями знижуються в бік Мозамбіцької протоки. Найвищі гори — Анкаратра і Царатанана — містяться всередині і на півночі острова. Це групи згаслих вулканів 2000—2500 м заввишки. Через усю східну частину острова з півночі на південь простяглося Центральне нагір'я (Високе плато) висотою 800—1500 м, у межах якого виділяють масиви: Царатанана — найвища точка Марумукутру (2876 м), Анкаратра — г. Цяфаявона (2644 м), Вухімехеті (1956 м).
Діючих вулканів на Мадагаскарі немає, але згаслих багато. Острів був колись осередком досить сильної вулканічної діяльності. Землетруси і тепер бувають часто. У багатьох місцях б'ють гарячі джерела, а з тріщин землі виходять струмені вуглекислого газу.
Якщо намалювати профіль Мадагаскару по лінії схід-захід, то в загальних рисах він матиме вигляд даху, один схил якого, звернений до Африки, довгий, пологий і східчастий, а другий, звернений до Індійського океану, короткий і стрімкий. Зрозуміло, що при такій будові поверхні річки західної і східної частин острова мають відрізнятися і розмірами, і характером своєї течії. Східний берег Мадагаскару багатий на річки. Усі вони невеликі, порожисті і стрімкі, особливо після дощів. Річок, що течуть у Мозамбіцьку протоку, не так багато, як на східному схилі острова, але зате вони довгі і повноводні. Деякі з них у нижній течії придатні для судноплавства, проте плавати по них можуть тільки судна з невеликою осадкою і плоскодонні.
Клімат Клімат східного узбережжя Мадагаскару є досить вологим та жарким, на заході спекотний та посушливий. Відмінність кліматів на острові пояснюється розмірами Мадагаскару і будовою його поверхні. При цьому є й спільні риси: клімат всюди тропічний, за винятком північно-західної частини острова, де панує клімат екваторіальних мусонів, а рік поділяється не на чотири пори, а тільки на дві — суха та волога.
На східному березі дощі починаються в грудні і тривають до квітня. У Тамтаве лютий — зазвичай найтепліший місяць, температура досягає 34 °C тепла. З травня до листопада триває сухий сезон, у який зазвичай дощів випадає дещо менше, ніж у вологий. Найхолодніший місяць — липень, коли температура в середньому становить 16 °C тепла.
Західний берег має спекотніший клімат порівняно з східним (температура сягає +38 °C). На його території також з грудня до квітня йдуть сильні зливи — на відміну від сухого сезону, коли вони трапляються рідко.
Рослинність
Усе східне узбережжя від моря до підніжжя гір зайнято вологим тропічним лісом. Ліси також тягнуться майже безперервно вузькою стрічкою по берегах навколо всього острова. У лісах найбільше папоротей, складноцвітних, бобових і химерних барвистих орхідей. Високостовбурні ліси з слабкорозвинутим підліском і непрохідні незаймані хащі чергуються з луками і драговинами. На заболочених ділянках лісу біля підніжжя дерев густо ростуть очерет, гігантські трави, лілії з білими і жовтими квітками й широкими розгорнутими листками.
У західній частині острова, де вологи менше, ліси значно рідші, вони зустрічаються, головним чином, по долинах річок. У суху пору року вони скидають листя, чим і відрізняються від вічнозелених лісів сходу. Найтиповіший ландшафт тут — савани, тобто трав'янисті простори з заростями чагарника. Трави і чагарники займають також узгір'я, і тільки найвищі місця майже позбавлені рослинності.
У лісах Мадагаскару багато цікавих і цінних порід: бамбук, баобаб, тамаринд, дерева тикове, ебенове, палісандрове, рожеве. На східному узбережжі росте кокосова пальма, на західному — віялова. У лісах росте також копалове дерево з густим блискучим листям, із смоли якого виготовляють лак. Повсюди (крім високогірної частини) є пальма рафія. Її стрункий, але короткий шорсткуватий стовбур прикрашений зверху пучком листя 5—6 м завдовжки. Листки дають волокно для виготовлення полотна.
Тваринний світ
Мадагаскар — це країна з надвисоким біорізноманіттям; тваринний світ острова за своєрідністю можна порівняти тільки з австралійським. Він утворює зовсім особливу зоогеографічну область. Мадагаскар відокремився від Африки задовго до того, як виникла сучасна африканська фауна. Ось чому, незважаючи на близьке сусідство з Африкою, на Мадагаскарі майже зовсім немає звичайних африканських тварин, але зате на ньому збереглися дуже давні форми — лемури (або напівмавпи) і комахоїдні. Саме вони і є основними представниками тварин на Мадагаскарі, який недарма прозвали «островом лемурів».
Мадагаскарські лемури водяться тільки у лісах, удень сплять у дуплах дерев, уночі полюють, влаштовуючи інколи концерти в могильній тиші тропічних нетрів. Їхні дивні крики на непідготовлену людину справляють неприємне враження. Холоду лемури не терплять, і спроби пристосувати їх до життя в зоологічних садах Європи закінчилися невдачею.
Найбільший з лемурів — індрі. Голос його нагадує плач дитини. Усе тіло (завдовжки до 80 см) вкрите хвилястим хутром; лоб, груди, куприк і боки білі, решта все— буре і чорне. Хвіст короткий, недорозвинений, усього два-три сантиметри. Індрі спритний, легко стрибає з гілки на гілку, живиться плодами, але їсть і дрібних птахів. Легко приручається, і малагасійці виховують його для полювання.
Інший рід лемурів, з лисячою головою і довгим (довшим за тіло) хвостом — це макі. Вони жваві, рухливі, тримаються групами по 6—12 особин, у сутінках виходять збирати листя, плоди і полювати на дрібних тварин. Повна протилежність макі — це маленький і безхвостий лемур лорі. Його неповороткість і незграбність вражаючі. Цікавий також ай-ай, або руконіжка, — злий плоскоголовий лемур з великими вухами і довжелезним хвостом. Живе в бамбукових лісах, живиться серцевиною бамбука і цукрової тростини, але не гидує жуками і лялечками. Як тільки зійде сонце, він засинає, засунувши голову між ногами і обгорнувши її своїм довгим хвостом.
Із хижаків на Мадагаскарі водиться тільки рудувато-чмакіорна фоса, або тхоровий кіт. Завбільшки вона з великого собаку, але невисока, бо лапи в неї короткі. Кішка ця наганяє жах на місцевих жителів. Про її кровожерність і силу розповідають легенди. З родини вівер на острові є мангуста, або іхневмон, яка називається ще фараоновою мишею, — нещадний винищувач змій.
У гористих місцях, чагарниках, папоротях і лісистих заростях живе полохливий, несмілий тенрек, представник комахоїдних. Тіло його, як у нашого їжака, вкрите голками; зростом він з кролика. Бачити його можна тільки влітку, після заходу сонця, коли він зі своєї нірки виходить на промисел. Узимку, ж тобто в період посухи, тенрек впадає в сплячку.
Водяться також африканський кабан і водяна свиня.
Птахи Мадагаскару також своєрідні. Тут водяться зелені папуги, яскраво-червоні кардинали, сині голуби, султанська курочка, ефіопський ібіс, зимородок синій, ворони, цесарки. Колись на Мадагаскарі жили, але потім винищені людьми велетенські, схожі на казуарів, птахи епіорніси, заввишки до 3 м і вагою до пів тонни. Яйце епіорніса за об'ємом дорівнює 150 курячим і може вмістити вісім літрів рідини.
Змії, що живуть на острові, не отруйні. В озерах, болотах і спокійних річкових заводях багато крокодилів.
Історія
Рабство на острові було скасоване 1896 року, але багато з 500 тис. звільнених рабів залишилися слугами в колишніх господарів.
26 червня 1960 року була проголошена незалежність Малагасійської республіки. У результаті демократичних виборів до влади прийшла Соціал-демократична партія на чолі з Філібером Цирананою. Неоколоніалістичний режим уряду Ціранана призвів до різкого падіння рівня життя, поглиблення соціальних і етнічних протиріч. Країну охопила глибока економічна криза, мали місце масові антиурядові виступи й повстання. У таких умовах уряд Ціранана був змушений передати 18 травня 1972 року владу військовим. Новий уряд очолив генерал Рамананцуа. Уряд генерала переглянув нерівноправні франко-малагасійські угоди 1960 року і в 1973 році підписав нові — такі, що стверджували суверенітет Мадагаскару і виведення з країни французьких військ. Була обмежена діяльність іноземного капіталу і введений контроль над експортно-імпортними операціями.
У 1975 році реакційні сили за підтримки частини армійських офіцерів і поліції підняли збройний заколот. У лютому 1975 року уряд Рамананцуа склав з себе повноваження. Була утворена Верховна Революційна Рада, яку очолив міністр закордонних справ Дідьє Рацірака. Новий режим узяв курс на соціалістичну орієнтацію. У грудні 1975 року на референдумі були схвалені Хартія Малагасійської Соціалістичної Революції, нова конституція і обрання Раціракі президентом республіки. Уряд приступив до вирішення завдань з подолання спадщини колоніалізму і наслідків неоколоніалістичного правління, маючи на меті зміцнення політичної незалежності та досягнення економічної самостійності. Була проведена націоналізація банків і більшості великих торгово-промислових компаній. Було скасовано подушний податок, податок на худобу, підвищена мінімальна заробітна плата.
У 1991—2002 роках у країні змінилося кілька правителів; Рацірака періодично повертався до влади, однак його повноваження були сильно урізані. Перші багатопартійні вибори 1992 року виграла демократична коаліція, очолювана Альбертом Зафі, який став президентом в 1993 року, а Франциск Рауені — прем'єр-міністром.