Альберто Гільєн Паредес () (Арекіпа, 20 січня 1897 — Моллендо, 20 жовтня 1935) — перуанський поет. Разом з Альберто Ідальго був найбільш представницьким ареквіонським поетом початку ХХ століття, письменником незвичайного таланту і великої плодючості. Тяжка хвороба рано вкоротила йому віку. Проте він зумів проробити важливу працю.Cornejo Polar, Jorge, 1990. Цитується в: Критичні дослідження. Поетичний біля підніжжя вулкана
Біографія Його батьками були Мануель М. Ґільен Амат і Зоїла Вікторія Паредес. Навчався в Національному коледжі американської незалежності у своєму рідному місті (1909–1912). Переїхав до Пуно, закінчив середню школу в Національній школі Сан-Карлос.
Повернувшись в Арекіпу, вивчав літературу і право в Національному університеті Сан-Агустін. У 1917 отримав нагороду в поетичному конкурсі, що пропагувався газетою El Heraldo, яка заохочувала до співпраці ранніх поетів. У 1918 випустив свою першу книгу віршів «Прометей». У своїх поетичних пробах пера він, безсумнівно, хотів наслідувати Альберто Ідальго, його сучасника, і, ймовірно, йти слідами Авраама Вальделомара, «модного поета» того часу. У 1920 році переїхав до Ліми з учасниками першого з'їзду студентського конгресу в Куско. За словами Луїса Альберто Санчеса, «він прийшов рішуче завоювати столицю». Часто відвідував редакції та Палац уряду. Під егідою президента Августо Б. Легіа отримав стипендію в Іспанії. Там він опублікував книгу під назвою La lantern de Diógenes (Мадрид, 1922), побудовану на основі інтерв'ю з перуанськими та іспанськими письменниками, які жили тоді в іспанській столиці. Через пікантний стиль ця робота дала йому велику популярність в іспаномовних літературних ЗМІ.
Повернувшись до Перу, він отримав першу премію в університетських квіткових іграх (1923). Згодом знову виїхав за кордон з місією пропаганди до своєї країни. Пройшов через Мексику і Кубу (1924), але пройнятий ностальгією повернувся до Ліми. Його остаточне поетичне посвячення в латиноамериканській літературі відбулося завдяки його «Оді до Болівара», з якою він виграв континентальний конкурс, пропагувавши в знак пам'яті столітню історію битви при Аякучо.
У 1926 році пішов на домашній спокій, але незабаром після того поїхав до Куско і Пуно. У 1929 знову почав їздити закордон. Був призначений секретарем легації в Ріо-де-Жанейро, в Бразилії. Але на цій посаді був недовго, тому що наступного року відбулося падіння президента Леґії (1930).
В тому ж році поїхав до Чилі і жив протягом короткого часу в Сантьяго. У 1932 повернувся до Перу, де помер через тяжку хворобу.
Твори
Поеми
Prometeo (1917). Deucalión (1920 y 1921). La imitación de nuestro señor Yo (1921). Laureles (1925), poesías eglógicas. Epigramas (1929). Cancionero (1935), escritos poco antes de la muerte del poeta, y en el que son de destacar las poesías de corte moralista.
Інші роботи La linterna de Diógenes (1920), reportajes irreverentes a escritores peruanos y españoles. El libro de las parábolas (1921), reunión de aforismos y versos breves, inspirados en las greguerías de Ramón Gómez de la Serna y los haikais japoneses. Corazón infante (1923), novela corta. Leyenda patria (1935), apologías en torno a tres momentos críticos de la historia peruana.
Також написав дві антології перуанських і американських поетів.
Критика
Примітки
Бібліографія <div class="references-small"> Cornejo Polar, Jorge: La poesía en Arequipa en el siglo XX. Estudio y antología. Lima-Arequipa. CONCYTEC / UNSA, 1990, 294 p. Mariátegui, José Carlos: 7 ensayos de interpretación de la realidad peruana. El proceso de la literatura. Lima, Editorial Minerva, 1980 (40º edición). Sánchez, Luis Alberto: La literatura peruana. Derrotero para una historia cultural del Perú, tomo V. Cuarta edición y definitiva. Lima, P. L. Villanueva Editor, 1975. Tauro del Pino, Alberto: Enciclopedia Ilustrada del Perú. Tercera Edición. Tomo 7, FER/GUZ. Lima, PEISA, 2001. ISBN 9972-40-156-1