Ольго́піль (також Голопіль) — село в Україні, в Ольгопільській сільській громаді Гайсинського району Вінницької області. Населення становило 2741 особа у 2021 році.

Топоніми Місцевості «Балкани» — можливо від поселенців із Сербії та Болгарії, а можливо назва пішла від подібної краси цієї місцини до самих Балкан. «Гнила» — кажуть, Катерина II її назвала через гнилу дошку на містку, та, більш імовірно, що цей внутрішній мікрорайон, північно-західна околиця, славилась відповідною сушнею з груші, яка дуже цінувалась: коштувала немалі й гроші й мала високі смакові якості. Візники-балагури в Одесу та Умань возили цілі валки возів із ольгопільськими грушами. Збереглось і донині декілька цих дерев, яким понад 200 років. «Слобода» — назва від «свобода», там селилися звільнені учасники польського повстання, католики, хоча нині цей кут — православний. Окрасою «Слободи» була криниця із масивним дубовим хрестом, «поставленим рабами Божими Євстафієм і Євстинією на радість людям» з чудодійною водою. «Москалівка» чи «Мацьківка» — походить від військових казарм, де служив ще прадід вчительки історії Лариси Лавренюк Гафтонюк Андрій Никифорович, який мав чимало високих бойових відзнак, серед інших — медаль до 300-річчя Дому Романових. Була також чудо-капличка, присвячена цій даті (де поворот на Стратіївку). У Ольгополі стояв піхотний полк, солдати якого із незмінною «пташечка-канареечка жалобно поёт» ротами йшли на стрільби ще на «Гнилу». «Піски» називають перлиною історії. На його цвинтарі було 72 склепи; тут першими поховано флігель-ад'ютанта Катерини II Вігеля, який приніс звістку венценосниці, коли та була тут на Стратіївській горі, про народження Ольги; а на початку XIX століття тут поховано красуню Марцеліну з Дому Романових. Тут знаходилася довершеної краси капличка, де полюбляло гуляти місцеве «панство»: 134 дворяни, 21 особа з духовенства, 216 купців. А було ще тут 40 лавок, які задовольняли потреби людей, був тут і сторож. Тут знаходиться одна з найвідоміших криниць в Ольгополі — Біла. 23.09.2017 року відкрито дитячий майданчик «Біла Криниця», побудований своїми силами жителями кутка. «Зруб» — урочище, де знаходиться криниця, звана як зачудована, бо за три дні до дощу наповнювалась водою, що переливалася аж через цебриння. «Кут» — тут збиралися молоді: біля кожної хати була дерев'яна лава.

Цікавою місцевістю сучасності є сільська зона відпочинку на острові великого ставка, якому його господар, підприємець Павло Каленич, дав назву «Тузла-2» після відомого конфлікту між Україною та Росією (для такої назви послужило й те, що Чечельницький район знаходиться на межі Вінницької та Одеської областей). На острові створено інфраструктуру для туризму та відпочинку, є навіть своєрідний готель на воді. Дістатися до острова можна на яхті «Святих Петра і Павла», а також на понтоні.

Населення За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року у селі мешкало 3897 осіб, у 2020 році — 2741 особа.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним: + Мовний склад населення с. ОльгопільМоваКількість осібВідсоток українська 3837 98,46 російська 49 1,27 білоруська 2 0,05 молдовська 3 0,08 вірменська 3 0,08 угорська 1 0,03 інші 1 0,03+

Історія В селі виявлено поховання періоду Київської Русі, є пам'ятки черняхівської культури.

У XVI столітті долина річки Савранки була прикордонною смугою між українськими (тоді ще у складі Речі Посполитої) та турецькими володіннями. Таке сусідство не було спокійним, тому прикордоння не дуже вабило до себе мирних людей. Лише у XVII столітті тут наважилися оселитися люди, які заснували нове поселення.

Згодом село стало іменуватися як «Рогізка-Чечельницька». Час її виникнення не встановлено. Уперше в письмових документах воно згадується за 1780 рік.

У 1793 році ця місцевість разом з іншими землями Правобережної України була анексована Російською імперією. Облаштовуючи нещодавно здобуті українські землі, один з утворених повітів Подільської губернії, за згодою імператриці Катерини II, було названо Ольгопольським (на честь Великої княжни Ольги Павлівни, внучки Катерини II), а повітовий центр — Ольгопіль. Спочатку повітовим центром Ольгопільського повіту був Чечельник, а з 1812 року — Рогізка-Чечельницька, отримавши статус міста та назву Ольгопіль. Ставши центром повіту, недавнє село почало розвиватися і набирати обриси провінційного міста.

У 1831 році в Ольгополі було відкрито ринок, а у 1832 році — аптеку для населення всього повіту. З 1837 року почав діяти постійний ярмарок.

У 1856 році в центрі міста було збудовано будинок князів Романових. Він не зберігся, бо був зруйнований у 20-х роках XX століття.

В 1859 році був закладений по благословенню Подільського преосвященного Євсевія Свято-Михайлівський собор. Через дорогу навпроти собору Земство збудувало повітову тюрму. Першими в'язнями були селяни з Бритавки та Соколівки. В'язнем тут був і Устим Кармалюк.

Розвиваючись, Ольгопіль приваблював до себе ділових людей, які своїми капіталами сприяли розвитку місцевої економіки. Вже в кінці XIX століття в місті діяли 18 різних невеликих підприємств: винокурний завод (ґуральня), 13 вітряків та один водяний млин, пивоварний завод, два цегельних заводи, шевська майстерня. Головним предметом торгівлі був хліб (зерно, борошно, крупи). Житлових будинків у місті було 1009, з них 4 — кам'яних. Щотижня проводилися базари. Функціонувало дві ощадні каси: при казначействі і поштово-телеграфній конторі. Ольгопільчан обслуговували 42-і різних лавки, кінотеатр, 2 фотоательє, 2 друкарні, картярський клуб, 7 постоялих дворів та готель.

На 1 січня 1896 року в місті мешкало 10322 особи (4948 чоловіків і 6374 жінок), з них православних — 5477, євреїв — 3820, католиків — 645, розкольників — 222, протестантів — 90, інших віросповідань — 68.

До кінця XIX століття Ольгопіль уже мав досить упорядковану центральну вулицю, яка вночі освітлювалася гасовими ліхтарями.

Повітовий центр мав непогану мережу навчальних закладів: 4 церковно-парафіяльні школи, двокласне міське училище, однокласне «міністерське» училище. Діяла недільна школа при соборі. Була в Ольгополі й чоловіча вчительська семінарія.

У 1908 році медик Густав Олександрович Ківаковський відкрив у містечку нову аптеку. У 1912 році в Ольгополі стали монтувати першу в повіті телефонну мережу, яка вступила в дію 1 жовтня 1913 року. Повіт тих часів мав навіть свій друкований орган — «Ольгопольская земская газета», яка почала виходити в Ольгополі з 1913 року.

Українська Народна Республіка та радянсько-українська війна 1918—1921 років У 1917 році місто стає частиною Української Народної Республіки.

Втім, протягом кількох років тривають бої за володіння Ольгополем, як і рештою території України.

Наприкінці травня 1920 року в Ольгополі втретє установлюється більшовицька влада, та попри це у квітні 1921 року загін повстанців Семена Заболотного вчинив наліт на червоноармійський гарнізон містечка. Під час цієї операції було вбито начальника прикордонної дивізії військ ВЧК України та Криму (колишньої 12-ї стрілецької дивізії Червоної Армії) Андрія Григоровича Реву та визволено з в'язниці заарештованих повстанців, і серед них — сотників Клима та Солтиса. В Ольгополі є пам'ятник загиблому начдиву Реві (на його могилі).

Більшовицька окупація У 1921 році повітовий центр з Ольгополя було переведено до Бершаді.

У 1923 році Ольгопіль був позбавлений статусу міста, але залишився адміністративним центром Ольгопільського району (Тульчинського округу), а з 1932 по 1966 рік — Вінницької області), який затим було об'єднано з Чечельницьким районом з центром в Чечельнику.

24 січня 1922 року в Ольгополі було організовано перше об'єднання селян — цукрово-бурякову спілку «Праця». А 21 червня 1923 року створено першу сільськогосподарську артіль. Господарство об'єднувало 25 га землі, мало 3 пари коней та пару волів. Протягом 1929-1930 років, під час загальної примусової колективізації, утворилося ще п'ять артілей: «Працівник», «Ленінський шлях», «Червона нива», «Червоний жовтень» та «Нове життя». Значну роль у зміцненні колективізації відіграла Ольгопільська машинно-тракторна станція. У березні 1934 року в ній нараховувалося 40 тракторів та багато іншої техніки. Для підготовки досвідчених кадрів механізаторів, у цьому ж 1934 році, було відкрито училище механізації сільського господарства.

Під час проведеного радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 364 жителі села. І голод 1932—1933 років пережили ольгопільчани, і репресії, і на Соловках був дехто. Але ніщо не могло зупинити розвиток населеного пункту. Будували нове життя, село росло, молоділо. За ударну працю та високі виробничі показники 18 колгоспників з Ольгополя у 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві, а 5 із них занесені до її Книги пошани.

Чималих успіхів досягли трудящі Ольгополя за довоєнні роки в культурному й громадському житті. На кінець 1922 року в селі працювало 5 трудових і одна професійна школи, розгорнули роботу 3 клуби, 2 хати-читальні, 2 бібліотеки. З 1934 року почала працювати середня школа. Медичне обслуговування здійснювала дільнича лікарня.

Друга світова війна З перших німецько-радянської війни днів 809 ольгопільчан було забрано у Червону армію.

27 липня 1941 року німецько-румунські війська окупували Ольгопіль. Діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання. За 33 місяці окупації закатували та спалили живцем 95 осіб з числа мирного населення, а 41 жителя села було вивезено на примусові роботи до Німеччини.

22 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту відвоювали село і відновили радянський режим.

Відновлена більшовицька влада Наприкінці 1944 року в Ольгополі налічувалося 6 колгоспів, машинно-тракторна станція. Почали працювати: районна лікарня, аптека, пошта, загальноосвітня школа і школа механізації.

У 1959 році всі колгоспи об'єдналися в один, під спільною назвою «Україна». Немало славних трудівників зросло на ольгопільській землі. За вагомі урожаї кукурудзи у 1971 році був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці Іван Микитович Щербатий. Двічі орденами Трудового Червоного прапора була нагороджена доярка Марія Шпильова.

У 1970 році був збудований будинок культури, потім — кінотеатр, у 1975 році — універмаг, великий тваринницький комплекс, адмінбудинок, у якому розмістилися сільрада та правління колгоспу «Україна», ощадкаса, пошта. У 1975 році був відкритий в центрі парку меморіал воїнам-визволителям.

Діяли в Ольгополі: автопарк, цегляний завод, рибоводно-меліоративна станція, спеціалізована майстерня з ремонту тракторних причепів, управління газового господарства, олійня, інкубаторна станція, бойня, хлібозавод і інші об'єкти. За роки перебудови багато з цих об'єктів було втрачено, деякі не працюють і зараз.

Незалежна Україна З 1991 року село входить до складу незалежної української держави — України.

На даний час в селі функціонують: одна загальноосвітня школа, профтехучилище, два дитсадки, районна Станція юних натуралістів, 4 бібліотеки, музей, СТОВ «Агрофірма „Ольгопіль“», дільнича лікарня, пасажирський автопарк, управління газового господарства, автостанція, багато магазинів та кафе. Історичними пам'ятками є: поховання на місцевому кладовищі двоюрідної сестри царя Миколи I — Марцеліни Северинівни Романової; козацький курган, у якому поховано близько 300 козаків і кошовий отаман (у 2004 році на ньому встановлено пам'ятний хрест). Також є меморіал жертвам голодомору та сталінських репресій.

Символіка

На гербі села Ольгопіль зображені коса, лопата та рій бджіл. «Скосили, закопали, і мертві бджоли не гудуть», — жартують місцеві. Хоча, насправді, це ще одна мудрість — віджартуватися, приховавши справжній успіх і добробут, щоби злі очі не зурочили.